Сексом дружбу "нє іспортіш"?

…Вже трохи підтоптаний сорокадворічний Мілан побачив молоду дівчину за сусіднім столиком у кав’ярні. Вона пила каву й видно було, що когось чекала. Через це нервувала.Час від часу повертала голову в бік вікна, вишукуючи поглядом, можливо, коханого. Її чорне довге пряме фарбоване волосся, великі печальні очі, кольору морської хвилі, й чарівна усмішка розтопили його серце. Наважився підійти. Невдовзі це романтичне знайомство для нього переросло в щось більше.

кохання, романтичний,
кохання, романтичний,

Мілан почав ніжно й гарно залицятися до своєї нової пасії з дивним іменем Іта. Не втомлювався дарувати їй квіти, шукав привід для зустрічі, цікавився її життям. Вона ж бо сприймала його несерйозно. Це дуже дратувало чоловіка. Важко було йому приховувати і свою ревність, коли бачив біля неї других залицяльників, молодших від нього. Але ж приховував, вбивав у собі і себе у цій ревності, бо боявся втратити Іту. Згодом зрозумів, що хоче  з нею близькості. Нічого кращого не придумав і ляпнув:  "Сексом дружбу не іспортіш!". В очах  Іти проскочили бісики. Вони посварилися. Надовго.

Минуло п"ять років. Довгих для Мілана, пекельних без неї, без її голосу. За цей час Іта вийшла заміж, а він важко переживав її одруження. При  зустрічі  вона навіть не дивилася в його бік. Одного разу я стала свідком  їхньої телефонної розмови. І не знала чи йти мені геть, чи й надалі залишатися в його кабінеті. Мілан кричав, пирскав слиною й від злості почервонів, мов буряк. Мені було так незручно! Найгірше, що я почувалася винною, бо теж – жінка!

На підлогу полетів телефон. З шухляди розсипалися листи: білі, червоні, рожеві конверти. "Це все їй", — психував він і почав їх рвати аж піт виступив на його чолі.

Я підняла  лист, що притулився одиноко біля моїх ніг. В ньому було стільки болю і печалі: "Дорога Іто, бажаю тобі великої, всеохоплюючої любові. Я давно намагаюся знайти стежку до твого відкритого для неї серця. Не раз здавалося, що вже знайшов, але за поворотом вона зникала, розчинялася у блуканнях. Однак я шукатиму її далі. Для цього готовий обійти всі закарпатські гори, спуститися на чорноморське дно, подарувати тобі всі квіти цього світу, щоб сказати: я ту стежку таки відшукав. Знаю, що це буде, а ти мені в цьому допоможеш. А коли не знайду (буває!), то в такому разі  хай твоє серце буде відкритим, наснаженим і ніколи не втомлюється любити іншого. А своє серце я дарую тобі. Твій Мілан!"

Стара любов не в"яне. Знайома історія.

P. S.: Пане Мілане, пробачте мені, будь ласка, що написала про ваші почуття і винесла їх на загал. І не гнівайтеся, добре?..

21 серпня 2010р.

Теги: Сексом дружбу "нє іспортіш". Блоги. Закарпаттся онлайн

Коментарі

2010-11-10 / 00:20:00
Я бачу, що Ви не зовсім, не завжди жорстока.
А ревнощів тут мало, більше заздрощів. (Риса характеру, яка властива нормальним людям).

автор 2010-11-09 / 12:08:00
людина не може бути тістом, а мусить бути жорсткою, а іноді і жорстокою! передусім по відношенню до самої себе!

Любомиру! 2010-11-09 / 12:07:00
А Ви ревнуєте?))

Любомир 2010-11-08 / 19:04:00
Давно не спілкувалися, Марі-Анно.
Я побачив, що Ви все-таки трохи не така, якою хочете здаватися.
А саме, більш жорстка і значуща. Для кого? Для себе, насамперед, хоча вмієте і для інших.
Ні, щоб такій дівчині сидіти собі біля дзеркальця, і самій собою милуватися, і іншим дозволяти. Вам ще треба і в літературі слово сказати, і у влдумливій журналістиці себе показати (інтерв’ю з Кузаном і Беленем в останній час, це попри блоги).
Звідки, цікаво, Ви виринули в такому обличчі?
І чому я Вас раніше такою не знав?
Зрілість авторки дає себе знати?
Приємно, коли її ще не супроводжує така ж вікова пора. Я – цілком на Вашому боці. Будьте!

автор 2010-10-20 / 11:42:00
останнім часом мені віршики пишуться сумні. не думаю, що від мого суму, тут стане світліше. і що когось вони зігріють.

я 2010-10-18 / 11:52:00
Марянко, постав на блозі свої віршики. від них справді тут буде трохи світліше

М 2010-10-13 / 18:23:00
Аж самій цікаво, що я можу знати про Вас, Любомире?)) Дуже це мені цікаво!))

М 2010-10-13 / 18:19:00
Значить ви не Любомир! )) Тоді Хто?))

М 2010-10-13 / 18:14:00
Дехто так не думає, як Ви!(
Мене навіть сильно критикують!))

Любомир 2010-10-13 / 18:05:00
Я давній прихильник Ваших віршів, я просто Любомир.
Звичайно, Вам хочеться взнати про мене більше. І потрібно. Але Ви й так багато чого знаєте, і це не підлягає сумніву.
Хотів би вийти на Вас, як на авторку, щоб познайомитися ближче з теперішніми творами.
Чи не могли б їх опублікувати в блозі?
Мені здається, що цьому порталу не вистачає Вашої ліричності та обміркованості (поміркованості).

Маріанна 2010-10-13 / 15:54:00
Серед моїх знайомих нема нікого з таким гарним іменем Любомир! Натомість Ви пишете що "життя накручує слова, вчинки, не питаючи дозволу від нас". Хто Ви, пане Любомире? ))

М 2010-10-13 / 15:37:00
Я ВАС ВЗАГАЛІ НЕ РОЗУМІЮ!)) кОНКРЕТНІШе, БУДЬ ЛАСКА!)

Любомир 2010-10-13 / 14:08:00
"Ціную" – справді підходить.
До цього відбулися слова інші, тепер є це.
Життя накручує слова, вчинки, не питаючи дозволу від нас. Тож і я не питатимему від нього.

Маріанна 2010-10-13 / 11:08:00
Спасибі за "ціную"!))

Любомир 2010-10-12 / 22:35:00
Бажання знайти в Вас однодумця пересилює моє небажання бути Любомиром Белеєм.
Тому я не він.
Але я ціную повагу до мого імені, і мене особисто.
Як і до всіх тих героїв, про яких Ви пишете в своїх образчиках.
У тому числі й про мишок-норушок.
До зустрічі.

Авторка 2010-10-12 / 18:32:00
Так чи ні?
Любомире, Ви мене зовсім запутали)) В принципі, яке це має значення. Головне, аби Ви були справжнім і хорошим!

Маріанна 2010-10-12 / 18:31:00
Тобто, зі мною спілкується тут Любомир Белей?)

Любомир 2010-10-12 / 18:27:00
А я не знаю жодної журналістки з таким розлогим іменем, подвійним, як у Вас.
Тобто, ми тут квити.
Втім, іэ одним творчим чоловіком – Любомиром, хоч він і не журналіст, я трохи знайомий. Це Белей.
Але я б його з Вами не порівнював.
Він із іншого тіста, не такого здорового, з почуттів замісу, яким є Ваш.

Маріанна 2010-10-12 / 18:17:00
Любомире, правда, що Ви не Любомир! Я не знаю жодного журналіста з таким гарним іменем. Чому питаю? А тому, що ви, виявляється, добре, зісередини, знаєте наше журналістське середовище....

Любомир 2010-10-12 / 18:03:00
Журналісти псують собі нерви, втрачають спокій і сон через такі дрібниці, які яйця виїденого не варті.
Накочують хвилі підозр і звинувачень то на одних, то на інших.
Але Вас це не стосується.
Загалом я запримітив Вашу особливу толернтність, як блогерки. Від матеріалів віє ностальгією, спокоєм.
Я б сказав, творчим спокоєм. А ще медитативністю. Це те, чого майже всім Вашим колегам бракує.
Чому?
Бо зайняті зароблянням грошей. Мабуть...