Провінція: зле чи добре?

Глядач 2010-06-01 / 13:33:00
А ще мені цікаво, просто людська цікавість: Ви, Алло, написали: - "кожен вирішує для себе і бере на себе відповідальність за свій вибір" Ви б подалися до столичної журналістики без чоловіка??? І Ви написали, що він за Вами на край світу, а Ви за ним???

Глядач 2010-06-01 / 13:30:00
Як на мене, КАТЕ справді має рацію. У Алли і справді іноді простежується "Зіркова хвороба", та це так, просто спостереження. Не варто лишень через те, що Ви доволі давно у журналістиці, багато де були, і багато кого знаєте підніматися високо-високо. Бо тоді часто так буває, що падати боляче! Всі ми люди. І ніхто не має права ставити себе на щабель вище!

Алла 2010-04-11 / 15:53:00
про регіональну стелю, КАТЕ, йшлося в тому плані, що, на жаль, в області залишилося не так багато чогось іще не баченого і цікавого і не так місць, де я не побувала. хоча, звісно, вони є, ба навіть їх стане ще не на один рік. І, що важливо, є й цікаві люди.

а з моєю "несамореалізованістю", як Ви висловлюєтеся, ми якось самі розберемося, як й із "зірковою хворобою", звісно).

якщо Ви вважаєте, що роздумами я себе гою - ну, очевидно, невповні мене зрозуміли. Хоча мені про це й не надто йшлося - це ж бо просто блог.

щодо ран - дякую за турботу, я гарно себе почуваю)

KATE 2010-04-11 / 14:06:00
Здається, Алло, що Ви, цими роздумами намагаєтеся залікувати розгоєну рану, яка відкрилася через відчуття "несамореалізованості"... Виглядає якось... ну... і з чого Ви зробили висновок, що "мацаєте рукою регіональну стелю"? Вам хтось це сказав чи Ви самі так вирішили? Нічого особистого, проста цікавість! (щось на кшталт, завищеної самооцінки або навіть "зіркової хвороби"...)

Алла 2010-04-10 / 18:08:00
:) - якщо ж серйозно, у нього зі столицею свої робочі взаємини. у разі чого, звісно, матимемо домовлятися. але, що принципово, кожен вирішує для себе і бере на себе відповідальність за свій вибір.

про мій вибір, власне, і йшлося в цім записі. і - я в Ужгороді.)

Алла 2010-04-09 / 18:38:00
:) - ну, він каже, що хоч би й на край світу)

:) 2010-04-09 / 16:29:00
ти заміжня, так? а чоловік поїхав би з тобою?

Христина 2010-03-19 / 01:38:00
доброго вечора, Алло! можливо цей комент буде видалений, оскiльки не по темi. тай я мабуть розумiю, чому Ви закрили доступ до коментування нового Вашого тектсту, але не можу не висловити свою думку - неймовiрно!!! щастя Вам обом, не знаю, хто Ваш чоловiк, але переконан, що людина достойна!

Алла 2010-03-17 / 17:08:00
Привіт, Сонце!




рада тебе чути (читати).



Ти, як часто це бувало :), вловила саму суть.



Це питання - питання без відповіді. Як, власне, більшість важливих питань :)

Олеся_Кешеля 2010-03-17 / 15:02:00
Для мене головний месидж в цьому для мене цілком зрозумілому і рідному тексті - "дім,там де я".


З досвіду трьох років перебування в Києві, можу сказати, що найголовніше тут, як, власне, і в рідному місті чи селі чи Бог зна де на горі в закинутому куточку - це те, що в тебе на серці.

Хто сказав, що успіху досягають лише в столиці? Хто сказав, що успіху досягають лише в рідному місті?

Хто сказав, що ти обов'язково почуватимешся одиноким у чужому місті? А хіба ж ви ніколи не почувалися одинокими серед рідних людей?

Ви нещасні, бо треба повертатися на зйомну квартиру? А хіба завжди ви були щасливими у власному помешканні?

Все це - місце, час, масштаби - відносне. Комусь краще тут, комусь там. Когось вбивають довгі відстані, комусь несила від тісного містечка.

Щоб дізнатися, яка цукерка смачніша - я вирішила спробувати й ту, й іншу. Смачні обидві. Кожна по-своєму.

Але все одно краща буде та, яку з'їв хтось інший:)))




P.S. Про Львів абсолютно погоджуюся. Але у нас на каналі є люди, які переїхали і звідти)))

Дед 2010-03-16 / 01:30:00
Провинция это все что за Карпатами.

Алла 2010-03-15 / 17:21:00
До Користувача




Спасибі.



Розумію, про що Ви.



Але, знову ж таки, стимули мають бути більш внутрішні, ніж зовнішні.



Принаймні, цього треба прагнути :)



І - та яке може бути "щось не так"?




щоби там не було - це Ваша думка, а значить, все, як треба. :)

користувач 2010-03-15 / 17:07:00
Алло, мабуть, я дещо перебільшила. День такий -- ось і "гіперболізація" вийшла.

Ви та інші чудово розуміють, що Ви одна з кращих. Ви зазначили, що всі варяться в одному соці. Те ж саме з журналістами.

Так, тут і талант, і креатив, і праця, і інтелект, і самовдосоналення. Однак журналісти підкоряються маленькому закарпатському суспільству і працюють, на жаль, у цьому ж дусі.

Якби Ви були в столиці, Ви піднялися би набагато вище. Бо було би до кого тягнутися.

Успіхів і, як це не банально звучить, перепрошую за "щось не так".

Читач 2010-03-15 / 16:18:00
Цікаві тут коментарі Інни. А чому б вам не завести власний блог?

Алла 2010-03-15 / 15:38:00
До Користувача



"У наших закарпатських - мислення геть інше. А київські бачать масштаб і до нього тягнуться." (с)




Ну, тут, певно, і ви спрощуєте :)



бо є різні "наші" і є різні "київські"



Приміром, Славко Галас, що працює з провідними українськими виданнями, пише на рівні, вищому за багатьох столичних авторів. Але - закарпатець.



А чимало "київських" мають слабкі матеріали у виданнях і телевізійні сюжети, скажімо, навіть у новинах загальнонаціональних телеканалів, і сам факт столичності їх не рятує. Хоча тематика там, звісно, ширша за маленьку і доволі консервативну область.




Сам по собі географічний фактор - іще не провідний. Про це, зокрема. і йшлося в моєму дописі.



І, власне, йшлося не тільки про роботу.



Але, звісно, й є об"єктивне. От, приміром, я дуже втомилася ходити на наші, переважно, відверто провінційні виставки. Це, зауважу, ніяк не применшує величі закарпатської мистецької школи і людей - справжніх творців, які здатні здивувати.



Просто у невеликому регіоні все здебільшого вариться у власному соці. На маленькому вогні, не закипаючи :)



А що дійсно правда - що ми можемо це, бодай трохи, трохи змінити.




Провінційність радше - в головах, ніж у географії.



Ну а щодо мого самолюбства - ми з ним якось самі розберемся :)

Користувач 2010-03-15 / 12:23:00
А я переконана, що до столиці якраз і їдуть найкращі. Київська журналістика - це набір наших із Закарпаття, Франківська, Львова. У нас просто мова найкраща.



Тішить, що Алла Хаятова все ж залишається реалісткою. Пані Алла чудово розуміє, що тут її принаймні знають, а у великому місті - вона буде однією із. Гадаю, це не тішитиме її самолюбство. Даруйте, Алло, однак надто Ви все спрощуєте. Для того, щоб стати "київською" замало зібрати речі й купити квиток. Для цього треба стати іншим журналістом. У наших закарпатських - мислення геть інше. А київські бачать масштаб і до нього тягнуться.

местный 2010-03-15 / 11:58:00
не подписался - 15.03.2010 11:57

2010-03-15 / 11:57:00
приезжает человек из села в райцентр - и он кажется ему воплощением Космического Хаоса... а размеры потрясают. при переезде в областной центр тоже шок. впервые попадая в региональный центр, называемый у нас мегаполисом он опять получает необходимый адреналин в кровь. хотя попадая в столицу понимает, что Львов или Одесса в сравнении с Киевом - в сущности масенькие такие городки. А потом он попадает в настоящий мегаполис, во много раз больший Киева и лишь улыбку вызывает киевская "толпа". да разве это толпа! :) Все мегаполисы росли за счет провинции и провинциалов - кто-из них в первый же день старался стать "своим" в этом чужом городе, кто-то уходил в свою "раковину"... Это забавно, наверное. Я до сих пор помню, как после школы я приехал поступать в вуз в огромный город и впервые вошел в метро, на эскалатор :-D "А втім, дім - там де я". Если б это было так...

Інна 2010-03-12 / 21:59:00

Я обожнюю Ужгород. Маленьке містечко з вузькими вуличками,сакурами, будинками-історіями і з колоритними жителями.

Усьго якихось 15 років тому я залишила своє рідне місто і приїхала на Закарпаття. Перше враження було невтішне. Старенький вокзал, неприбрані вулиці, навколо сірість, багнюка. Здавалось тут більшу частину року йдуть дощі. Спочатку страшенно сумувала за сніжними зимами, гуркотом трамваїв, переповненими людьми вулицями, висотними будинками, величезними маркетами, своїм переповненим подіями життям, друзями, родичами.

Було страшенно одиноко. Навколо багато людей, але тільки одна рідна істота - чоловік. Важко було звикнути і повністю розуміти місцевий говір (суміш української з російською, венгерською і місцевим суржиком).

Та пройшов час, я знайшла себе у цьому прекрасному місті. І зрозуміла,не важливо місце де ти живеш,а важливо наскільки ти самодостатня людина, наскільки тобі цікаво з самою собою (в іншому випадку і людям не буде цікаво з тобою,а тобі з ними :) ).

Зараз, приїзжаючи в своє рідне місто (на сході України), за якийсь тиждень з*являється сум за Ужгородом, за його милою провінційністю, за людьми, що стали моїми друзями, родичами, за усім тим, що є мені дорогим та важливим.

2010-03-11 / 22:04:00
Сашку, для Будапешту я маю лише одне перевірене слово - "шегічег!" (мене чоловік перед поїздкою навчив) :)

З Києвом якось простіше. Та наразі - в гості, в галереї, по магазинах :)

Ну а як подумати, за що можна "картати себе все життя" - то можна вже починати :)