"Це не надто Аліса" (с)

Схоже, вона - таки Ам, з Амсбурга. Недарма ж бо персонажі так жваво дискутують – чи це Аліса, чи усе ж "не надто Аліса", одразу як бліда русява дівчина падає в кроликову нору. Відтак Аліси там, у диво-країні, в назві якої переплутали букви, так і не з’явилося. Моєї Аліси, котра живе там, де треба дуже швидко бігти, аби лишитися на місці, а щоби кудись потрапити – бігти ще дужче, де "королевы в сделки не вступают", де… Ех, нічого з най-алісиного у це кіно так і не потрапило.

Виходу фільму, який відштовхнувся від культового для мене твору, справді чекала. З дитячим нетерпінням і дорослим острахом. Обережно ставлюся для екранізацій. Згадується: "ні, книга таки краща. До того ж - будь-яка". Водночас це не заважає мені насолоджуватися вдалим фільмом, якщо він далекий від літературного оригіналу – мистецтва ж бо цілком автономні, і, у підсумку, йдеться суто про талановитість продукту.

Саме тому - у кожнім разі – не лаю фільм. Це таки Бартон, казкар Бартон. І – знаю, що мети уповні відіграти оригінал, кероллову божевільну казку парадоксів, режисер собі не ставив. Фільм – хороший у багатьох сенсах. Більше двох годин яскравої, переважно мальованої, казки. Гідне видовище, не нудне, часом змушує сміятися, деякими моментами – таки смакуєш. Не шедевр, але увесь світ, куди веде саме ця кроликова нора (Бартонова, авжеж не Алісина) – вартий уваги, є просто розкішні моменти, як то Біла Королева, яку часом піднуджує, і Червона, що верещить "Голову геть!", хоробра мишка і, звісно, Капелюшник-Депп, якого захвалили ще до прем’єри. І даремно, як на мене, ганили виконавицю головної ролі - молода акторка старанно відіграла образ, що розвивається від утомленої умовностями анемічної дівчини, яка з останніх сил втікає в сад, до упевненої в собі фантазерки, яка цілком слушно дає відкоша тому рудому лордові й стає чи не першою в історії Британії бізнес-леді.

Особливо ж удалися мальовані персонажі. Цілком дурний Шалений Заєць, так ("ложечка!"))! Авесалом, що безперервно курить кальян… Звісно, шикарний Чеширський кіт, ну, він просто не міг підвести, це було би геть образливо. Є файні штуки як то "підкладіть мені свиню!", і навіть - для цитат, як то "викаблучно!". Кіно – приємне, непогана штука для сімейного вечора. Але – Аліси там НЕМА.

Натомість було підтвердження – західний світ  продовжує по-всякому пропагувати ідею, яка з легкої руки Наполеона Хіла, стала не тільки національною американською, але й, схоже, пішла на світ - "Повір, і в тебе все вийде!" (власне, у цьому нічого поганого нема, але вже відгонить оцими штампованими "позитивними мисленнями" і афірмаціями про "золоті сходинки успіху"). Ну, власне, під усім цим соусом Аліса, яку звинувачували в тому, що "втратила можність", зітне голову дракону. Мимохіть згадується гасло, яким себе нещодавно рекламувало МНС – "герой-рятівник завжди поруч". Ну який Аліса герой? Вона - світла дівчина-фантазерка, що в ній нудному світові не вдається вбити живу іскру таланту. Аліса – в кожному з нас (принаймні, в мені вона часом таки промовляє не тільки "все дивасніше і дивасніше", як у фільмі, але й інші, більш цікаві речі). Ну а щодо американізації - той, хто й водив мене в кіно, зауважив: дуже подібно на те, що Червона Королева грала не в крокет, а у - гольф...

Є така думка: було б значно краще, якби з усією цією кіношною розкішшю зняли власне "Алісу…" – максимально так, як її вигадав Керрол, режисер не казав, що тільки по-своєму розвиває історію, а бився в груди, що "відтворює задум автора", і так би й творив – "близько до тексту". І от тут ідеться про найголовніше, про те, чому я взагалі це пишу. Ні, і ще раз ні! Прошу, грайтеся із класикою, надихайтеся вічними типажами, відштовхуйтеся від них і фантазуйте на тему, але залиште мені речі, котрі існують як абстрактні естетично-інтелектуальні коштовності. Бо, як на мене, не має Булгаковська Маргарита асоціюватися з жодним із облич навіть найкращих акторок, не має у всього цього бути конкретного візуального відповідника, бо це – над цим, і все вже сказано автором і показано кожному з нас так, як лише ми можемо це бачити. Власне, те, що чи не найкращу в світі книгу ліпшене екранізувати, вже неодноразово доведено. Що ж - у порівнянні з усім, що робили навколо "Майстра і Маргарити", з укотре екранізованою Алісою ще можна змиритися – так, натхненна фантазія. Й усі мої "закиди" зумовлені суто моїм приватним ставленням до твору, і, відповідно, у прискіпливості до всього, що робиться на його ґрунті...

Головне – аби ніхто не зняв "Маленького принца"!, - підсумовую я і беру до рук справжню "Алісу…". Книгу від "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", що починається з обох боків одночасно, в розкішному українському перекладі і з не менш чудовими, а головне – не нав’язливими ілюстраціями головного чарівника української дитячої літератури Владислава Єрка. Оце – таки "Аліса…". Ну а на фільм сходіть із дітьми. Мабуть, не пошкодуєте...

P.S. Мені просто не варто було чекати на це кіно. Адже усі найкращі речі у житті – неочікувані, як есемеска о першій ночі…
 

Теги: Аліса в Країні Див, Льюїс Керрол, Тім Бартон, фільм, екранізація

29 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати