Сату-Маре стає ближчим

Оскільки театр Сату-Маре має дві трупи (з румунською мовою і угорською), кожна з них представила по камерній виставі, на три артиста кожна. Наші два театри об’єднує те, що упродовж останніх кількох років ми мали спільний міжнародний грант на оновлення малих сцен. Тепер чимала делегація приїхала, аби ознайомитися, як це вийшло в ужгородців, а за кілька днів до Сату-Мару поїдуть наші артисти і теж покажуть на їхній малій сцені наші “Отвєтку” і “Чіріклі”.

Угорська трупа показала спектакль “Хаос” за п’єсою сучасного фінського драматурга Міки Мюллюахо, що свого часу був директором найбільшого театру ґельсінкі. У центрі — три подруги, навколо яких обертаються десятки інших персонажів, причому усіх їх грають ті самі три актриси, миттєво видозмінюючись ледь не до невпізнання за допомогою нехитрих аксесуарів. У результаті отримуємо хитро закручений клубок, а коли починаєш його розкручувати, звідти лізуть суцільні змії. Здавалося би, має бути суцільний вінегрет, але художникам-постановникам вдалося якимось незбагненим чином створити напрочуд цілісний і стильний спектакль, де усе ідеально припасовано і грає на кінцевий результат. Це розповідь про жіночу психологію, її глибини, лабіринти і підводні течії, про те, як легко жінка опиняється на межі нервового зриву і як ще легше долає її. Не можеш відкараскатися від думки, що постійно впізнаєш ту одну, то іншу свою знайому. Особливо кумедно спостерігати, як жінки уявляють чоловіків і відтворюють їхню психологію. Пародія на обійми на “Титаніку” — просто чудо! Паралельно зачеплено чимало важливих соціальних тем — школа, психотерапія, корупція, побутове обслуговування, причому кожна з таких сценок — це малий спектакль у спектаклі.

Румуни показали “Повернення” за п’єсою молодого норвезького драматурга Фредрика Браттберга (1978 р.н.). Це містична історія однієї родини (батько, мати, син). За гротесковим сюжетом, який допускає різні інтерпретації і нікого не полишить байдужим, ховаються серйозні роздуми про кризу сучасного інституту сім’ї, про надзвичайно складні і суперечливі взаємини, що складаються у найпростішому родинному трикутнику. Це справді ті три сосни, серед яких так легко заблукати. І герої спектаклю блукають нон-стоп — і у взаєминах, і по сцені. Причому роблять це так вигадливо і непередбачувано, що напруга у глядацькій залі весь час тільки зростає, щоб насамкінець взагалі вибухнути, коли ситуація доходить, здавалося би, до повної безвиході. Що й казати, у Румунії сильні традиції театру абсурду, але тут він задіяний не заради себе самого, а заради безжальної анатомії сімейного життя-буття. Чорний гумор вистави постійно крутиться навколо екзистенційних змагань між життям і смертю, пародіює різні біблійні сюжети, знущається з ідилічних штампів. Три актори — три різні особистості, але як вони органічно зливаються у єдиний ансамбль — навіть при усій конфліктності їхніх персонажів!

Обидві трупи вразили шаленою пластикою, що інколи переходила просто в акробатику, синхронну гімнастику, актори і акторки нагадували гутаперчевих хлопчиків, здатних як завгодно вигинатися і ледве не зав’язуватися вузлом. Вражає звукоряд обох спектаклів, уміння акторів володіти голосом, демонструвати десятки емоцій самою тільки інтонацією і тембром. При лаконізмі використаного реквізиту, кожний предмет чи деталь одягу, що опиняється на сцені, максимально обігрується.

Оновлена мала сцена переконливо продемонструвала свій чималий потенціал. На екранчику під стелею давався синхронний український переклад усіх акторських реплік. Відмінно спрацювала освітлювальна і звукова апаратура. Нові колосники дозволили оригінально розташувати декорації.

Хоча ужгородська публіка і раніше бачила окремі румунські роботи під час наших театральних фестивалів, проте саме ці дві вистави по справжньому розкрили нам красу і привабливість сучасного румунського театру, що перебуває у безперервному пошуку, чим і цікавий.

Теги: театр, вистава, Румунія

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати