Театральний фестиваль “Свобода”

Попри неминучі у наші дні організаційні і технічні збої (починаючи з абсолютно “сліпої” афішки) фестиваль таки почався і успішно триває. У перший день в приміщенні театру ім. Шерегіїв відбулися три вистави. Попри всі особливості — багато спільного. Усі про війну, але вона там тільки фоном. Усі просякнуті специфічним гумором , бо ніколи стільки не жартують, як під час війни, це спосіб утекти від жорстокої реальності, вирватися від неї на волю.

Відкрив фестиваль спектакль івано-франківців “Гамлет і Джульєта” за п’єсою японського драматурга Коко Мітані (1940). За жанром це театр про театр. Сім днів епічної битви між Автором і Цензором, який ніяк не дає дозвіл на постановку його п’єси (переробки з Шекспіра), врешті-решт перетворюють їх на два боки однієї медалі. Їхні взаємини абсурдні від самого початку, але поступово набувають все більшої і більшої людяності, вони вже не можуть одне без одного, перетворюються на якогось єдиного гермафродита. Актори буквально вистрибують із власної шкури. Як признався директор нашого театру В. Марюхнич, у багатьох епізодах він впізнавав колізії з власної діяльності. Наскрізь сатиричне дійство не раз переривалося гучним реготом глядачів. Взаємини влади і творчої інтелігенції, плагіат і відверта літературна халтура, війна і мир, свобода і рабство — все зішхтовхується між собою і викрешує іскру сміху.

Чеська вистава “І люди живуть. Абдул” - щемлива історія однієї мусульманської родини на тлі Першої російсько-чеченської війни. Дует двох акторів вражаючий. Чорний гумор просто фонтанує. Тонка психологічна гра двох акторів наскрізь пронизана елементами лялькового театру. Будь-який предмет, що потрапляє до рук (та просто побутове сміття) актори перетворюють на ляльку. Отак діти розповідають різні історії, ілюструючи усе за допомогою улюблених іграшок. А розказати є про що. Побут у розбомбленому, знекровленому, темному і холодному, але все одно живому Грозному 1990-х так нагадує те, що нині відбувається у Маріуполі чи Бахмуті. Люди продовжують хохмити і любити, бо без цього не вижити. Актори настільки перетворюються у чеченців, що відчуття театральності просто зникає. Акторка у традиційній для чеченок чорній хустці-бадані настільки безпосередня, постійно сновигає між глядачів, жінка-запальничка! Натомість її партнер по-чоловічому стриманий, проте зі своїми скелетами у шафі. Спектакль глибоко гуманістичний, про те, що люди завжди лишаються людьми — навіть в самому епіцентрі пекла.

Ввечері Івано-Франківський театр дав 305-й показ своєї знаменитої “Солодкої Дарусі”, яка іде вже 15 років. Звісно, за цей час у виставі змінилося вже багато акторів, зокрема нещодавно одну з вікових іпостасей Дарусі почала грати артистка з Закарпаття. Драматична історія буковинської дівчинки, чиє дитинство припало на воєнне і повоєнне лихоліття, нікого не лишила байдужим. На сцені відтворено просто фантастичний світ карпатського села середини ХХ ст. Абсолютно магічно-міфологічне мислення тодішніх селян демонструють дві куми, які регулярно гуторять на лавиці. Звідти — усі наші пісні і казки. І москалі, які мислять не те, що раціоналістично і прагматично, а чисто-конкретно. Зіткнення двох ментальностей. Перемагає примітивніша, але войовничіша, агресивніша, експансивніша. І ламає все життя Дарусі. Дуже цікава тема батька і дочки, отого містичного зв’язку, який між ними і на якому побудована вся історія. Режисерська робота Р. Держипільского не дозволяє глядачу ні на мить розслабитися. Мізансцени постійно перегукуються з кадрами нашої кінокласики — “Тінями забутих предків” і “Білим птахом з чорною ознакою”. Навіть знаючи наперед сюжет цієї повісті М. Матіос, слідкуєш за дійством з неослабною увагою: воно інтригує, втягує тебе у свій вир, закручує, примушує забути про все інше. Психоделіка гуцульських мелодій відносить тебе кудись у засвіти, танці заворожують. Це справжній тогочасний епос — гіпнотичний, тягучий і водночас нестримний.

Теги: фестиваль, Свобода

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати