Монсиньйор Августин

П’єсу з цієї нагоди написав О. Гаврош. “Блаженний Августин” оповідає про три ключові епізоди з життя президента Карпатської України: у Хусті в ніч з 15 на 16 березня 1939 р., у Празі травня 1945 р. і у Москві липня 1945 р.

Хустський епізод — про ніч після Сойму Карпатської України, який проголосив її незалежність і обрав А. Волошина її президентом. Сягнувши найвищої посади у своєму житті, А. Волошин мусить зразу же прощатися з рідною землею, яку загарбує противник. Але тут він показаний ще у традиційному для нього середовищі, серед своїх давніх знайомих і дорогих йому людей.

У празькій частині показано арешт Волошина радянською спецслужбою. Цей арешт мав, так би мовити, профілактично-розвідувальний характер, але за ним послідував другий, вже остаточний. Тут вже бачимо емігрантський побут, але той же мотив відданості рідній землі.

Московська частина найбільш драматична. Вона про перебування А. Волошина у московських тюрмах — спершу Бутирці, потім Лубянці, грунтується переважно на його слідчій справі, що збереглася до наших днів. Це своєрідне змагання, втеча із часу у вічність (“світ ловив мене, але не спіймав”).

Драматургу вдалося мінімальними засобами розкрити велич і трагедію життя Августина Волошина, створити яскравий, колоритний образ цього видатного закарпатця. Крім нього, у п’єсі діють А. Штефан (колишній учень А. Волошина, голова Сойму Карпатської України), І. Рогач, секретар Волошина, член ОУН, загине у Бабиному Ярі), Зореслав (сповідник Волошина, чернець із вразливою душею поета, капелан Карпатської Січі), двоюрідний брат А. Волошина, полковник угорської армії Пішта, С. Росоха (заступник голови Сойму Карпатської України, видавець, журналіст, у майбутньому мемуарист), В. Марчук (ув’язнений чекістами радянський пілот, що сидів в одній камері з А. Волошиним), чекіст Вайндорф, що допитував А. Волошина та багато інших. Фактично драматург вибудував складну систему дзеркал, в яких головний персонаж відображується щораз у новому ракурсі, постає у все більш несподіваних і ризикованих для нього ситуаціях.

Три дії п’єси — три кроки на Голгофу священика і політика. У кожній частині він розкривається з нового боку, все далі відходячи від мирської суєти і наближаючись до вічності. Політик християнсько-демократичного спрямування був рідкісним винятком серед тодішніх тоталітарних лідерів навколишніх земель. Навіть найбільш типологічно близький до нього словацький монсиньйор Й. Тисо мав зовсім іншу вдачу. Натомість А. Волошин так і не вписався у тодішній тоталітарний контекст, був не від світу того, до скону лишився вірним своєму священницькому покликанню і не пішов на компроміс з антихристиянськими ідеологіями і практиками. Звідси — увесь настрій п’єси, певне подивування перед такою постаттю.

П’єса буде цікавою не тільки для закарпатського, а й для загальноукраїнського глядача, для переселенців, яких зараз чимало в нашій області. Це далеко не перший художній твір, де виведено образ А. Волошина, проте тут війн вийшов особливо яскравим і об’ємним, без зайвої бронзи і пафосу, показаний живою людиною з усіма її болями, тривогами і надіями.

Теги: Волошин, Гаврош, вистава, Хуст, театр, Карпатська Україна

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати