Віктор Мотрук: "Переклад книг – цікава справа, адже вона дозволяє самому поринути у незнаний світ і відкрити його для всіх охочих"

Доцент Віктор Мотрук викладає на кафедрі полікультурної освіти та перекладу, а у вільний час відкриває українському читачеві імена митців однієї з найбагатших світових літератур — французької. Можливо, саме тому  колеги і друзі жартома називають його «закарпатцем із душею француза».

Французькій мові і культурі Віктор Петрович присвятив не одне десятиліття свого життя. І  переконаний, що часу не змарнував, бо завдяки його наполегливій праці чимало студентів нашого вишу збагатилися глибокими знаннями. Про його невтомну науково-педагогічну та перекладацьку діяльність стало відомо і посольству Франції, бібліотеці якого він подарував свої перекладні книги. За це йому висловила  подяку ЇЇ Високоповажність Посол Франції в Україні пані Ізабель Дюмон.

Серед здобутків пана Віктора —  переклад віршів поетів із краю Овернь, книжки  поезій у прозі глибоко філософського змісту «Магнітне поле» пера одного з кращих франкомовних поетів ХХ ст. Ж.-Л. Годо, оповідань та новел П. Ленара, Ш. Кро, К. Гранже, Е. Базена, публіцистичного твору одного з авторів Загальної декларації прав людини, політика, правозахисника і письменника С. Есселя «Обурюйтесь!», філософських есе соратника Ж.-П.Сартра Ж.-П.Бару і знавця творчості А.Камю Л.Марена «Сартр, Камю: погляд із ХХІ ст. на трактування проблеми насильства/ненасильства».

 Наступним етапом його роботи став переклад українською вибраних творів відомого французького романіста, новеліста, казкаря Гастона Шеро.  І ось днями книжку «Арія Вертера. Вибрані твори Гастона Шеро», було презентовано в Закарпатській обласній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка.

-                     Вікторе Петровичу, якщо пригадати, скільки вже перекладених Вами творів тішить україномовного читача?

-                     Якщо чесно, то вже й не пам’ятаю. Звісно, як кожній творчій людині, хотілося б, аби їх було більше. Але ж я – не професійний перекладач, а викладач і науковець, тому ці обов’язки стоять на першому місці, доки є ще сили їх виконувати.  Я радий, що ті книги, над якими мені вдалося попрацювати, розійшлися усією Україною: їх знають, читають, на них є відгуки. Потішили душу два кваліфіковані відгуки, що вийшли з-під пера моїх колег  і друзів — відомих університетських  науковців: д.ф.н., проф. Н.П.Бедзір («Ж.-Л.Годо — француз, який вчить нас бути щасливими») та  д.і.н., проф. Романа Офіцинського («Світ живе надією» — з нагоди виходу у світ українського перекладу есе Ж.-П.Бару «Сартр і насильство пригноблених»). Їх опублікував журнал іноземної літератури «Всесвіт». Саме такі доброзичливі, компетентні відгуки  стимулюють мене до подальшої творчості.

Дуже багато творів перекладав і для Українського журналу іноземної літератури «Всесвіт», до прикладу останній твір – детективне оповідання Моріса Леблана «Людина в цаповій шкурі» – вийшло друком в останньому номері цього видання.

-                     Згадуючи всі праці, чи можете відзначити якусь одну книгу, робота над якою запам’яталася найдужче?

-                     Робота з перекладанням творів завжди цікава, але для мене найцікавіше було перекладати поезію в прозі «Магнітне поле» Жоржа-Леона Годо. Це поезії обсягом в один-два абзаци з глибоким філософським змістом, як правило – в останньому рядку. Я з величезним задоволенням перекладав і писав передмову для цієї книги.

Пам’ятна ця книга також тому, що мені вдалося поїхати у Францію, до міста, де жив її автор. На превеликий жаль, наша зустріч з автором книги так і не відбулася, бо на той час він занедужав та помер. Я побував уже на могилі Жоржа, відвідав його вдову Мадлен, прогулявся стежками, якими він зазвичай любив прогулюватися, попрацював у бібліотеці з його архівом.  Крім того, що Годо був надзвичайно самобутнім поетом, великим філософом-життєлюбом, він був ще й прекрасним художником-абстракціоністом. Мадлен подарувала мені одну з його картин, яку я передарував Закарпатській обласній книгозбірні. Також я прочитав декілька лекцій про українську літературу на філологічному факультеті університету в місті Пуатьє.

-                     Які перешкоди можуть траплятися в процесі перекладу?

-                     Якщо це книга живого автора, то дуже непростим для перекладача є вирішення проблеми авторських прав на твір, який хотів би перекласти. Правда, інколи їх можуть подарувати, як це було у мене з книжками Стефана Есселя, Ж.-П.Бару та Лу Марена, але не завжди так щастить. Зазвичай їх потрібно купувати або в автора, або ж у французького видавництва, якому він ці права передав. А це гроші немалі.

За кордоном, зокрема у Франції, книгодрукування — добре налагоджена справа: перекладач приносить у видавництво переклад, підписує контракт і йде додому перекладати наступний твір, а весь процес  публікації і поширення книги бере на себе видавництво. У нас же все значно складніше: написав чи переклав твір, видав (якщо вдасться, за підтримки меценатів, але на це треба мати щастя!) книгу, а потім сам же її реалізовуй, — оце буде твоя плата за справді «каторжний» перекладацький труд, за безсонні ночі, за згорблену над словниками і перед комп’ютером  спину…

Варто зазначити, що друкованих книг нині читають значно менше, ніж у так звані «радянські часи», і це до певної міри зрозуміло: не до книг народу при такому розкладі життя, який нам пропонує нинішня влада. Книжки здорожчали, тому й шукають, передусім молоді люди, чтиво до душі в Інтернеті, де воно часто є у вільному доступі. Але справжні поціновувачі файної паперової книжки ніколи не проміняють її на електронну, бо друкована книга дарує їм зовсім інші естетичні відчуття. Чи відвоює собі пріоритетну позицію друкована література, залежить передусім від підтримки або ж непідтримки книгодрукування державою.

Якщо ж говорити  про робочі моменти перекладацького процесу, то непросто працювати з діалектизмами, жаргонною лексикою. До прикладу, коли я перекладав Шеро (у нього є кілька творів на сільську тематику, де йдеться про Західну Францію ХІХ століття), то зіткнувся з проблемою перекладу  діалектизмів, які не знайдеш у словниках. Добре, що маю у Франції друзів  — літературних критиків, істориків, мовознавців, які прийшли на допомогу. 

 Також слід враховувати реалії тогочасного життя: перекладач повинен знати історію та володіти знаннями про життєвий шлях і творчість кожного автора. Художній переклад вимагає не лише вміння відтворення структури тексту, а й передачі його ідеї, духу твору. Перекладач має володіти знаннями з різних галузей: філософії, історії, культури тощо. Загалом переклад повинен справляти на читача таке ж враження, як і оригінальний твір. 

-                     Чи розглядаєте разом зі студентами перекладені вами твори?

Звісно, що моя робота допомагає студентам глибше познайомитися із автором, його біографією та літературним спадком. Вважаю французьку літературу якщо не найбагатшою, не найкращою в світі, то однією з таких (звісно, разом із українською). Я переконаний, що ні американська, ні англійська, ні німецька літератури не можуть дорівнятися до цього рівня. Це таке багатство, яке ще довго будуть вивчати та досліджувати.

-                     Над чим працюєте зараз?

Зараз готую до друку антологію французької малої прози. Вже переклав двадцять три твори письменників різних століть, різних літературних напрямків: починаючи від Вольтера, і закінчуючи дуже цікавою сучасною новелісткою Анні Міньяр з Парижа, яка подарувала мені права на один зі своїх творів. Перекладаю також прозу Шарля Бодлера та деякі інші тексти.

-                     Вікторе Петровичу, а чи надихає Вас перекладацька діяльність до написання своєї книги чи, бодай, оповідання?

-                     Ви знаєте, я переконаний, що кожен повинен робити те, на що здатний. Гадаю, що не зможу дорівнятися до рівня Івана Чендея, Мирослава Дочинця, Дмитра Кешелі. Тому не варто й  починати. Єдине, що колись, можливо, напишу, то це мемуари.

-                     Яка  особливість нещодавно презентованої Вами книги «Арія Вертера. Вибрані твори Гастона Шеро» ?

Вона містить тринадцять творів: романів, повістей, оповідань. Якість видання просто неймовірна. Ця книга – «цукерочка» із солодкою начинкою любовної лірики та кольорових ілюстрацій. Таке видання не соромно презентувати навіть у Києві, а на Закарпатті такі книги виходять украй рідко, якщо зважити на те, що з французької ніхто, крім мене, більше не перекладає.

У творах автор торкається вічної теми кохання, сімейного життя. Це лірична, сентиментальна література, яка, мабуть, особливо сподобається жінкам.

Теги: переклад, Віктор Мотрук

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати