Фалософія дороги. Трансформація ужгородського поета за чаркою коньяку з дощем

"Коньяк з дощем" -- зібрання різних поетичних циклів. І з кожним наступним ми спостерігаємо відчутну трансформацію ліричного героя. Від егоцентричних, перенасичених чоловічими гормонами "Фалічних знаків" -- до значно спокійніших і споглядальніших "Тіла лучниці", "Ліжка надії", "Міст і кав’ярень", "Легкої хвороба серця", "Покрайніх записів". Із кожним новим циклом автор ніби долає чергову сходинку свого розуміння світу. Тому з ним цікаво.

 

Зрештою, після споглядальника з’являється філософ, який намагається осягнути головні цінності життя. По суті ліричний герой Олександра Гавроша, здолавши кругообіг свого розвитку, дійшов до істини: пройшовши пекло, починаєш розуміти рай.

 

У тут ховається головна "родзинка" ужгородського поета -- його нестримна жадоба пізнання. З роками цікавість до Жінки як еротичного начала ("Ти -- камінь жертовний, на якому щоранку чиню обряд таємничий") переростає у цікавість до стосунків між ЧОЛОВІКОМ та ЖІНКОЮ – цю одвічну інтригу, яка нагадує часом захопливу гру, а часом -- непримиренну боротьбу протилежностей ("Тому прошу тебе: ІДИ! Поки ще тебе відпускаю…").

 

Зрештою, цікавість до інших змінюється на цікавість до себе, споглядання власної трансформації. ("Дивно, що я – саме це"). Бо ж усередині нас світ не менш широкий, як поза нами.

 

І що тоді наше життя, як не дорога, яка коли-небудь кудись приведе або принаймні зненацька обірветься? Тому ліричний герой ужгородського поета щасливий, бо він йде, рухається, змінюється, зрештою, пізнає себе та інших.

 

 

Показово, що завершує "Коньяк з дощем" притча у жанрі   театру абсурду "Вони йдуть", де філософія дороги стає наскрізною. Бо навіть, якщо ви наразі не маєте мети, рух (навіть коли він броунівський) все-одно краще за нидіння у мертвій точці.

 

"Краще -- крик, краще -- бійка і ніж до ножа,

 

У цьому твердженні -- весь Гаврош  як творець і людина. І в ньому він – незмінний.