Загублені у коханні

Побачив світ роман «Загублені у світах» ужгородської письменниці Любові Дмитришин, що мешкає у Флориді

Загублені у коханні

Нова книжка Любов Дмитришин стала для багатьох несподіванкою. Добре пам’ятаємо авторку як фахову журналістку, що має відповідну освіту і працювала в закарпатській та американській пресі. Відомо, що вона писала поезії, оповідання та дитячі книжки, видала фольклорну книжку пісень своєї матері. Її новелу «Антоніна»  я відібрав до антології малої прози Закарпаття «Квітник Купідона» як життєву і вправно виписану історію. Але завжди в подружжі Часто літературну перевагу надавали її чоловікові Петрові, хоча й він відомий здебільшого як публіцист. Однак його оповідання, видані в радянські часи, були для мене особливими. Це самобутній талант, якому не дали на повну силу розквітнути життєві обставини.

Аж тут починаю читати «Загублені у світах» пані Люби і розумію, що ми знову недобачили те, що знаходилося у нас перед очима. Книжка мене затягнула, хоча роман датується 1989 роком – за рік до від’їзду подружжя Частів в Америку. Рукопис був навіть зданий в ужгородське видавництво «Карпати» і отримав схвальну рецензію письменниці Наталії Поняєвої. Однак тоді вже накочувався економічний колапс в СРСР, тож роман так і не встигли видати.

Любов Дмитришин в Ужгороді перед війною

А коли Части виїхали до США рятувати від важкої недуги наймолодшу доньку, вже не було кому опікуватися рукописом вдома. Так він і пролежав до 2018 року, коли його нарешті було видано в ужгородському видавництві «Тімпані» накладом у 300 примірників. Торік восени там же вийшов новий наклад роману, цього разу читабельнішим шрифтом, а також надрукували і другу частину роману, написану у 2020 році.

Таким чином до читача прийшов великий любовний роман на 660 сторінок. Властиво, перший за часом написання жіночий роман у літературі Закарпаття, який відповідає усім канонам жанру – створений жінкою про почуття жінки переважно для жінок. Вже після написання роману Любові Часто з’явилася повість  «Лялька» Тетяни Ліхтей, проза Оксани Луцишиної, Ірисі Ликович, Вікторії Андрусів, Ірини Мадриги, Наталі Дурунди. Нині жіноча проза Закарпаття -- це самостійний, ґрунтовно пропрацьований літературний напрям.

Хто добре знає родину Часто, той не може не помітити чимало схожого з характером і долями головних героїв, тож можна твердити, що роман містить і біографічний матеріал, спирається на життєву основу, прожите і пережите авторкою особисто. З цього погляду, Любов Дмитришин-Часто вирізняється вродженою сміливістю, і завдяки цьому її твір набуває переконливості.

Особисто для мене цей роман багато що пояснив і прояснив, хоча, ясна річ, тут не бракує авторського домислу, і «Загублені у світах» є цілком художнім твором, що не претендує на документальність. Однак читаючи його, не покидає думка, що бачиш перед очима добре знайомі постаті, які ожили в художньому вимірі.

Тут на думку спадає повість Івана Чендея «Житіє Антона Кукурічки», де також чи не всі персонажі мали добре вгадуваних прототипів, чимало з яких згодом обурилися сатирою на себе. Натомість у пані Люби сатирою не пахне, тут зовсім інший настрій.

Роман можна назвати і любовним, бо ж кохання в ньому провідна рушійна сила, і психологічним, бо всі понад шістсот сторінок присвячено розбору конфліктної ситуації, плетиву причин і наслідків, а сюжету як такого не густо. Відчутний у книжці й філософський струмінь: осмислення себе у довколишньому світі, пошук власного «я»,  драматичний вибір між почуттями і обов’язком, дискусія про розуміння таких непростих понять, як «особисте щастя», «кохання», «успішна родина». Тому роман Любові Часто цікавий не тільки новим, невідомим життєвим матеріалом, але є й повчальним і навіть психотерапевтичним, адже весь час змушує читача задумуватися над вибором головних героїв, співставляти свій досвід і власні цінності з прочитаними.

Як заведено в жіночих романах, фінал роману «Загублені у світах» оптимістичний. Велика драма, яку пережили всі герої, стає для них певним очищенням, кращим усвідомленням себе самих, виходом на новий рівень стосунків. Роман має стільки несподіваних колізій та гострих емоцій, а персонажі так добре схоплені, що за книжкою цілком можна знімати фільм чи й міні-серіал. Принаймні сценаристу не треба буде сушити голову над мелодраматичними поворотами.

