Ромським дітям навчатися заважають батьки

8 квітня у всьому світі відзначали Міжнародний  день ромів (циган).  Цього дня 40 років тому в Лондоні відбувся Перший Всесвітній циганський конгрес, на який зібралися делегати з тридцяти держав. Саме тоді було затверджено національний гімн та прапор. На останньому зображено колесо – символ кочового життя.

Святкували День ромів і на Закарпатті. Зокрема в Берегові, де проживає чисельна ромська громада, відбувся виступ школярів у приміщенні ЗОШ № 7. Учні розповідали вірші, уривки з історії свого народу, танцювали, співали. На завершення виконали пісню Майкла Джексона "We Are the World" англійською та угорською мовами. Це було справді дуже зворушливо. Адже діти – такі ж безпосередні, симпатичні, часом бешкетні, як і у всіх інших школах.

Організували свято представники американського "Корпусу миру" за допомогою фонду "Відродження" та організації "Едванс". Як розповіла волонтерка Ерін Доуленд, вона вже кілька років працює з ромськими чадами. Головна її мета – надати можливість батькам і дітям зрозуміти, що здобуття освіти є необхідністю.

За словами директора школи Агнеси Кудрон, найболючішою проблемою залишається відсутність у дітей свідоцтв про народження. Через це деякі з них не могли раніше навчатися у школі. Тепер для них діє спеціальний корекційний клас.

– Пані Агнесо, скільки дітей навчається у школі?          

– На 5 вересня у нас налічувалося 327 учнів. Але їх кількість постійно змінюється. У корекційному класі зараз 12 діточок – це ті, які не мають свідоцтва про народження. Адже без цього документа та медичної картки раніше до школи нікого не приймали. Тепер деякі діти приходять самі, а дані доводиться записувати часом із їх слів. Наразі оформляються свідоцтва для 32 учнів. Допомагають у цьому юристи з фонду "Відродження",  а також соціальний медіатор Оксана Швець.

– Чому виникає така ситуація?

– Ось, наприклад, двоє учнів народилися у Санкт-Петербурзі. Потім їхня мама повернулася до Берегова. Відправили запит в Росію, але виявилося, що того пологового будинку вже немає, ніяких записів не збереглося. Дехто і зробив би собі документи, але є стільки перешкод – об'єктивних і суб'єктивних, що подолати їх самим ромам не під силу.

Поки що вдалося відновити документи лише одній дитині – дівчинці, яка навчається у 9-му класі. Для цього потрібно було неодноразово навідуватися до міськради, РАЦСу, у паспортний стіл. Далі справа йде на розгляд суду.

Жахливо – дитини ніби не існує у природі, особистість її "не встановлена". Роми часто не знають мови, до них і ставлення відповідне... Нині, сподіваємося, проблема зрушилась із місця.

– У вас навчаються діти лише з місцевого табору?

– Ні, вже приводять і з інших районів міста. Наприклад, одна сім'я мешкає досить далеко, на вулиці Гагаріна: хлопчик навчається у 2 класі, дівчинка – у 8-му. Думали спочатку перевестися у школу-інтернат, що поруч. Однак все-таки повернулися до нашої школи і відвідують добросовісно.

– А чи багато є дітей, які взагалі не відвідують школу?

– Звичайно. Ми щокварталу складаємо список, і такі діти перебувають на контролі. Востаннє їх нараховувалося 84. До школи записані, але на навчання не ходять. Або ж навідуються декілька разів – і зникають. 

– Які маєте засоби впливу на батьків, аби вони приводили своїх чад до школи?

– Наприклад, багатодітним сім'ям призначають соціальну допомогу. Я, нарешті, домоглася, щоб для отримання грошей вони показували довідку, що їхні діти справно відвідують школу. Також із боку Угорщини надається щорічна доплата на закупівлю шкільного обладнання, адже школа угорськомовна. Для цього також потрібне підтвердження зі школи. А якщо дитина не відвіду¬вала навчальний заклад понад 100 днів без поважних причин, то довідку не даємо.

– А харчування для ромів безкоштовне?

– Так само, як і в інших школах, харчування є безкоштовним для учнів початкових класів. Але в нас інша специфіка. З однієї сім'ї може навчатися 3-5 дітей. Усі вони голодні, то як не нагодувати? Тому нам надає допомогу діаконічний відділ реформатської церкви на чолі з Бейлою Нодем. Завдяки йому маємо можливість щоденно годувати гарячими обідами і учнів старших класів. А молодші харчуються двічі.

– Як відомо, фонд "Відродження" фінансує для ромів і здобуття вищої освіти. Чи є у вас діти, які б бажали продовжити навчання?

– З цим важко. Є дівчатка, які могли б учитися далі. Мрію відправити їх у медучилище. Але з ними слід займатися додатково. За весь час я змогла переконати лише одного хлопчика, аби він поступив до професійного ліцею. Але сім'ю спіткала фінансова криза, тож він поїхав на заробітки і з ліцею його відповідно відрахували. Загалом, шестеро пішло у ПТУ, але там чомусь закрили угорськомовні групи і залишилося лише двоє. Ми допомагали їм виконувати домашні завдання.

Однак усе одно вони не витримали довго...

– Тобто все залежить від родини?

– Звичайно. Але ж роботу зараз важко знайти і дітям із вузівським дипломом. А тут навіть важко деяким здобути звичайну середню освіту. В першу чергу не мають бажання батьки. Бо, на їх думку, дівчата повинні доглядати за молодшими, а хлопці – працювати зі старшими. Так тут заведено. Однак ми закладаємо розуміння цим дітям і батькам, що середня освіта їм потрібна. Адже вони вже навчатимуть своїх дітей, їм буде легше у житті знайти роботу. Бо той, хто хоче – працюватиме. І нині вони прибирають вулиці, знайшли роботу у водоканалі.

– Як ви потрапили до цієї школи? Мабуть, було важко на початку?

– (Пауза) Досі буває важко. Я працюю тут із 2005 року, і вже чотири – як керівник. Раніше була методистом управління освіти, за мною була закріплена ця школа. Якось вона залишилася без керівника. Не було виходу – довелося йти сюди.

– Що для вас є найважчим як для педагога?

– Найважче зламати ставлення деяких батьків, які не усвідомлюють, що навчання – це відповідальна справа. Аби дитина чомусь навчилася, їй слід систематично ходити до школи. Тому з ними треба і додатково займатися. В перших класах  починаємо з нуля, з виховання, тобто як себе поводити у громадських місцях. У нас процес виховання – на плечах педагогів. Хоча й розуміємо, що коли восьмеро дітей живуть у приміщенні площею 20 квадратних метрів, займатися неможливо.

Там навіть ніде сісти...

– Приємно було побачити, що більшість дітей досить чисті й охайні...

– Для нас гігієна – на першому місці. Тому уважно стежимо за учнями: волосся має бути чистим, нігті – обрізані. Іноді мусимо відсилати додому, аби привели себе в порядок. Слідкуємо за тим, щоб у школі були належні санітарно-гігієнічні умови. Бо всі вчителі мають і свої власні сім'ї... До речі, були в нас великі проблеми з педикульозом. Тепер, коли слідкуємо за чистотою, відсоток дітей із цим паразитарним захворюванням значно скоротився. Радимо також батьками, аби вони при нагоді проводили профілактику для всієї родини.

А ще багато дітей, практично кожен другий, інфіковані туберкульозом. Це означає, що у таборі серед дорослих є хворі на сухоти. Тому далеко не кожен учитель, вихователь прийде сюди працювати. Бояться...

– Що ж далі буде з ромами, чи здатні вони змінити своє життя?

– Нині у Берегові вже кожна друга-третя дитина, що народжується, є ромською. Отже, вони живуть поруч із нами, нікуди від цього не дітися. І ми мусимо їх виховувати, привчати до правильної поведінки, до гігієни, вчити писати, рахувати. Це дуже важко робити нам, педагогам, але мусимо. Бо роми – частина нашого суспільства. Хочемо, аби ці діти виросли і приносили користь місту, в якому ми всі разом живемо. 

Олександр Ворошилов, фото автора
 

Теги: цигани, роми, освіта, школа

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати