Крихкість

Перший спектакль – за автобіографічною прозою М.Булгакова, який під час громадянської війни пережив гостру наркотичну залежність, проте зміг вирватися з неї. Хоча сама літературна основа твору доволі сюрреалістична, але режисер і актор перетворили виставу взагалі на щось замежне. Це історія шаленої боротьби людини зі своєю хворобливою пристрастю. Інколи здається, що ідеться не про наркоманію, а про кохання. Спектакль надзвичайно графічний за своїм загальним рисунком. Це кількадесят окремих мізансцен, живих картинок, кожна зі своєю структурою та ідеєю. Пантоміма, акробатика, гра голосом – він у Ю.Радіонова просто гіпнотичний. Актор проривається кудись у підсвідомість глядача. А що він витворяє зі своїм тілом! Роль просто-таки потогінна. Схоже, що на кожній виставі артист скидає кілограм-другий. Його взаємодія з екраном, на якому демонструються слайди – це якийсь перехід живої людини у віртуальну реальність, подолання межі між світами. Спектакль взагалі максимально складний у технічному плані. Серед реквізиту – червоні жіночі черевички. Це такий собі привіт від глибоко шанованого Булгаковим Гоголя. Взагалі, гоголівських алюзій у виставі напрочуд багато – аж до літаючих стільця і світильника, що нагадують літаючу труну з “Вія”. Спектакль схожий на сновидіння – тяжке, химерне, вигадливе, після якого так солодко прокидатися. Це справжня трагедія з вибуховим катарсисом наприкінці.

Другий спектакль – інсценівка роману Деніела Кіза, це наукова фантастика, жанр украй рідкісний на сучасній сцені. Олексій Штрибул грає персонажа, який уже став класичним. На початку вистави це підліток з коледжу для розумово відсталих. Унаслідок якоїсь складної операції його перетворюють не генія, але ефект короткотривалий, і врешті-решт він деградує до первісного стану. За якісь 75 хвилин актор демонструє карколомну еволюцію туди і назад, причому настільки переконливо, що мусиш вірити очевидному неймовірному. Навіть найпростіший прийом переодягання застосовано з якимсь первозданним блиском і свіжістю. Аж моторошно дивитися, наскільки швидко здатна змінюватися людина, яка це складна і загалом некерована система, як людська природа рветься назовні всупереч усім обставинам. Коли відволіктися від розумових здібностей, то герой від початку до кінця наділений сталевою волею, жагою до життя і якоюсь вродженою добротою – і нема на те ради. Спершу він у міцному павутинні особистісних зв’язків, на вершині вони слабшають, зате потім знову наростають. Публіка слідкувала за усіма перипетіями, зачаївши подих. Спектакль наповнений комічним і трагічним в одному флаконі, цей дикий коктейль неймовірно діє на нерви. Загалом вийшла філософська притча про людську натуру, її базові, ні від чого не залежні підвалини і речі наносні, тимчасові. Твір про зіткнення часу і вічності, про перемогу останньої.

Якщо зазвичай на фестивалях різні вистави практично не пов’язані між собою, то на цьому вони щодня ідуть дуплетом, посилюючи у кожній парі одна іншу. Глядач, ніби у старовинному ворожінні, опиняється між двома дзеркалами і вдивляється у нескінченну перспективу.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати