Закарпаття онлайн » Блоги » Маріанна Шутко

«ПРОПАЛЕ МІСТО»

Сьогодні надворі була гарна осіння сонячна днина. Сьогодні на прогулянку я взяла з собою «Пропале місто». Вирішила погуляти по ньому. Пройтися лабіринтами його душі, відчути його настрій, посидіти на вокзалі, прийти нарешті в гості до давньої подружки, дізнатися, як їй ведеться- живеться. Або трошки похворіти на дитячу ангіну і тим часом погортати сімейний альбом... Багато див мені відкрилося у «Пропалому місті». Як маленькій Алісі у її Країні Чудес.

"Пропале місто" - нова збірочка поезій моєї колегині і подруги Мар'яни Нейметі. Поетичне мовчання, довжиною понад два десятиліття нарешті перервано. Насправді, мовчання не було. Мар'яні писалися вірші, пишуться і надалі будуть писатися.
 
Читала її книжечку з перервами у три етапи. Поезії інших авторів "ковтаю" відразу. А її вірші змусили мене зупинятися. Тому що ...по нервах б'ють, переймають, виймають душу. Розумію одне: чим важче життя, тим глибші й філософські твори народжуються...
 
Мар'янині поезії треба читати між рядками. Мар'янині поезії - це ЇЇ життя, неприкрита й непофарбована кольоровими фарбами ПРАВДА. У "Пропалому місті" не має місця для гламуру, розкоші, комфорту. Є інші речі, які тримають авторку, хоча її і "загнано в глухий кут поки з кісток не посиплеться борошно". Насамперед це спогади про батьків. Світлі. Чисті. Ностальгічні.
 
Мої добрі батьки молоді -
Гарна жінка із чоловіком -
Що ви думали отоді,
У вітальні фарбуючи вікна.
 
Виливаючи з відер вапно,
Напинаючи чисту фіранку:
Що минеться біда все одно
І спокійно вам буде до ранку?
 
І дитина ще трохи поспить,
І життя налагодиться також...
Я дослівно уже, вочевидь,
Не згадаю своєї Ітаки.
 
Хтось розтанув, а хтось настає.
- А дивися-но, що я маю!
І життя, ще не зовсім моє,
Мені яблуко простягає.
 
Мар'яна дуже спостережлива. Вона помічає те, на що вже давно наші прагматичні, цинічні, байдужі душі "заплющили очі", "втратили нюх". Просто не помічають. Її
 
Боже, між ці книжкові полиці
Ти не міг би покласти трохи перцю,
щоб не долинали запахи вбитих
 
або
 
...Але навіщо жуки свердлять
тунелі у старому горісі
пробираючись
одне до одного такою
темрявою.
 
Інколи навіть і сам Господь мовчить!
 
"каштаном колючим тулишся до Господа а він каже ні та й ні...".
 
Але світ у "Пропалому місті" не без добрих людей. Мар'яні все ж таки щастить таких зустріти. Комусь вона скаже гарні і найсокровенніші слова: "Моє розгублене звірятко, як сильно я тебе люблю!". Комусь співчуває. Ще комусь пробачає. Когось намагається зрозуміти.
 
Я шукала в книзі її вірш "Не бійся, Господи, я з тобою!". Але не знайшла. Читала його колись у рукописі. Насправді Мар'яна не любить хвалитися написаним. "Ай, потім прочитаєш", - так завжди відмахується від мене, коли прошу її, щоб дала мені щось прочитати зі свого "репертуару".
 
...Присіла на лавицю, щоб знову дихнути неба і поезії. Розпочався третій, але не останній етап читання. Бо до її поезії повертатимуся щоразу, коли мені захочеться пережити цей одвічний сум, який приходить до кожного з нас в однаковій чорно-білій рясі. Тільки кожен із нас його висловлює по-своєму.

 

Й ось уже перегорнула сімдесят шосту сторінку. До мене підсідає молода мама з дитиною. Говорить по мобільному. Плаче. Скаржиться свекрусі на її сина, свого гулящого чоловіка. А я читаю "ДЖАЗ".
 
Кілька твоїх жінок
Які вони беззахисні і безжальні
 
Одна любить джаз і цигарки
Інша ховається в горіхову шкаралупу
 
Одна вдягається в крамольний пурпур
Інша тримає кістяків у шафі
І схиляється над тобою бідною головою:
- Не бійся, я з тобою!
 
І ти б уже обійняв її коліна
Ти з нею залишився б неодмінно
Та в небі звучить безладний джаз
 
Що тільки не зустрінеш у нашому пропалому місті? Але у ньому, на щастя, є де людині відвести душу. І навіть зебра буває щасливою.

П.С Друкую кілька віршів Мар"яни!

 

***

мамо мамочко

як готувати полуничне варення

щоб у ньому плавала одна полуниця

як читати о"генрі щоб останній

листок не злетів від мого дихання

 

ця гусінь у білому павуки у чорному

полонені у виразках

окупанти в бронежилетах

стебла кропу в ранковій росі

 

а ненависті просто нема

її кожен носить з собою

 

 

 

***

Дітьми ми

будували піщані замки

 

А я ліпила з піску людей

щоправда їх завжди змивало

дощем

 

Я й досі

ліплю їх разом –

жінку на високих підборах

з великим животом

і її чоловіка який кидає

в пісок сердитий

недопалок

 

 

***

 Вуж перебігає дорогу

 Гнів став

жовтою травою

полум"я почорніло

 

Язик висох від спраги

шкіра тріскається від розпуки

 

Як дістатись

знайомих слідів?

 

Скільки ще

звиватись

між дорогих імен?

 

 

***

Господи, прийди на поміч

Людмилі, Яні, Наталі

Визволи їх

від гніву і печалі,

і страху, і хвороб

 

А про любов щоб –

навіть не благаю.

Знаю:

окличні знаки

у математиці

зайві

 

 

***

Не сподівайся на пам"ять

навіть на рівні сімейного альбому

 

Та щось ти все ж таки

отримаєш хоча б голку з ниткою

 

-прізвище-ім"я-по-батькові-

 

і може на батьківщину

 

не затьмареною електричкою

Ужгород-Сянки

 

***

Я підняла кришку

зі сливовим компотом

і знайшла там цілих маму з татом

І родичів зняла з ощадкнижки

усіх здається

до копійки

 

Завела в кропиві ворогів

непомітних кольору трави

 

А потім

з"явилася любов

як? звідки? я ж знаю

всі гілки були зайняті

листям жуками гусінню

 

Я всіх повернула

на місце батьків і рідню

і навіть ворогів випустила

з рук у траву

 

Тільки за тебе тривожусь найдужче

боюся тебе віддати тій пустоті

з якої ти колись до мене

 

 

Маріанна Шутко, Закарпаття онлайн.Блоги
16 жовтня 2010р.

Теги: Пропале місто, Нейметі, вірш

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

Юрій 2010-10-18 / 16:09:00
"Мар’янко, знаєш, я помітив,
Що правда твориться з бажань.
Отож походь собі від квітів
І на зневірців не зважай!"

Вдячний 2010-10-18 / 15:40:00
"Пропале листя" - справді найкрасивіший вчинок "Гражди
" за всю його історію

Галина 2010-10-17 / 23:01:00
Дякую, Маріанко, що ти так гарно написала про подругу... супер рецензія... мої вітання Мар"яні...

Маріанна Шутко 2010-10-17 / 19:49:00
Олеже, збірка Мар"яни продається. Тільки треба звертатися до пані Наталії Ребрик - це їхнє видавництво МПП " Гражда" видрукувало "Пропале місто" власним коштом. Я так розумію, що й пані Наталя володіє ціною цієї такої гарної і цікавої книги. А вірші справді дуже гарні - душу придавлюють і водночас возвеличують!

О.Д. 2010-10-17 / 17:04:00
Дівченятко, маленьке і босе,
аж не видно прудких оченят,
аж на самому сьомому поверсі
синє небо змиває з вікна...

Може, ненавмисно, щось і перекрутив, але ці чотири рядки з Мар'яниної першої збірочки чомусь тримають, не випадають з голови уже кільканадцять років.

Мої вітання Мар'яні. Щиро вважаю її чи не найталановитішою з наших (закарпатських) поетів...

Збірка продається?

Ужгород 2010-10-17 / 08:53:00
Вітаю Маряну Нейметі з другою зібркою! Нарешті!!!

Дякую Маріанні за гарний матеріал!