Коли вмирають дерева...

Змалечку така думка була і про людей, що ми - вічні на Землі. А потім сталася перша смерть у моєму житті, перший похорон. Мені тоді було п'ять років, коли померла від раку моя бабуся.

Влітку цього року на рак захворіла моя улюблена вчителька. Вона чимось схожа на мій дуб за вікном. Так ж висока, струнка, добра, мила, ніжна, гарна.

Одного разу провідала її в лікарні. Палата - високі стелі, одне величезне вікно, за ним - шуміли дерева.

Вона мене відразу впізнала, зраділа. Голова перебинтована - їй зробили операцію. Та вона, як і мій дуб, з характером, сказала, що вижила тому, що дуже хоче жити.

- Мар'яночко, мене навіть наш священик провідав, - каже мені змученим голосом. - Він сказав, що молиться за моє здоров'я. Всі за мене хвилюються, переживають у селі...

З правого боку від неї спить 20-річна Катруся. Біля Каті, на ліжечку під стіною, старенька жінка у чорному светрі, весь час тримається за голову. Під вікном ще одне ліжко. Там стогне мила, повновида жіночка. Ніхто не може з них заснути. Хоча, бачу, що їм дуже цього хочеться!

- Після операції голова вже не болить, - зізнається моя вчителька. - Трохи легше стало.

Тим часом прокинулася Катруся.

- Вона купалася у річці тоді, коли румуни скинули нам ціаніди, - мовила згодом її мама.

Відтоді й захворіла. У Катрусі теж голова перебинтована - після операції. Каже тихим, хриплим голосом, що дуже болить. У великих синіх очах стоять сльози і стільки болю! Чомусь назавжди у пам'ять врізалися ці її великі, затуманені слізьми очі. Вона була героїнею в палаті. Навіть хворі це відчували. Хвороба геть її висушила, вимучила. Вдома в Катрусі - чоловік, маленька однорічна дитинка, про котру вона весь час говорила. Постійно телефонувала по мобільному додому, цікавилася, як там її мала. Дивилася на фотографію в мобілці і починала плакати.

- Тобі не можна плакати! Ану тихо будь! - з сумною усмішкою заспокоює Катрусю мама.

- Я хочу кави. Хоч трішечки. Хоча б один ковточок! - просить.

- Тобі не можна! - заперечує мама. Та невдовзі на її тумбочці у пластмасовому стаканчику з'явилася ароматна гаряча кава.

- Тільки один ковток! - каже мама.

- Тільки один ковток! - погоджується Катруся і дійсно відпиває один ковточок кави...

- У понеділок на неї чекає ще одна операція, - розповідає пошепки її матуся. - Катьці моїй залишилося жити мало...

В материнських очах - сльози. Вона доглядає за своєю донечкою, поправляє простирадло, на худенькі ніжки одягає теплі шкарпетки, щоб вона не мерзла, і з такою ніжністю і сумом дивиться на неї!!!

В палату зайшли лікар і медсестра. Хворі на них дивляться, як на Бога. Лікар підійшов до ліжка біля вікна, де від болю стогне середніх років жіночка. На голові в неї - мокрий рушник, та це мало допомагає. Лікар торкнувся її коліна.

- Не трогайте меня, - раптом відкрила очі пацієнтка. - А то я - женщина темпераментная! - жартує з лікарем. Він зашарівся, посміхнувся, нічого не відповів і вийшов з палати.

- Ви тут усі такі унікальні! - промовила на це медсестра, котра підійшла до жартівниці ставити крапельницю.

Ніхто з них не думав про смерть.Домовилися всі зустрітися на релігійному святі в нашому селі. Та не судилося. Через деякий час я дізналася, що Катька померла. Стало дуже боляче. І мій дуб вдома теж вмирає - в нього вдарила блискавка, обпалила кору, листя. Це сталося тоді, коли над нашим краєм пронісся буревій. Влітку дуб стояв уже геть жовтий, зів'ялий. Доведеться все ж таки його зрубати. Тоді перед вікном буде більше простору, більше неба.

Моя вчителька жива. Дай, Божечку, їй здоров'ячка і довголіття! Про інших хворих з тієї палати у неї вже не питала. В житті й так занадто багато болю. Тепер знаю, що біль іншої людини буває важчим, ніж свій.

P.S. Через півроку моя вчителька померла. Про її смерть я дізналася не відразу. Ніхто з рідних не наважувався розповідати мені цю сумну звістку. Тільки через кілька тижнів після похорону, ніби ненароком, витримуючи довгі паузи, мама у телефонній розмові каже, що має для мене дві погані новини. Спершу повідомила, що зрубали мій дуб, а затим, що не стало ...вчительки.

Згодом дізналася, що насправді Катруся ЖИВА!
І слава Богу!

Хотіла б дуже зустрітися з Катрусею!

А моя вчителька хай залишається живою хоч у моєму оповіданні!

Теги: коли вмирають дерева, дуб, похорон, смерть

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати