Годинник і стільчики

"ДЕШЕВІ ГОДИННИКИ"

В багатогранники світла насипають пролісків,
Але вони живуть кілька днів,
Тому з них роблять дешеві годинники.
В годиннику вечеряють двоє
– чоловік і жінка.
Їхні стільчики ледь вміщаються
між п'ятою і шостою.
Але жінку бере за руку хвороба.
А чоловіка – інша жінка.
Я думала, що після цього
наступає темрява.
Цілковита темрява.
Ані ні, вони існують і далі,
багатогранники світла.

Мар'яна Нейметі

"ГОДИННИК І СТІЛЬЧИКИ"
        
Я бачила такі годинники. Я знаю, де вони "живуть".
І стільчики ніколи не будуть одинокими. Їх завжди "грітимуть".
Трикутник, стрілки, годинник продовжує тікати, тільки тепер дуже повільно, не так, як усі інші годинники, його "час" дуже втомлений, сумний, хода важка, трагічна, вона насувається з півночі, вона приходить опівночі, коли чоловіка немає вдома; він з молодою панянкою, сидять у кав'ярні, на кованих стільчиках, п'ють каву, запивають водою, смалять, сміються, слухають джаз. Темрява настане тоді, коли хвороба поховає жінку, в могилу. Це може статися між п'ятою і шостою вечора чи на світанку, неважливо; тихо серце стукає, її годинник стрілки  ледве рухає, кволо штовхає вперед, до неминучості секунда, хвилина, доба, ще тиждень прожила, а як? А ніяк! Прикута до ліжка, ця жінка та її хвороба розмовляють, про що? Про годинник і стільчики: чоловік буде щасливий, бо в нього давно вже інша жінка, яку він кохає, яка сидітиме на стільчику, на цьому стільчику, що тепер біля ліжка. На стільчику градусник, пігулки, Біблія, притулилась самотність до стін,  а смерть cиротою стоїть на порозі, жебрачкою просить душу в хвороби і та погоджується.
Схожі годинники є в найближчій забігайлівці чи дорогому ресторані,  і схожі стільчики, і такі чоловіки  зі своїми коханками. Я їх бачила, бачу, знаю, про що вони говорять, я чула ці розмови, це – гидко, страшно, хвороба, випробування, не кожен сильний  нести свій хрест до кінця. Шкода мені ці стільчики, і ці годинники.
 

"ВЕЧЕРЯ НА ДВОХ"

Жінка накрила вечерю на стіл, посміхнулася проліскам, долила води у вазу, погладила рукою святкову скатертину, глянула на годинник, на сходах хтось танцює фокстрот, це її чоловік, вона вгадує його настрій, він знову приніс їй проліски, ще ті не зів'яли,  поряд два стільчики, її і його, він вішає плащ на вішалку, все гаразд на роботі, сідає за стіл, сьорбає борщ і добрішає. Справді, все гаразд на роботі, "добрі" люди сказали, що у нього коханка, коли він відважиться? Травмувати не хоче?! А в серці вже рана, глибока, кровава; вона постаріє, вона скоро зляже, але ще не знає, що за півроку лікарня. Стрілки  годинника сьогодні щасливі, а що таке щастя? А щастя – це проліски, які живуть кілька днів; квіти вмирають часто, в її квартирі, мабуть, сонця замало, треба відкрити вікно, біла фіранка, мов лебідь, пливе...
Ще недавно була молодою, часто заглядала в люстерко, тепер рідко користуюся  помадою, бо тобі не подобається, коли я нафарбована. Ти кажеш, що нам потрібні нові пластикові вікна, сучасні меблі, зробити в квартирі євроремонт, а я мрію про  модний одяг, про міні-спідниці, блузи з глибоким декольте,  вони мені так пасують.
Найгірше: я забула смак твоїх поцілунків, ти давно вже не пестиш мене, у нашому ліжку для тебе замало місця. Хіба неприваблива? Хіба не кохаю тебе так, як колись? Кохаю, кохаю, тепер ще сильніше, цього почуття маю стільки, як на грішній землі твоїх пролісків.
Голосно ридає мовчання між ними, чоловік не витримує, одягається і втікає, чорнильна ніч краде його кроки...
Він із коханкою, розважаються, де? В ресторані, в кав'ярні. Невідомо. Прийде, коли годинник показуватиме між п'ятою і шостою ранку. Чекає.


"КОХАНКА"

Зігрій мене своєю посмішкою. Висуши мої сльози на щічках твоїм гарячим подихом. Цілуй, цілуй мої заплакані оченята, носик, губи, пальчики, руці, груди... Хай ця тривожна і довгожданна ніч буде вже нарешті нашою. Я розквітну розкішною сакурою, густоцвітною яблунею, вранішньою вишнею, диво-квіткою весною у твоїх пристрасних,  ніжних руках. Я хочу бути щасливою, коханою, радісною, ластівкою літати у синьому небі, але з тобою щось відбувається. Жінку важко обманути, я знаю, що тобі зле. Ти тільки мовчки дивишися, погляд сумний, спрямований  крізь мене, ти тут, зі мною, і ніби й не зі мною. Не мовчи! Розкажи, що тебе турбує?! Розстібую гудзики на твоїй сорочці, припадаю натхненно до твого гарячого, сильного тіла, але ти важко зітхаєш і відштовхуєш від себе. "Ти на неї нічим не схожа. Чуєш? Нічим не схожа!". Кричиш, злишся, а за хвилину вже сам пригортаєш, бо знаєш, що причинив мені біль. "Люба моя дівчинко,  прости.  Бажана, жадана, ти кометою влетіла в моє життя і залишишся в моїй душі назавжди. А я?.. Я так чекав на тебе, давно чекав і довго, як благословення і ось ти тут, переді мною, тремтиш, гориш, кохаєш, просиш, сподіваєшся ... на що? Мені відомо, про що ти мрієш. 
Стиглі два твоїх сонця, ти сама, мов гаряча пустеля, вологі краплини оазису на тілі твоїм я вип'ю до дна, я вип'ю, п'ю тебе до самісінького дна. Бачиш? Відчуваєш? Зацілую, заколишу все навколо, звуки, тишу і тебе у ній,  океаном   викупаю тебе у ніжності, вже купаю, дихай, кричи, плач, бийся і вискакуй, бідне моє серце..."
Коханка солодко, мов дитина після купелю,  спала на його руці. А він не міг зімкнути вії. Гладив її волосся, як волосся маленької дівчинки. Шепотів їй на вушко, що  схожа на дюймовочку. І думав, що завтра йому знову треба купити дружині проліски.

"МІЖ ДВОМА БЕРЕГАМИ"

Хто мене зрозуміє? Вже кілька тижнів не можу терпіти ці жалюгідні букетики пролісків.
Як їй сказати, що вона захворіла? Як їй зізнатися, що другу кохаю? Скажу, що все гаразд на роботі. Та хіба все гаразд? На роботі заздрість, підстави, агресія й улесливість, всі намагаються використати мене та ще й  колегині закохані, що мені з ними робити?
Борщ, як завжди, смачний, ти мені догоджаєш, не ставиш зайвих питань, але мучиш мовчанням, ти страждаєш, тихо й непомітно, твої душевні тортури мене спустошують.
Не мовчи, влаштуй мені істерику, я любив колись твої істерики, ревнощі, бо затим ми кохалися щоразу, як уперше. Ти пригадуєш наше знайомство, як це було давно і зовсім недавно. Пам'ятаєш наші щасливі цілунки під літнім дощем?
Ти змінилася. Можливо, в цьому винен я. Можливо, зі мною не реалізовуєшся повністю. А та інша посміхається, її очі сяють, спокушають, запрошують і не відпускають. Вона  кохає мене, мені хочеться думати, що її почуття справжні. Але це немає значення - з нею почуваюся живим. Я загубився між двома берегами...


******
 
Воскресає пролісками їхнє давно забуте кохання. Багатогранники  світла заливають кімнату, ліжко, настінний годинник, стільчики.

04 жовтня 2010р.

Теги:

Коментарі

Духнович 2010-10-18 / 11:48:00
Чоловік треба збуджувати, вставайте, оставте глубокий сон

читач 2010-10-06 / 18:41:00
Мар’яно, прочитав.
зачепило!!!!.
дуже еротично. сексуально.
... коханка вийшла самодостатньою. сподобалася.
й аноніму теж.)
навіщо ви так збуджуєте чоловіків?;-)

Маріанна Шутко 2010-10-05 / 12:33:00
Шановний АНОНІМ! Причому тут Станіславський?)) Я написала цю невеличку мініатюру з вірша Мар’яни Нейметі! Я прочитала її "Дешеві годинники" і в моїй уяві відразу "намалювався" цей сюжет! Звісно, це не мої почуття. Навіть "коханка" - не з моєї "опери".

анонім 2010-10-05 / 08:40:00
"КОХАНКА"- дуже чуттєво і реалістично прописано. Переймає.

"ВЕЧЕРЯ НА ДВОХ", "МІЖ ДВОМА БЕРЕГАМИ" - Станіславський сказав би :"Не вірю!". Це не Ваші почуття, а лише Ваші уявлення про них:)

Chair 2010-10-05 / 08:26:00
як близько...