Сигітський визвольний похід. Тріумф і трагедія

Очевидно, що на звільненні Хуста військова визвольна акція не зупинилася б, а логічно покрокувала б далі теренами всієї Угорської Руси (Закарпаття) в етнічних межах проживання русинів-українців. Адже свої рішення Українська Народна рада в Ясінях координувала з провідними особами українського національного руху всього Закарпаття. Так, коли військо Гуцульської республіки зайняло Сигіт, пише свої споминах С. Клочуряк, «з Хусту до Ясінянської Ради прийшла просьба, щоб наше військо довго не затримувалося у Сиготі, а йшло далі до Хусту і перешкодило намірам мадярів розігнати збори, скликані до Хусту на 21-е січня 1919 року». Події та плани архітекторів того українського чину задокументовані у мемуарному описі голови Української Народної Ради в Ясінях, Президента Гуцульської Республіки, а в 1939 році Міністра оборони Карпатської України Степана Клочуряка «До волі».

Звичайно так не сталося. Із запланованого реалізувалася тільки перша його частка – звільнення населених пунктів теперішнього Рахівського району Закарпатської області та адміністративного центру Марамороського комітату – м. Марморош Сигіт (тепер Румунія). Після раптового нападу та роззброєння полку угорських сейкелів у ніч з 7 на 8 січня 1919 року у селах Ясіня, Лазещина та Чорна Тиса влада перейшла до рук Української Народної Ради в Ясінях. Відразу було вжито важливі заходи по організації господарського, соціального життя та правопорядку в населених пунктах. Одночасно були проведені мобілізаційні заходи до Гуцульської народної оборони (війська Гуцульської республіки).  І вже 13 січня, після отримання додаткової підмоги старшин і підстаршин з Коломиї,  розпочався визвольний похід. Того ж дня були звільнені Кваси, Білин та Устіріки (розвилка шляхів на Богдан і Рахів та злиття Білої і Чорної Тиси). Наступальні дії були стрімкі. Наступного дня було зламано опір угорського війська у Рахові, звільнено місто, а також село Костилівка і, далі, 15 січня, Ділове, Вишіву (тепер село на території Румунії Valea Vișeului), Луг, Великий Бичків, а через день – адміністративний центр Марморошського комітату (адміністративна округа Угорського королівства) місто Марморош Сигіт.

Це був блискучий тріумф, який вселяв оптимізм, будив нові плани щодо звільнення краю після багатовікового національного поневолення. У Великому Бичкові новобранці проходили підготовчий вишкіл для  походу  на Хуст. Та сталося непередбачуване. Новонароджене українське військо східної частини Закарпаття не мало належної розвідки, досвіду і проґавило наближення чисельного румунського війська, яке також мало претензії на володіння цим містом. В результаті, допустилися фатальної тактичної помилки. Румуни обійшли місто з флангів, розібрали колію в тилу, у так званій Сигітській Коморі. І, хоч Гуцульська народна оборона добровільно залишила місто, все одно потрапила у пастку. Потяг, на якому відходили бійці, з’їхав з колії і зупинився. Румуни з трьох сторін відкрили шквальний вогонь. В результаті багато бійців загинуло, було поранено та взято полон. Довідавшись про дану подію, ЗУНР, для уникнення конфліктів з румунами і угорцями, відкликала своїх старшин та стрільців. Це було особливо дошкульно. Про перспективу походу на Хуст довелося забути. Ця подія боляче вдарила по морально-психологічному стану війська. А до того румуни не зупинились на досягнутому. Вони виявили бажання взяти під контроль Великий Бичків. Для уникнення зіткнень, Українська Народна Рада в Ясінях дала команду покинути його. Військо Гуцульської Республіки відійшло аж поза Рахів. Українська Народна Рада в Ясінях до червня місяця локалізувала під своїм контролем лише населені пункти Ясінської та Богданської долини.

З описаного вище є зрозумілим, що визвольний похід Рахівщиною та взяття Гуцульською народною обороною адміністративного центру Марморошського комітату міста Марморош Сигіт було блискучою операцією. Але далі допущені військові помилки, загалом затримка війська у місті, привели також і до трагедії, до військово-політичного краху української державницької перспективи на Закарпатті у 1919 році. Та по при все, ми однозначно можемо ствердити, що то була героїчна сторінка з історії Рахівщини, а найперше – Ясіня, був заявлений військово-політичний, державницький, організаційний хист творців тієї, таки української, держави на Закарпатті у 1919 році.

Те, що сталося, відомо. Це описано  безпосередньо лідером Гуцульської Республіки Степаном Клочуряком, досліджено істориками. Минулого не змінити. Тому історія, як наука, цим не займається. Та все ж варто пропустити ці події через призму такого собі історіософського есеїстичного погляду. Спробувати порефлексувати та намалювати можливі альтернативні сценарії. Так, тут доречні закиди та звинувачення у гаданні на кавовій гущі. Та все ж нам варто глибше зрозуміти тодішні біжучі ситуації і спробувати спрогнозувати інші сценарії, якщо б не була допущена та фатальна помилка у Сиготі. Це дасть нам можливість розширити масштаб державно-політичного мислення, а отже – краще орієнтуватися і у складних ситуаціях сьогодення. Тому спробую викласти один з таких можливих сценаріїв.

З огляду тодішньої загальної геополітичної ситуації у Центральній Європі, внутріполітичної в Угорщині та низки інших чинників допускаю високу ймовірність успішного здійснення походу та швидкого звільнення від угорських військ Марамороського комітату, а на хвилі успіху – подальшого розгортання військового визвольного походу іншими теренами Закарпаття, який синхронізувався би з походом Стрийської групи УГА на Сваляву–Мукачево. Останій не був такий успішний, позаяк не був так опертий на місцеву людність, як похід Гуцульської народної оборони та самоврядно-державницька діяльність Української Народної Ради в Ясінях.

Безперечно, у планах румунів також була ідея окупації цілої Марморощини. Але в українців було вікно можливостей, це – максимально швидко розширити географію звільненої землі, що було цілком реально. Тому затримка українського війська у Сиготі була  смертельно небезпечною, позаяк дала можливість румунам підтягнути свої переважаючі військові сили для протидії українцям. За альтернативним сценарієм, вийшовши на простори теперішнього Тячівського і Хустського районів, Гуцульська народна  оборона могла провести швидку мобілізацію. Тамтешнє населення мало різко негативне ставлення до влади Королівства Угорщина і тому бажаючих вступити до лав українського війська (Гуцульської народної оборони) було б достатньо. З другого боку, Угорщина була дуже ослаблена програною війною (Першою світовою), диктатом Антанти (переможців у війні), синхронізованими національно-визвольними рухами неугорських народів, внутріполітичним хаосом і загальною деморалізацією. Взяття під військовий контроль великих територій краю паралельно з організацією української влади на місцях та утворенням загальних крайових політичних органів влади, рішень про злуку із ЗУНР, було б не чим іншим як політикою доконаних фактів, з якою мусіли б рахуватися тогочасні політичні гравці. Саме доконані факти, багато в чому, схилили учасників Паризької мирної конференції до прийняття відповідних рішень. Програш на полі бою військ УГА армії Галера в Галичині схилив його учасників до відмови делегації ЗУНР у підтримці (до представників УНР було ще більш упереджене відношення). У підсумку Галичину віддали полякам. Тому закарпатська «карта» делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції могла виявитися «золотою» та схилити його учасників до надання права українцям Австро-Угорщини на державність, хоч може і територіально обкраяну, тобто не по етнічних кордонах розселення українців.

Все це свідчить про те, що історія у час великих зрушень, поворотні моменти надає народам  можливості для реалізації своїх національно-державницьких планів, але одночасно для цього часто відводить дуже вузькі часові рамки, де треба пройти дуже стрімко і, водночас, тонко, оминаючи небезпечні місцини, круті повороти, вири. Десь так вона розпорядилася з українцями у 1919 році. Дошкульна пастка, у яку потрапили українські війська Гуцульської Республіки у Марморош Сиготі, фактичний їх розгром можливо і стали тією подією, який повернув історію в інший бік, зірвав плани національного визволення та державного становлення не тільки в масштабах Закарпаття, але і Західноукраїнської Народної Республіки загалом.

P.S. Безперечно, це є суб’єктивний авторський погляд, що побудований на фактах та певних припущеннях, що витікають із них. Питання, звичайно дискусійне.

Теги: похід, Сигіт, Ясіня, повстання, Гуцульська республіка

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати