Освітній закон і Угорщина. Історичний контекст і завдання на перспективу

Дана позиція Угорщини вимагає не простої додаткової аргументації, спростування звинувачень, виправдання, а більш глибокого, ґрунтовного аналізу причин болісного реагування угорської сторони. Але перш, ніж вдатися до розкриття зазначеної проблеми, зробимо невеликий екскурс в історію, наведемо деякі документовані докази з домашнього архіву з попередньої історичної епохи, коли Закарпаття було в складі Угорщини, та спробуємо з’ясувати, якою була освітня політика Угорського Королівства.

Найперше, розповім про історію різьбленого на сволоці хреста в пастирці в урочищі Млаки, що  біля с. Богдан (дерев’яній житловій будівлі хутірного типу для весняно-осіннього проживання в горах, де утримувалася худоба для випасу), про яку мені розповів мій батько ще в далекому 1990 році літом, під час сінокосу.  Різьба виконана з неабияким художньо-естетичним смаком і збереглася по сьогоднішній день. Сам хрест має виразні дохристиянські мотиви, зокрема містить фігури розетки (фото додається).

Однак, тут ми будемо писати не про сам хрест, а про обставини його створення. Згідно з розповіддю мого батька, хрест вирізьблений 24 червня 1917 року моїм дідом Іваном Ференцом в день римо-католицького свята Різдва св. Івана Хрестителя. Причиною стало те, що за юліанським календарем не було ніякого релігійного свята. Люди дотримувалися цього календаря. Але тоді був пік мадяризації всіх сторін життя. Традиційні релігійні свята за юліанським календарем заборонялися (така уніфікація робилася не з релігійних мотивів, а виключно з політичних – мадяризації всіх сторін життя та відповідно асиміляції місцевого українського населення), а натомість вимогою було дотримуватись   всіх релігійних свят, які відзначалися в Угорщині, в тому числі загальнохристиянських свят за григоріанським календарем. Невиконання цих вимог, тобто праця в день католицького релігійного свята, прирівнювалася до порушення закону і відповідно каралася. Тому дід, вважаючи той день звичайним, а не святковим днем, але, щоб не викликати собі напасті, що працює, знайшов собі роботу в приміщенні, а саме – зайнявся різьбою.

Про політику угорського уряду насильного переведення на григоріанський календар та угорську азбуку в період Першої світової війни на Закарпатті задокументовано розкрив у праці «Оборона кирилики» Августин Волошин (див. Волошин А.І. Вибрані твори. - Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2002. – с. 234-265). В Додаток до вищесказаного додам те, що покоління закарпатців кінця ХІХ - початку ХХ століття було піддано особливо сильній мадяризації. Доведу це знову на прикладі моєї родини. Так, мій дід Іван Ференц, будучи русином (українцем) змушений був навчатися в угорській школі, бо в гірському гуцульському селі в кінці ХІХ століття її перевели з руської мови навчання на угорську. В  документах домашнього архіву я відшукав його два зошити з початкової школи (фото додається). Він на письмі так і залишився на угорськім алфавіті до кінця життя. Писав українською мовою, але угорським алфавітом. А моя баба Анна (1900 р.н.) по маминій лінії, дівоче прізвище Калинюк, (рідна сестра голови Центральної виборчої комісії з виборів до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 року Петра Каленюка), теж математичні обрахунки робила на угорській мові, бо математичні операції: множення, ділення, табличку множення завчила в школі на угорській мові і ними послуговувалась до кінця життя.

Отже, бачимо, що освітню, мовну і релігійну політику, яку проводив уряд Королівства Угорщини стосовно українців Закарпаття в останні півстоліття перед розпадом Австро-Угорщини, не йде ні в які порівняння із вимогами нового Закону України «Про освіту», який гарантує за державний кошт отримання рідною мовою початкової освіти, а також вивчення мови, літератури та історії свого народу на рідній мові. За для інтеграції учнів в український соціум навчання в 5-12 класах основних предметів буде здійснюватися державною мовою. Ця позиція зовсім не спрямована на примусову асиміляцію, як це робила Угорщина на Закарпатті до 1918 року, а далі в 1939-1944 роках, про що вже достатньо написано у низці публікацій інших авторів. До речі, така норма існує і в наших сусідів румунів. В українських селах Південної Мараморощини в школах українською мовою викладання ведеться лише предметів української мови і літератури. Всі інші предмети викладаються румунською. І український уряд не шантажує з цього приводу Румунію, не робить якихось заяв в ООН, чи інших міжнародних організаціях.

Та вернемося до поставленого на початку статті питання, а саме, з’ясування причин болісного реагування угорських державно-політичних кіл на прийняття нового Закону України «Про освіту». Офіційно угорські посадові особи в своїх заявах мотивують свої дії тим, що новий український закон, на їх думку, обмежує мовно-освітні права угорської національної меншини на території Закарпатської області. Але насправді це тільки зовнішня декорація угорської опінії на мовний закон в Україні. Декларований нею захист мовно-освітніх інтересів угорської громади в Україні  є, на мою думку, не метою, а засобом, зручним прикриттям. Справжня причина є зовсім інша. Україна мовним законом завдала удару по геополітичних намірах щодо відновлення Великої Угорщини та вибудуваній конструкції гібридної війни, яку здійснювала і здійснює  Угорщина відразу після підписання Тріанонського договору 1920 року і  по сьогоднішній день. Мінялася лише тактика, але не стратегія. Давайте розглянемо її в часовому розрізі та виявимо її основні складові.

Ця стратегія була випробувана в Чехословацький період в історії Закарпаття.  Тоді сформувалася ідеологія реваншу. Головним гаслом угорських патріотичних, шовіністичних, імперсько налаштованих сил було гасло, в якому говорилося, що жоден мадяр не сміє забути Тріанон, тобто умов Тріанонського договору від 4 червня 1920 року, за яким низка територій колишнього Угорського Королівства відійшла до сусідніх держав з переважно неугорським населенням, в тому числі і Закарпаття – до Чехословаччини. Урядовими колами розпалювалися шовіністичні ревізіоністські настрої щодо відновлення Великої Угорщини. Тріанонський договір Угорщина вважала тимчасовим явищем і відразу спрямувала свої зусилля на підготовку умов до анексії колишніх своїх територій. Про небезпеку мадярської іриденти періодично писала чеська (Чехословацька) і закарпатоукраїнська преса. Ці підготовчі дії власне і були початком гібридної війни гортіївської Угорщини проти тодішньої Чехословаччини на території Закарпаття. Найперше вона розбудувала мережу політичної агентури в краї. Ставка була покладена на русофільські громадсько-політичні організації, які діяли в 20-30- х роках минулого століття.  Їх лідери були завербовані сусідньою Угорщиною, отримували від неї фінансове забезпечення, що було доведено в 1938 -1939 та наступних роках. Тема автономії краю експлуатувалася ними не задля отримання реального самоврядного статусу, а більше для розхитування ситуації та послаблення чехословацької влади і недопущення посилення позицій українських громадсько-політичних і культурних організацій, які стояли на чітких позиціях недопущення анексії закарпатського краю Угорщиною.  Також ефективно використовувала сусідня Угорщина закарпатське греко-католицьке духовенство. Адже старша його генерація у великій мірі стояла на промадярських позиціях.

Далі Угорщина мала майже монопольний інформаційний вплив на закарпатських угорців. Система інформаційної безпеки Чехословаччиною була провалена. Як тепер українською, так тоді чеською мовою переважна більшість угорців краю не володіла. Це дозволило Угорщині безперешкодно провадити агітаційно-пропагандистську діяльність на теренах краю, перетворюючи місцевих угорців на потужну п’яту колону, налаштовуючи їх на антидержавну діяльність супроти цілісності Чехословаччини. Потім саме ця п’ята колона стала вагомою силою у боротьбі проти карпатських січовиків. Так, Михайло Колодзінський (начальник Генерального штабу Карпатської Січі) разом із Зеноном Коссаком були впіймані та розстріляні  в районі Солотвина власне закарпатськими угорцями, яких пропагандистська система Угорщини навербувала за 18 років гібридної війни. «Мадярський мір» з відновлення «Великої Угорщини» тоді заполонив душі багатьох закарпатських угорців, які, по-суті, втягнулися у війну проти своїх співгромадян (українців Закарпаття).

Ведучи системну роботу (гібридну війну), особливо активно – у другій половині 30-х років, Угорщина шукала союзників для реалізації своїх намірів щодо анексії Закарпаття та інших земель, які відійшли від неї за Тріанонським договором (і такий союзник знайшовся, ним стала Нацистська Німеччина), очікувала зміни політичного клімату в Європі, загалом сприятливої ситуації для здійснення своїх планів.

У кінці ХХ та перших 17 роках ХХІ століття в політичній стратегії вже нової Угорщини чогось особливого не змінилося. Далі експлуатується в шовіністично налаштованих колах в Угорщині гасло про той же Тріанон, або, інакше, заклик до відновлення Великої Угорщини. Все той же розрахунок на зміну політичної ситуації в світі і Європі на більш сприятливу, пошук союзників для реалізації своїх геополітичних марив. І для цього відпрацьована, дещо відкоригована відповідна політична тактика, яку й можна означити як гібридна війна. Особливо активно вона ведеться в Закарпатській області у зв’язку із загальною кволістю, невиразністю політики центральної київської влади протягом чверті століття щодо зміцнення національної безпеки та держави загалом, продажністю місцевих закарпатських еліт, низьким рівнем їх національно-політичної свідомості, періодичне здійснення революцій, а тепер і ще здійснення військової агресії Росії супроти України. Все це тільки збуджувало апетити угорських політичних кіл щодо проведення активної підготовчої дії на Закарпатті для кращої внутрішньої готовності  проведення анексії на випадок настання сприятливої ситуації.

Давайте розглянемо ці глибоко продумані та замасковані тактичні кроки Угорщини.

Мічення територій. Так можна означити одну з дій сусідньої країни. Вже в 1992 році в місті Ужгороді одна з центральних площ, яка мала назву «Возз’єднання», була перейменована на площу Шандора Петефі. І не в тому питання, що Ужгород має площу назву одного з визначних угорських письменників (це цілком прийнятно), а в тому, що було здійснено посягання на назву площі, яка символізувала вікові прагнення закарпатців до злуки з українцями по той бік Карпат. І хай воно звучало трохи по-радянськи - «возз’єднання», але воно не міняло змісту. І це була перша українська поразка в гібридній війні з Угорщиною. А далі було спорудження угорських імперських символів на Верецькому перевалі, на замку в Мукачеві, встановлення різного роду пам’ятних знаків і т.п. Все це, відповідно до задуму, має мобілізовувати угорців, підтримувати в них імперський дух, втому числі – і в закарпатських угорців. Тільки таке можна дати пояснення в наполегливості угорської сторони щодо вчинення таких дій. Особливу наполегливість вона проявила в змаганні щодо спорудження угорського символу на святому для українців місці – Верецькому перевалі, де 1939 року були розстріляні захисники Карпатської України – карпатські січовики.

Наступна системна дія, яка продовжується протягом багатьох років, це фінансова підтримка вивчення угорської мови. Заохочуються не тільки діти угорських родин, але й українських. В цьому не має нічого поганого, як би це було єдиною кінцевою метою. Але переконаний, що і ця благородна мета підпорядкована більш великій.

Загалом Угорщина робить величезні фінансові вливання в Закарпаття. Вона доплачує  всім представникам угорської національності, які працюють в системі освіти, медицини, культури, надає безвідсоткові кредити на розвиток бізнесу, підтримує фінансово голів територіальних громад у вирішенні місцевих проблем для закріплення їх на виборних посадах, допомагає місцевим та обласній державним адміністраціям у вирішенні важливих питань освіти, культури, благоустрою, особливо тих, які стосуються угорських громад тощо. І багато років чиновниками різного рівня це видавалося за заслуги. Та така відверта фінансова щирість Угорської держави природно насторожує. Чи не є це сир у мишоловці, за який, за намірами кредиторів, планується потім стягнути сплату з великими відсотками? Або інакше: чи не є угорські фінансові транші в Закарпаття одним із елементів ведення гібридної війни? І якщо б настав зручний для угорських планів час, чи не нагадали б вони тим закарпатцям про свої дари з вимогою відпрацювати лояльністю, підтримкою і т. д.?

Окремою темою є питання  отримання закарпатськими угорцями, і не тільки угорцями, але й українцями краю угорського громадянства. Отримання угорських паспортів поставлено на рівень конвеєру. Звичайно, складна соціально-економічна ситуація в Україні штовхає громадян України на їх отримання, що дозволяє мати привілеї у працевлаштуванні не тільки в сусідній Угорщині, а й загалом у країнах Європейського союзу.

І на останок хочеться звернути увагу на клопотання Угорщини про створення окремого угорського автономного (адміністративного) округу. Ця вимога особливо є зрозумілою. Здійснити анексію цілої Закарпатської області, де частка українців становить близько 80 відсотків, є складним завданням. Тому в цьому задумі проглядається спроба мінімізувати завдання. Повернення території з компактним проживанням угорців може стати легшим завданням, ніж пробувати відкушувати цілий закарпатський шматок.   

Усі ці вищеназвані аспекти угорської політики на Закарпатті, на мою думку, не треба розглядати спрощено, як вияв простого піклування про своїх етнічних братів поза межами угорської держави. Угорщина болісно реагує на новий закон про освіту, мабуть, в першу чергу тому, що він руйнує угорські плани в контексті обширніших геополітичних намірів, відпрацьованих тактик. Тепер, після прийняття вищеназваного закону, доведеться все серйозно коригувати. Хоча в Закарпаття вже вкладено величезні суми грошей.

Угорщина прямо зацікавлена в тому, щоб закарпатські угорці в своїй більшості не володіли українською мовою. Це полегшує їй завдання здійснення інформаційно-пропагандистського впливу на угорців Закарпаття і, водночас, надає змогу ізолювати їх від українського інформаційного впливу. Відповідно, як вже розповідалося, до історичного досвіду Угорщини з 20-30-х років минулого століття, коли остання інформаційно-пропагандистськими впливами підготувала на території нинішнього Закарпаття з громадян Чехословаччини угорської національності  руйнівників чехословацької держави.

До речі, це аналогічно повторено в новітній історії України в Криму і на Донбасі.

Орбано-Йоббіківський режим теперішньої Угорщини активно перероджується в Гортіївський. І це – реальна небезпека для України.

Загалом є необхідність більш глибоко проаналізувати смисли угорської національної ідеї, зокрема її орієнтованість на імперіалізм і шовінізм, простудіювати праці основних їхніх  ідеологів, щоб спрогнозувати напрямок руху угорського суспільства і держави та знати, що можна від них очікувати в подальшому, виробити, відповідно, прийоми ефективної протидії.

А ще при розгляді угорської активності на Закарпатті також не слід відкидати дописи зі зламаної українськими хакерами в 2016 році скриньки електронної пошти приймальні колишнього заступника керівника адміністрації президента Росії і радника Володимира Путіна Владислава Суркова, зокрема щодо планів з використання Угорщини  для вирішення завдань Кремля щодо України.

 І найголовніше. Що нам робити з угорцями Закарпаття? А те, що повинна робити цивілізована держава: проявити піклування про своїх громадян. Угорці жодним чином не повинні почувати себе пасинками в українській державі. Слід створити належні умови їхньої самореалізації в Україні (що якраз дозволяє новий Закон України «Про освіту»), сприяти їхній інтеграції в український соціум (мовний, інформаційний), в якій державна мова відіграє важливу роль, при одночасному забезпеченні прав на рідну мову в галузі освіти, культури, а також традицій, побуту і т. п.

Українська держава повинна заспокоїти угорців краю, роз’яснити необхідність цього державотворчого кроку та, водночас, спростувати істерично-панічні пропагандистські атаки праворадикальних владних  кіл теперішньої Угорщини. Проявити інформаційно-просвітницьку активність в ЗМІ, в тому числі угорською мовою. Україна не може допустити помилок Чехословаччини. Орбано-Йоббіковські пропагандистські ресурси, які обробляють угорське населення Закарпаття, потрібно нейтралізувати. Все це буде гарантувати всім нам мир, спокій, безпеку.

Післяслово

Безперечно, матеріал статті побудований як на доконаних історичних фактах, документах, так і на деяких припущеннях, моделюванні, але які, знову ж таки, ґрунтуються на реальних подіях, фактах. Краще ситуацію добре вивчити, промоделювати можливі варіанти розгортання подій та вжити адекватні заходи, як має нас застати розвиток подій зненацька.

Хрест, різьблений моїм дідом Іваном Ференцом
24 червня 1917 року, на католицьке Різдво св. Івана Хрестителя
на сволоці пастирки в урочищі Млаки біля с. Богдан

Зошити  мого діда Івана Ференца за третій клас. Навчання відбувалося угорською мовою. Домашній архів

Титульна сторінка вибраних творів Августина Волошина та перші сторінки праці «Оборона кирилики», розміщеної в збірнику

Алфавіт з угорських літер, запроваджений Угорщиною на Закарпатті в 1916 році. Витяг з додатків до публікації Августина Волошина «Оборона кирилики»

Календар на 1918 рік.
Надрукований українською мовою, але угорськими літерами.
Домашній архів

Листівка періоду Карпатської України, яка в саркастичній формі висміювала територіальні претензії Угорщини до Закарпатського краю. Документ з домашнього архіву

Теги: угорці, Угорщина, освіта

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати