100 сортів вина за 5 годин

Пролог

Я щиро вважаю закарпатське вино одним із найприємніших явищ, яке дала ця земля. Так, навряд щось порівняється із лікіцарськими яблунями. Звісно, вище за все стоять люди.  А серед них - і винороби, для чималої кількості яких вино – це головно не заробіток, а справа від серця. Водночас я свідома того, що називати наш регіон "краєм вина і виноградників" уже запізно і ще зарано. Хоча б тому, що культури споживання вина у нас немає. Ну, майже немає. Зійдімось на тому, що саме зараз вона й відроджується. І саме тому у час, коли в закарпатських крамницях є яке завгодно вино – від одеського до японського, окрім нашого, і лише в поодиноких ресторанах тобі зможуть зрозуміло відповісти на питання про вино, і майже ніде не запропонують власне закарпатського напою, а винного бару в Ужгороді так і нема, а підприємства, які провадять класичне виноробство, виживають всупереч ставленню держави і завдяки ентузіазму працівників, і, і, і... Я вкотре освідчуюся в захопленні й повазі Олександрові Ковачу (і не тому, що справді люблю витворене ним шардоне) котрий замість того, аби опікуватися винятково своїм вином, гуртує крайових винарів і розвиває ідею винних фестивалів європейського штибу в регіоні.

***

Отже, останнього понеділка ніщо не віщувало біди), і ось Саша запросив в дегустаційну комісію, яка обирала вина для фестивалю "Сонячний напій".

Я обрала "білу" комісію. Білі вина легші, тонші. Останнім часом сухе біле – мій улюблений напій, якому зраджую хіба з отим шардоне, яке – напівсухе, ну, й з деяким сухим червоним – то як стара любов… Свого часу фахівці з вина акцентували:  Закарпаття – край білих сухих вин: природні умови сприяють, аби саме ці сорти вдавалися найкраще.

Тож, білі... Шардоне. Королівська леанка. Трамінер рожевий. Рислінг. Мускат оттонель. Мюллер тургау. Іршаї олівер. Фурмінт. Лідія. Делавар. Совіньйон, Серемський зелений. Шашла. І далі по колу: шардоне, королівська леанка, трамінер, рислінг, мускат оттонель, мюллер тургау... Кюве. Кюве. Кюве. Кюве: купажі на дегустації проходять під цією назвою, аби за ім’ям ми не визначили винороба. Мимохіть сама з собою бавишся в угадайку… Врешті, ми таки одноголосно вгадали останню пробу, то ж бо справді легенда. Але то було потім...

Спершу під час марафону довелося багато чого дізнатися…

Дегустація – це праця. Нелегка. Але приємна. Знайомі усміхаються: ну, ти ж і знайшла собі роботу – не бажаєш помінятися? Це – відповідальна робота: важливо не помилитися, саме тому заборона перемовлятися сильно заважає: зважай на власні відчуття, каже Саша, але ж так хочеться узгодити свою думку з професіоналом, і, вже відтак зробити, звісно, власний висновок.

Дегустація – це свято. Смаку. Спершу ж – кольору і аромату. Критеріїв оцінки більше десяти. А ще є стовпчик, в якому доволі рідко обводимо кружечком бали – там йдеться про унікальні властивості.

Дегустація - це ще й політика. Але це вже наші секрети. І – аби слово політика не викликало зайвих асоціацій: ми були чесні і справедливі.

Дегустація – це відкриття. Фразу "вино – живий організм" свого часу списуєш на властиву виноробам рису обожнювати, опоетизовувати, оспівувати свій продукт. Але тут справді розумієш: це просто факт. Воно живе. Воно з тобою спілкується. Якщо поводишся з ним належно, воно - відкривається. Якщо зневажаєш – можеш пройти мимо дечого чудового.

Дегустація – це випробування. Це – таки не просто. За якийсь час ми стаємо галасливі. Водночас набираємо швидкості. "Давайте, попереду іще десертні…", ох…

Дегустація – це черговий спосіб переконатися у еластичності часу. Те, що це тривало 5 годин, я згодом відновила за телефонними дзвінками… Власне, і не під час такого марафону, але у винних підвалах час таки тече інакше - його течією керує вино, що теж тече...

Отже, тече, ллється... Келих - очі, келих - ніс, келих - вуста... І – картка для оцінювання. І – не забувати: не пити – тільки дегустувати...

***

Ми – не щедра комісія, усміхається Олександр. Бали доволі низькі. Сміємося: ми оптимісти, чекаємо кращого. Радить бути реалістами – мовляв, оці сорти, яким ми трохи пошкодували, можливо, доведеться переголосовувати – коли порівняємо їх з наступними, самі таке попросимо… Так і сталося.

Організатор зауважує: оцінюйте професійно, себто не став низький бал тільки тому, що це особисто тобі не до смаку. Зваж на якість. І – одна з головний порад: шукайте у вині проблему. А відтак оцінюйте принади.

Проблем було. Шукати ароматизатори усе ж – справа професіоналів. Але був сорт, обізваний мною "компотом", ну, бо це не вино. Відгонило несвіжою діжкою. Сіркою. Брутально – спиртом. Звісно, "червона" комісія стогнала від засилля легендарної ізабелли. Насправді ж вино із неї не можна розглядати як благородний напій. Були й негармонійні купажі...

Але були й шедеври. Сонячні кольори. Вино, яке пускає бісики – відблискує на пломені, підморгує. Як у коштовних парфумах - нотки свіжого сіна, а головно - квітів і фруктів... Легкий зеленавий відблиск рідкісних сортів з аборигенного винограду... Врешті – тонкі тони прянощів і плодів у смаку...

І – те що відрізняє Вино від усього іншого: післясмак. Майстри кажуть: підробити можна і колір, і смак. І запах. Але відчуття, які лишаються після куштування справжнього вина й іменуються післясмаком – це візитка доброго напою…

Шардоне. Королівська леанка. Трамінер рожевий. Рислінг. Мускат оттонель. Мюллер тургау. Іршаї олівер. Фурмінт. Лідія. Делавар. Совіньйон, Серемський зелений. Шашла. Семільйон – уперше з ним стикаюся... Кюве, кюве... Ну, а ще й – малага. Сапераві, теж з цікавості "позичене" від "червоної комісії". І – іспит на витривалість – десертні вина. І – з'ясування справ із лідерами: навчені протягом марафону, ми даємо другий шанс певним взірцям...

Ці 5 годин – не найпростіші в моєму житті. Але якщо я вже справді вважаю себе ні, не знавцем, любителем вина, це варто було пережити. Так, у підсумку заледве не сотня сортів для дегустації. І – ознайомлення з непростими правилами цієї процедури. До кожної проби підходиш з тими самими вимогами, а отримуєш – щоразу інші враження. На –адцятому зразку треба вже менше часу для оцінки. Принади вина, як і його ґанджі, кидаються у вічі. Це як у ті часи, коли маєш надто сильно відкриту душу, і чи не з першого погляду "бачиш", тобто, відчуваєш людей. Ну, вино ж – теж живе...

Здається, 97-й взірець... Організатори рахують, я, як можу, підсумовую: вин, які хотілося "зарубати", було лише пару. Значно більше було таких, пляшку якого одразу бажалося купити… Більшість – добротні середнячки, а з третину – справді файні. І кільканадцять – якими з гордістю пригостиш дорогих гостей (або із задоволенням зберігатимеш пляшку для особливо чудового вечора)...

Епілог

Ми старалися. Для вас. І дуже раджу відвідати фестиваль. Не пошкодуєте. Він обіцяє бути найкращим. Принаймні, за представленими сортами. Так, будьте прискіпливі. Але й – відкриті для прекрасного.

Якщо до часу відкриття фестивалю поверну собі бажання до вина), знову скуштую, спираючись на досвід марафону. Семільйон – це було божественно…

...Вино – одне з найкращого, що дала світу ця земля. Звісно, опісля людей. А серед кращих – і винороби. Наш край поверне славу винного раю. Мені вистачило 5 годин, аби остаточно у це повірити…

Теги: дегустація, вино, закарпатське вино

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати