Йому шептали квіти в полі. До 80-річчя з дня народження Степана Жупанина

Це була надзвичайно ввічлива, доброзичлива, чуйна, щира, скромна, відкрита й привітна людина. Справжній інтелігент! Він ніколи не гнівався на когось, говорив тихо, спокійно, з повагою ставився до інших, не йдучи проти власної совісті.

Незважаючи на те, що Степан Ілліч народився в м. Іршава, я познайомився з ним у місті над Ужем, біля лялькового театру. Під час розмови виявилося, що він уже давно знайомий з моєю творчістю з газетних публікацій (новели, казки,оповідання охоче друкували обласні видання). Степан Ілліч, дотепер пригадую, просто поплескав мене по плечу й по дружньому підказав: «Я читав твої твори. Непогано пишеш. Однак у тебе найкраще виходить казка. Тому не марнуй дорогий час. А пиши те, що тобі найбільше до душі. Письменників, які пишуть для дітей, мало. Саме в казці ти можеш сповна реалізувати себе».

Степан Жупанин народився 18 січня1936 року в селі Іршава (тепер районний центр) у багатодітній родині хлібороба-бідняка, яка, як і тисячі інших трударів у непростих умовах зазнала і голод, і холод, і несправедливість. З дитинства С. Жупанин дуже любив природу. Він до безтями закохувався у стрункі смерічки, боржавські полонини, вслухався в шепіт лісу й шум карпатських річок. Часто його можна було побачити в полі чи лісі. Напевно у такі хвилини у нього й з’явився потяг до слова. Перший поетичний текст Степан написав ще в сьомому класі. А було то так. Якось на уроці ботаніки його улюблений учитель Василь Бурч дав домашнє завдання написати твір про спостережуване цікаве явище в рослинномусвіті. Степан довго блукав полем, аж поки не побачив мак.Придивився пильніше,а там сидить бджілка. Так і лягли на листок паперу рядки, яким судилася щаслива доля й вірш-пісенька «Мак та бджілка» увійшов до його першої книжки.

В полі мед збирала бджілка

Із квіток.

Мак шептав — співав їй гарних

Співанок.

Натомила бджілка крила

Й ротик свій,

Час додому, та почався

Буревій.

Я тебе сховаю, бджілко,

Від біди —

І стулив свої червоні

Пелюстки.

Учитель В. Бурч дуже похвалив тоді малого Степана: «Спостерігай і далі за красою природи. З тебе буде гарний поет». Висока оцінка окрилила хлопчика. А потім він прочитав вірш перед шкільною ляльковою виставою, в якій брав участь.То був творчий дебют юного поета. Дебют, що став першою сходинкою на літературній ниві. Незабаром його твори стануть всеукраїнським надбанням.

Вірші й казки С. Жупанина часто з’являлися на сторінках газет і журналів. Окремими виданнями вийшли книги для дітей: «Сестрички-смерічки», «Гірська стежина», «Світле озеро», «Ватра», «Смерековий край», «Лісовий світанок», «Світлячок і бджілка», «На високій полонині», «Сто загадок». Понад сто його віршів стали піснями. На музику їх поклали відомі композитори: А. Філіпенко, А. Кос-Анатольський, Д. Задор, Б. Фільц, Л. Дичко, А. Рябчук та ін. Побачили світ книжки пісень на його слова композитора А. Кос-Анатолоського «Пісні для дітей», «Сонечко», «Журавлик», дитяча кантата Лесі Дичко «Барвінок», збірка пісень для школярів «Ластів’ята» та «Закарпатські візерунки». Чимало творів С. Жупанина опубліковано в газетах, журналах та збірниках для дітей у перекладах на російську, туркменську, таджицьку, казахську, осетинську та інші мови.

Степан Ілліч виконав по-справжньому сподвижницьку працю — видав два томи навчального посібника для 5-9 класів,1-5 класів, ліцеїв, гімназій і коледжів Закарпаття. Обидві книги побачили світ у київському видавництві «Рута». Вчителі, учні та їхні батьки зустріли підручники з неабиякою увагою та зацікавленням.

Указом Президента України С. Жупанину присвоєно почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України». За збірку казок, загадок, скоромовок «На високій полонині» та співанки для дітей «Закарпатські візерунки» у 1994 році став лауреатом літературноїпремії ім. Лесі Українки.

Пригадую, як він ретельно готувався до свого 70-річчя. Мріяв видати вибране. Коли вже був важкохворим, ми зустрілися з Степаном Іллічем в Іршаві у його племінниці Віри Глушко. Перед тим він переніс інсульт, ледве говорив, але дуже радів, що ми побачилися. Я тоді дав слово Степану Іллічу — до його ювілею напишу про нього книжку. Відтоді почав листуватися з ним. Свої думки, погляди й спогади він викладав на друкарській машинці. Водночас передав мені свої архівні матеріали. Над книжкою я працював майже два роки.І весь час думав про її назву. Варіанти були різні. Зупинився на кількох: «Моя стежина», «Стежина в життя», «Стежина Степана Жупанина» та ін. Чому всюди слово «стежина»? У його віршах для дітей дуже часто зустрічається це слово:

Я – стежинка-верховинка

У зеленій блузі,

Пробігаю між квітками

Коло гаю, влузі.

Про свій намір назвати книжку «Стежина» я повідомив телефоном Степана Ілліча. Він був дуже задоволений моїм вибором. Так і з’явилася десять років тому в ужгородському видавництві «Мистецька лінія» книжка «Стежина» про  життя та творчість Степана Жупанина. На жаль, він уже її не побачив… Помер письменник 6 січня 2005 року. Похований на цвинтарів с. Доманинці, що неподалік від Ужгорода.

Теги: Степан Жупанин

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати