Пролите молоко

Спектакль далеко не прем’єрний. Навпаки, він вже грається кілька років і став однією з візитівок театру. Тому рішення відзначити ювілей саме цією виставою дуже вдале: вона показує якраз повсякдення даного колективу, його робочі будні (показана драма може трактуватися і як ледь-ледь зашифрована оповідь про сам театр, про складні взаємини між його працівниками, які постійно притирають одне до одного, а від того — іскри навкруги). Ця сценічна робота вже як добре настояний борщ, де усі компоненти давно вже густо перемішалися, просякли взаємним ароматом і сформували єдиний смак страви. Спектакль напрочуд ансамблевий, твориться монолітним акторським мурашником, що став наче єдиним організмом. По-друге, якщо на прем’єрних показах робота сприймалася як серія анекдотів, що легко перетікають одне в одне, то тепер вона набула епічного звучання і розмаху, виступає як філософська притча про людську природу, про випробування, які випадають на нашу долю і формують наш характер. Багато в цій історії перегукується з біблійною книгою Йова і з “Королем Ліром” Шекспіра (тут теж конфлікт батька з трьома дочками). Але жвава гра акторів, їхня безпосередність на сцені не дає усьому цьому перетворитися на якусь символічну алегорію, а залишає розказане свіжим шматком реальності, який підкуповує саме своєю справжністю, невигаданістю.

Така історія могла відбутися і у будь-якому з наших патріархальних закарпатських сіл. Інколи навіть відчутно, що актори свідомо грають саме наших земляків, своїх предків. Попри численні конкретно-історичні деталі (Київщина початку ХХ століття) сюжет все-таки подається як історія загальнолюдська, як те, що досі відбувається повсякчас і повсюди.

Тев’є (В. Фурдь) ніби і не розказує нічого про себе особисто, його натура ненав’язливо розкривається через активні вчинки, постійні контакти з усіма навколо. Це дзеркало, яке прагне відобразити у собі цілий світ і постійно вкривається через те тріщинками, тьмяніє, подряпується, вкривається плямками, але вперто продовжує сяяти, чим викликає все більш і більш несподівані реакції оточення. Його батьківська любов — гравітація, яка тримає усе воєдино, забезпечує тяглість існування цього мікрокосму навколо.

Його дружина (С. Матл) — жіночка собі на умі. Роль напрочуд пластична. Актриса за якісь дві години демонструє величезну кількість аспектів жіночої натури, різні родинні і соціальні функції, навіть перевтілюється в різні жіночі іпостасі. Фінальна сцена, коли мати переживає перші пологи своєї дочки, “шаманить” під час них — просто кода усієї вистави.

Доньки і зяті великої родини — це таке собі людство у мініатюрі. Ноїв ковчег, який не просто пливе, а й активно коментує усе довкруж, поринає у внутрішні суперечки, має ось-ось розвалитися, але чомусь вперто тримається купи.

Запам’ятовується сільський ісправник (П. Коваленко). Зазвичай таку роль трактують у сатиричному ключі. Тут же її подано максимально драматично служака буквально навпіл розривається між буквою наказів і власною людською натурою.

Сільський батюшка (Ю. Глеба) теж зітканий з суцільних суперечностей. Десь він нагадує отця Брауна з детективів Г. Честертона: знає значно більше, ніж говорить, нібито і весь як на дол оні, проте так і лишається не розгаданою до кінця загадкою.

В цілому вистава надзвичайно динамічна. Чотири випробування, що випадають одне за одним на долю сільського сировара, постійно тримають глядача у напрузі і не дають розслабитися.

Незабаром Ю. Крилівець планує нову виставу — комедію “Примадонни” сучасного американського драматурга Кена Людвіга.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати