По-морському

Добре знаний в Ужгороді театральний діяч здобув освіту на факультеті мистецтв університету ім. Й. Шафарика у Пряшові. Від 1978 р. працює у Кошицькому театрі, а з 1988 р. є його художнім керівником, 2010 р. був і директором театру. Корім того, робив постановки у Пряшівському театрі. Нагороджений премією Словацького літературного фонду. Серед його спектаклів — “Філіпко та Єжибаба” (2008), “Авкасін і Ніколетта” (2010), “Піноккіо” (2010), “Про братів і сестер св. Франциска” (2011), “Мишоловка” (2011), “Про лицаря без коня” (2012, гран-прі “Інтерляльки”), “Диявол і качка” (2014), “Янко Горох та інший горох” (2014), “Як ріпку тягнуть” (2015), “Шибалка Паулі” ( 2016), “Чарівна повітряна куля” (2016, спільно з закарпатцями), “Підводна казка” (2016), “Лис та лисиця” (2017), “Слон” (2017), “Куля-бомба” (2018), “Шукаю сніговика!” (2018), “Валібук і Лактибрада” (2018), “Бідний Платонов” (2018), “Сонце і сніговики” (2019), “Неймовірний цирк” (2019), “Про пса, який шукав сміливості” (2019), “Кіт у чоботях” (2020), «Золота таємниця» (2020). Він також є співавтором книг «Від Гулівера до Филіпка» (2009) і “Світ на нитці” (2019) до ювілеїв Кошицького театру ляльок. І. Согел співпрацює з радіо і телебаченням, його обличчя також відоме з реклами.

На презентації в Ужгороді автор признався, що завжди мав дві найбільші любові — до театру і до літератури. За давньою письменницькою традицією щойно видану книжну “хрестять”, проливаючи кілька краплин алкоголю через її розкритий корінець. У даному ж випадку книжку притрусили кілька крупинками молотої кави — улюбленого напою закарпатських і словацьких театралів.

Глибоко континентальна Словаччина має нестримний потяг до моря — як і таке саме континентальне Закарпаття. Недарма ми називаємо Синевир Морським Оком, всяке озерце у нас — це маленьке море, магазинні вітрини часто прикрашають різні морські композиції. Те саме й у словаків. Море для Согела — це щось містичне. Це символ Всесвіту — і фізичного, і особливо духовного. Це символ часу, який так само накочується на тебе хвилями, приносить з собою якісь мушлі і водорості, але потім так само невблаганно забирає усе назад. Це символ примхливої пам’яті, яка нібито і твоя, але постійно тільки примхливо грається з тобою. Саме отакими морськими асоціаціями просякнута усі 39 віршів цієї збірки, згруповані у два цикли.

Це далеко не перша поетична книжка І. Согела. Проте саме тут він розкривається максимально вільно, невимушено, пишучи про все: смерть і відродження, гаряче небо, тимчасове і вічне, світання і смеркання, фабрики і акрополі, самотність і натовп. І навіть просто про “це”, тобто про усе на світі. Пише про надії і турботи, про любов і ненависть, про доторки і вірність.

У внутрішніх діалогах він найчастіше звертається до жінки, але нерідко сперечається і з уявним іншим я. Оця боротьба із самим собою, роздвоєння на дві конкурентні натури — чи не найцікавіше у збірці, надає їй особливого шарму. Лірика І. Согела фокусується на інтимності моменту, неповторності кожної миті, яку переживаємо лише тут і зараз. Останнє, особливо в парі, завжди вітається автором, дає можливість забути проблеми або випадкову втому, приносить найважливіше чарівність, а також дає вихід із поневірянь.

Поет постійно проривається крізь усі перепони до фінального вивільняючому ефектові — крізь втому, знесилення, розчарування. У цьому пориві до внутрішньої свободи — тверде переконання автора, що творення має сенс, незважаючи на усі втрати, якими воно супроводжується. Автор природним чином поєднує грайливість і серйозність викладу, зберігає дистанцію від реальності та підкреслює явища на межі мови, сленгу і жесту, які на перший погляд здаються беззмістовними.

І. Согел використовує передчуття як ключ до таємниці і завдяки тому, що спирається на власний досвід, достовірно аналізує міжлюдські взаємини та наші контакти з довкіллям, природою, космосом.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати