Котики-муркотики

Петро Карпинський — сучасний словацький письменник, завідувач кафедри словацької мови Пряшівського університету. Автор кількох книг для дорослих та понад десятка дитячих книжок, циклу радіоп’єс та ряду п’єс для сцени.

Книжку переклала Тетяна Ліхтей. Двомовне видання побачило світ за сприяння Генерального консульства Словаччини в Ужгороді.

Повість складається з 19 гумористичних оповідей — про появу цього котячого ковчегу, його спілкування з різноманітним тітчиним оточенням, а також зі світом людських речей. І свят. Не менш складні взаємини між самим котами і кішками, іншими тваринами, з якими вони стикаються. Попри усю позірну простоту кожне оповідання є своєрідною притчею, аналогом дзен-будистського коану чи абсурдної загадки (“Куди дірка дівається, коли бублик з’їдається?”).

Колись У. Черчилль зауважив: “Собаки дивляться на нас знизу догори, кішки — зверхньо і тільки свині ставляться до нас як до рівні”. Сам того не підозрюючи, Черчилль перелічив трьох найраніше приручених домашніх тварин (перед свинею, правда, була ще дрібна рогата худоба). Щодо кішки досі тривають дискусії серед фахівців, але більшість схиляється, що її приручено ще у мезоліті, невдовзі після собаки. Якщо пес став надійним помічником і супутником чоловіків-мисливців, то котики надійно прописалися в самій оселі

Саме на котів і кішок жінки перенесли свої комунікативні здібності, які ніколи не могли цілком реалізувати з чоловіками або дітьми. Коти і кішки виявлялися придатнішими для цього. Як ми самі колись писали, жоден кіт не хапає їжу прямо з гарячої сковорідки, не розкидає носки по усій квартирі і не починає хропти, коли з ним говориш.

Не дивно, що коти є рекордсменами серед усіх персонажів анімалістичної літератури, починаючи від фараонівського Єгипту і до наших днів. Саме їм присвячено найбільше, порівняно з іншими тваринами, контенту в Інтернеті, їхні фотографії найчастіше викладають у соціальних мережах (там це п’ята тема після дітей, їжі, вдалих покупок і подорожей).

У старшої публіки тітка Агата асоціюється з дитячими коміксами про песика Піфа з французької газети “Юманіте”, що свого часу були шалено популярними і у нас. У юних закарпатців вона тепер буде пов’язана з кошенятами. Ілюстрації до книжки виконала Людмила Корж-Радько. Це окрема книжка у книжці. Мабуть, не одному юному читачеві закортить перемалювати цих котиків, позмагатися з художницею у розумінні і відтворенні котячої натури.

Фактично кожне оповідання — про зіткнення людської і котячої психології. Якщо остання побудована на інстинктах і емоціях, то перша зіткана з численних умовностей, обмежень і застережень. Крім чітких “так” і “ні”, тут завжди купа різноманітних “а може”.

Простіше кажучи, коти або люблять, або не люблять. У людей же цей спектр до непристойності широчезний і невизначений. Але у змальованих 19 конфліктних ситуаціях котяча ментальність виявляється адекватнішою за людську, як не парадоксально, якоюсь більш людяною. Не дивно, що саме вона врешті-решт перемагає. Кішки — вічний привіт нам від матінки-природи, нагадування про те, що усі ми вийшли з того самого джерела, до чийого дзеркала не гріх постійно заглядати.

Тому разом з газдинею коти освоюють комп’ютер (більш успішно), зацікавлено дивляться телевізор, хоча і бачать там геть зовсім інше. Коти постійно вивільняють підсвідомість своєї Агати, роблять її більш дитинною (хоча, здавалося би, куди вже далі?!), стимулюють до розвитку власної людської подоби

Книжку Карпинського неможливо читати без посмішки. Вона покращить настрій не одному дорослому і малому читачеві, що так необхідно у нашу складну, напружену добу.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати