Брати Рамачі і сербські руснаки

Що знаємо про них?

Брати Рамачі і сербські руснаки

Рік тому, 13 травня 2023-го, помер відомий журналіст, письменник, перекладач Михайло Рамач із Сербії. Він прожив лише 73 роки. Пишемо «лише», бо кожен прожитий ним рік приносив нові здобутки українській справі. Здобутки, які були по-своєму унікальні. І недожиті ним місяці і роки – це непоправні втрати для українства.

Він належав до найдавнішої закарпатської діаспори, яка в середині ХVIII століття переселилася в тодішню південну Угорщину під назвою «руснаки». І з цією самоназвою і «рускою» (так в оригіналі) мовою дотривала до наших днів. Михайло Рамач разом із молодшим братом Янком Рамачем були інтелектуальним обличчям цієї невеликої меншини, яка виробила свою особливу мову в інших історичних реаліях зі значними впливами польської, словацької та сербської.

Ні Михайло, ні Янко не висвятилися на священників, зате зайнялися активною громадською та інтелектуальною роботою

Обидва юнаки навчалися у Римі, в Малій папській семінарії, де оволоділи не тільки літературною українською мовою, але й пройнялися духом загальноукраїнської солідарності.

Ні Михайло, ні Янко не висвятилися на священників, зате зайнялися активною громадською та інтелектуальною роботою. Коли Янко став чи не найвідомішим істориком руснаків Сербії, очолював єдину кафедру русиністики в Новосадському університеті, то Михайло виріс до найвідомішого руснацького журналіста, який сягнув загальносербського визнання. Адже очолював відомі сербські часописи, був кореспондентом Української редакції Радіо Свобода, видав п’ять книжок власної публіцистики.

Янко Рамач – найвідоміший руснацький історик
у своєму кабінеті у власному будинку в селі Кісач, 2009 рік

Михайло Рамач був українськими очима на Балканах, розповідаючи нам те, що бачив і відчував вдома, і водночас – був нашим голосом у Белграді та Новому Саді, розповідаючи мешканцям Сербії про Україну та українські реалії, які часто там подаються через російську призму. Сам він був сповнений демократичного духу та європейської солідарності, тому працював здебільшого в опозиційних сербських ЗМІ, які опонували проросійській політиці державної влади.

Я мав щастя познайомитися з братами Рамачами 15 років тому, коли працював над книжкою-репортажем «Блукаючий народ», присвяченій цій маленькій меншині, що історично відокремилась від свого національного тіла.

Книжка-репортаж Олександра Гавроша «Блукаючий народ» про руснаків Сербії побачила світ в 2012 році у видавництві «Нора-друк» у Києві.
Фото із сайту «Листи до приятелів. Журнал думки і чину»

Тоді, у 2009 році, руснаків у Сербії було 16 тисяч. А за останнім переписом 2022 року їх залишилося уже 11 тисяч 483 особи. За 10 років від минулого перепису їхня кількість зменшилася на 20%.

Ще сумніша картина в сусідній Хорватії, де теж мешкає невелика громада руснаків. За переписом 2021 року до них зголосилося 1343 мешканці. Вперше українців в тамтешній країні виявилося більше, ніж русинів – 1905 осіб. Довгі десятиліття ці дві національні орієнтації трималися спільно, адже є вірниками однієї й тієї ж церкви – греко-католицької. Однак політичні розбіжності, накинуті ззовні, розбили єдність, і нині руснаки опинилися в ситуації, коли на наступному переписі їх кількість у Хорватії можна буде порахувати сотнями.

Михайло Рамач виступає на презентації книжки «Блукаючий народ» у Новому Саді, 2013 рік

Відчували себе українцями

Про ці загрозливі тенденції для існування балканського субетносу (чи мікронароду), мовою якого нині говорять менше від 15 тисяч осіб, ми говорили з Янком та Михайлом Рамачами під час наших зустрічей у Сербії.

«З кожним переписом нас стає дедалі менше, – ділився думками відомий історик, згодом завідувач відділення русиністики Янко Рамач. – Багато молоді виїжджає, особливо – до Канади. Й емігрують не останні люди, а освічені, ті, які впевнено дивляться у майбутнє навіть на чужині. Значить, дедалі менше дітей буде у наших класах. І прийде такий момент, що не можна буде організувати початкову школу. А якщо руснаки не будуть добре володіти своєю мовою, то й книжка і газета їм буде миліша сербською».

Янко Рамач під час виступу на презентації книжки «Блукаючий народ»
у Новосадській бібліотеці у Сербії, 2013 рік

На жаль, так воно і сталося. В останні роки стало великою проблемою заповнити руснацький перший клас у двох із трьох шкіл у Сербії, де навчання ведеться по-руснацьки. Для цього навіть дозволили працювати класу із чотирьох учнів у Дюрдєві та Коцурі. Та й саме відділення русиністики переживає очевидний занепад. Замість колишнього десятка студентів нині вступають двоє, а кількість викладачів зменшилася до трьох.

«Не дуже веселим» бачив майбутнє руснаків і Михайло Рамач.

«Колись у Керестурі, найбільшому руснацькому селі, було 80 дітей у початкових класах. А тепер не знаю, чи є половина з того, – зауважив він. – Жахливо скорочується кількість людей. Наше завдання – дещо написати, залишити за собою. А чи хтось колись це буде читати?.. Хтось буде. Але скільки таких буде – сам Бог знає».

«Карпаторусинську» теорію Пола Магочі Михайло Рамач вважав «безплідною».

«Вона має політичну і фінансову підтримку певних кіл і в Сербії, і за кордоном. Але це навіть не політика, а політиканство, яке, можливо, дає тимчасові ефекти, але не має перспективи на довший час. Витворити спільну мову для русинів – неможливо. У Словаччині говорять по-своєму, у Польщі по-своєму. У нас кодифікована мова вже майже 100 років. І ніхто її не буде міняти», – зазначив він.

Найвідоміший руснацький журналіст Михайло Рамач у своєму кабінеті на Воєводинському телебаченні, 2009 рік Фото Олександра Гавроша

У 2009 році Михайло Рамач завершив нашу розмову так:

«На переписі населення у Сербії українців і русинів тепер записують окремо, але для мене – це одне й теж. Я чую себе українцем із русинською свідомістю. Хоча пишу по-руснацьки, але усвідомлюю себе частиною українського народу. Україну відчуваю як другу батьківщину.

Не всі, звичайно, так себе відчувають. Це залежить від свідомості людини. Хтось не хоче мати жодних зв’язків з Україною і каже: «Ми – окремий народ». Ну то будь собі окремим народом, але така мала громада не має перспективи без контакту з материком. Якщо не буде цих зв’язків упродовж тільки одного покоління, руснаки у Сербії щезнуть».

Сам Михайло Рамач та його брат Янко докладали чимало зусиль, щоб такі контакти між Україною та нашою найдавнішою діаспорою на Балканах тривали.

Зокрема, турбувалися, щоб вийшла сербською мовою перша «Історія України», адже доти на нас серби дивилися як на «неісторичний» народ, що є придатком до Росії.

Перша «Історія України» сербської мовою, над перекладом якої працював Янко Рамач

Михайло Рамач чимало перекладав, щоб руснацькою зазвучали найвідоміші поети. В тому числі, й українські велетні духу – Сковорода, Шевченко, Тичина... Україна долучилася коштами до виходу у світ цієї антології «Перлини світової поезії».

Обкладинка книжки перекладів Михайла Рамача «Перлини світової поезії»,
що побачила світ у 2021 році

Брати Рамачі переклали і «Святе Письмо» на мову 12-тисячної громади, адже досі такого перекладу не існувало.

На жаль, восени 2022 року трапилася трагедія: в автокатастрофі на 67-му році життя загинув Янко Рамач, який до кінця своїх днів працював над історією руснаків Сербії.

Обкладинка «Історії руснаків» Янка Рамача,
яка посмертно вийшла в 2023 році

До речі, свою докторську дисертацію він захищав в Ужгородському університеті українською мовою. І давно слід цю працю видати в Україні. До слова, свою історію воєводинських руснаків він розпочинає з періоду України-Русі.

Раптова смерть молодшого брата, вочевидь, вплинула і на Михайла, з яким вони були дуже близькими з дитинства. І через пів року відійшов у засвіти і він. Таким чином непоправну втрату понесла не тільки невелика громада руснаків, але й українська світова спільнота. Поезії Михайла Рамача перекладалися сербською, словацькою, угорською, грузинською. Час представити його розмаїту творчість і окремим українським виданням.

Радіо Свобода

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
26 травня 2024р.

Теги: руснаки, Рамач, Сербія, Хорватія

Коментарі

злий 2024-05-28 / 13:45:11
Сліпі поводирі кремлівського русинства завели людей в глухий кут виродження

Ужгород 2024-05-28 / 12:11:05
Із 25 тисяч сербських руснаків уже залишилося менше 12. Це найкраще свідчення проти життєвості теорії Пола Магочі про "окремий східнослов'янський народ". До речі, а куди поділося за сто років півмільйона американських русинів в Америці? Хто їх там "українізував"? Як винесуть ногами вперед 80-річного Магочі, то й не залишиться вже кому сепаратистський прапор там тримати.


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 1Загадковий Іриней
/ 3Що показав перепис у Румунії?
/ 1Загублені у коханні
/ 4Рік Августина Волошина
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
/ 2Як закарпатські москвофіли відстоювали єдність українців
/ 2Кошиці, Пряшів і Михайлівці
/ 3Підсумки 2023 року на Закарпатті
/ 2Перо і скальпель. До сороковин Івана Коршинського
/ 5Сергій Федака пише багатотомну "Історію України"
Ювілейний рік заслуженої артистки України Наталії Засухіної
/ 1Закарпатський вимір Сергія Архипчука
/ 8Закарпатський силач Фірцак-Кротон був засновником "Українського спортивного клубу" у Білках
Ужгородський "Міст з паперу"
/ 1Сенсація від Анатолія Кралицького
/ 29Три церковні календарі на одне мале Закарпаття
/ 3Феномен Дмитра Креміня
/ 8Що показав перепис у Словаччині?
/ 2Невгамовний Саркісьянц
/ 11Розчарування року
Трохи підсумків року
/ 36Звірства московської армії є її постійною ознакою
/ 42Чому Будапешт замовчує "свій" Голокост на Закарпатті?
/ 4Ювілеї в час війни
/ 11Чому Будапешт забув про 1956 рік?
» Всі записи