Цікавим є й час, змальований у романі. Це останні роки перебудови, які в літературі Закарпаття мало охоплені. На згадку приходить ще цікава повість Ірини Мадриги «Завербоване кохання». Однак Любов Дмитришин так зосереджена на почуттях своїх персонажів, що практично не залишає місця для детальнішого зображення історичних процесів, які кардинально змінювали країну. І це ще одна ознака, яка цей твір відносить до жанру «жіночої прози», де внутрішні емоції важливіші за зовнішній світ, так добре прописуваний чоловіками.

Друга частина роману, названа «В Америці», хоча видана окремою книжкою, без сумніву, складає єдину цілість з попередньою і неможлива без неї. Написана через тридцять років, вона все-одно є очевидним продовженням тієї самої життєвої історії через певний проміжок часу. Тому в наступних виданнях, вочевидь, доречніше видавати ці дві частини разом, під однією обкладинкою.

Родзинкою другої частини є змалювання сучасної Америки, куди потрапляє головна героїня на заробітки. Буття української діаспори, життя нелегальних заробітчан, стосунки з іншими національними групами   -- все це читається з цікавістю, бо є маловідомим для українського читача. На жаль, його не так багато, бо це тільки один із пластів роману, де головним залишаться любовний трикутник, до якого вплетені ще й побічні лінії та персонажі, що перетворює його в багатокутник складної конструкції.

Як на мене, роман міг би бути стислішим, бо для сучасного читача, звиклого читати вже тільки заголовки новин, подолати 660 сторінок психологічного чтива -- нелегке завдання. Але це вже розмови про авторський стиль, бо там, де одному письменнику достатньо абзацу, іншому замало кількох сторінок. 

У будь-якому разі головна художня книжка Любові Часто, а це безперечно так, є не тільки її життєвим успіхом, але й удачею всієї літератури Закарпаття. Маємо жіночий роман перебудовного, а значить проміжкового часу між СРСР та незалежною Україною, написаний вправно і переконливо, на теми, про які в радянські часи писати не рекомендувалося. (Свого часу за подібну повість про позашлюбне кохання «Сьогодні і завжди» Юрія Мейгеша піддали остракізму).

«Загублені у світах», сподіваюся, вдома не загубляться. Тепер слово за читачами і літературною громадськістю. На жаль, за попередні п’ять років не знайшов відгуків в інтернет-просторі про першу частину роману. А дарма, бо книжка цілком заслуговує на головну літературну премію Закарпаття --  імені Федора Потушняка.  Адже романів в області видається в кращому разі кілька на рік, і далеко не кожен із них стає подією.

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
09 квітня 2024р.

Теги: Дмитришин, Часто, роман, Флорида

Коментарі

Многая літа! 2024-04-11 / 06:27:27
Подружжя Частів дивує своєю працездатністю навіть у такому поважному віці. Хай ще їм пишеться і багато видається!


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 4Незрівнянний Стефан Мострянський
/ 6Джон Лавра – американський пілот із закарпатським корінням
/ 3Брати Рамачі і сербські руснаки
/ 1Загадковий Іриней
/ 3Що показав перепис у Румунії?
/ 4Рік Августина Волошина
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
/ 2Як закарпатські москвофіли відстоювали єдність українців
/ 2Кошиці, Пряшів і Михайлівці
/ 3Підсумки 2023 року на Закарпатті
/ 2Перо і скальпель. До сороковин Івана Коршинського
/ 5Сергій Федака пише багатотомну "Історію України"
Ювілейний рік заслуженої артистки України Наталії Засухіної
/ 1Закарпатський вимір Сергія Архипчука
/ 8Закарпатський силач Фірцак-Кротон був засновником "Українського спортивного клубу" у Білках
Ужгородський "Міст з паперу"
/ 1Сенсація від Анатолія Кралицького
/ 29Три церковні календарі на одне мале Закарпаття
/ 3Феномен Дмитра Креміня
/ 8Що показав перепис у Словаччині?
/ 2Невгамовний Саркісьянц
/ 11Розчарування року
Трохи підсумків року
/ 36Звірства московської армії є її постійною ознакою
/ 42Чому Будапешт замовчує "свій" Голокост на Закарпатті?
» Всі записи