Сент-Міклош

У черговій книжці «Замок любові» старі персонажі переміщуються до Чинадіївського замку на зламі XVII-XVIII ст., коли там урядували Ілона Зріні та Імре Текелі, що підняли повстання проти Габсбургів. Власне, у замкові 1682 р. князь і княгиня пережили медовий місяць, чим і пояснюється назва повісті. Їхнє весілля у сусідньому Мукачівському замку було найгучнішим за всю історію краю (тисячі гостей і тонни наїдків) про нього збереглися не тільки документальні свідчення, а й розлогі фольклорні оповіді.

Власне, герої твору (кияни і закарпатці) постійно швендяють із князівсько-графської доби у сучасність, тому знайомляться і з нинішнім станом пам’ятки, яка активно реставрується, з цілим рядом наших реальних сучасників, деякі з яких виведено під зміненими іменами, а деякі — під своїми власними. Як живі вийшли Йосип Бартош, нинішній орендар замку, а також його дружина і соратниця Тетяна. Вийшли зовсім як живі — і своїми словечками, інтонаціями, жестами. Просто портрет з натури — із рембрантовськими світлотінями і легкою усмішкою, притаманною для дружнього шаржу: “Бартош був справді людиною-фестивалем. Щороку він вигадував чудернацькі ідеї, і, як не парадоксально, поступово їх утілював”.

Не менш колоритний археолог Олександр Гембас керує молодіжною експедицією волонтерів, що працює у замку. До досліджень долучається маріупольський історик В’ячеслав. Колись на розкопках дійсно працювали студенти з Маріупольского університету, для яких ця поїздка стала захоплюючим знайомством з Закарпаттям, то ж книжка стане несподіванкою і для них. Здобуті археологами речі (переважно кераміка, дрібні кам’яні і металеві предмети) нині зберігаються у великому павільйоні, поступово обробляється, вводиться до наукового обігу і може послужити для майбутнього місцевого музею.

Кілька розділів повісті присвячено фестивалю середньовічної культури і реконструкцій “Срібний Татош” — одному з найкращих фестивалів нашої області, де за участі сотень, якщо не тисяч учасників з цілої України відбувалися реконструкції середньовічних фехтувань і кінних змагань, виставки квітів, кулінарні імпрези, концерти, літературні читання — останні описані в повісті особливо яскраво. Сподіваємося, що після нашої перемоги ці дійства, задумані колись як щорічні, відновляться.

Приємним сюрпризом для автора цих рядків стала поява у даному творі нашого власного персонажа з повісті “Валет Валентина Другета” (2000) — Івана Ходини. У нас він тікає з Ужгорода, оскільки проникнув у таємницю останнього графа Другета і слушно боїться, що його за це стратять, то ж бере курс на схід. Цілком відповідно з цим маршрутом О. Гаврош відправляє його спершу до Мукачева, де Ходина здобуває давній манускрипт, а відтак і до сусіднього замку Сент-Міклош. При цьому він здійснює стрибок у часі і опиняється у замкові вже ХХІ століття, де зустрічається вже зі своїм автором, що саме приїхав на фестиваль, і оповідає йому щойно пережиту власну історію. Так що коло замкнулося.

Перетинається із Ходиною і князь Корятович — правда, не справжній, а театральний, адже О. Гаврош — автор п’єси про цього князя, поставленої Мукачівським театром і показаної свого часу не тільки на його сцені, а й у трьох наших замках — Мукачівському (там була прем’єра), Ужгородському і Чинадіївському.

В цілому повість, що тримається на хвацьки закрученій інтризі, яка не відпускає читача до самого фіналу, нагадує чарівне дзеркало, яке всмоктує тебе до середини, переформатовує там і відпускає на волю вже якимсь зовсім іншим, зміненим, збагаченим, насиченим пригодами і якимись містичними враженнями. Допомагають цьому химерні ілюстрації чинадіївської художниці і актриси Марини Чопей, це її дебют у жанрі книжкової графіки, який вийшов на диво суголосним самому текстові. Тонкі серпанкові силуети балансують на межі дійсного та ірреального, як і уся ця історія. Туристичне Закарпаття отримало ще одну інтригуючу візитівку, яких ніколи не буває забагато. Для багатьох юних читачів це може стати додатковим стимулом відвідати наш край.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати