Свята Тереза та інші

Майже незнаний у нас автор написав 3000 пісень, в тому числі кілька хітів, які знає кожний поляк; багато номерів для кабаре, ряд п’єс найрізноманітніших жанрів, зокрема такого незвичайного, як ця. Його портрет стояв біля сцени (дещо схожий на Чапліна), можна тільки подякувати трупі, що познайомила ужгородців з таким цікавим письменником.

Акторами виступили першокурсники Ужгородської академії культури і мистецтв. Коли думаєш, що хлопці-дівчата лише кілька місяців, як почали притиратися одне до одного, вражаєшся, наскільки органічний ансамбль їм вдалося створити, щоб розіграти таку заплутану історію, де кожний персонаж — окрема складна особистість, але всі разом творять щось єдине — начебто з однією душею (у даному випадку — специфічну релігійну спільноту, яка переймається вигадливим теологічним питанням, що, здається взагалі не має однозначного рішення). Драматично стикаються два підходи до однієї простої події — містично-релігійний і світсько-казенний. Глядач постійно вагається між ними, а артисти майстерно хилитають нашу позицію на всі боки. Кожний нібито і справжній професіонал, але б’ються об непробивну стінку, а вона від того тільки міцніє. Химерна дія відбувається у міжвоєнній Польщі, проте така сама історія могла статися тоді і на нашій Підкарпатській Русі. А, можливо, і ставалася та ще й не раз, і наші предки мучилися так само, як і глядачі.

Напружений детективний сюжет з геть непрогнозованим фіналом тримає у напрузі до останньої миті. Оскільки зараз будуємо правову державу, особливо цікавими видаються образи правоохоронців (поліцейський, суддя, прокурор). Образ священника — ключовий у релігійній драмі, викликає особливе захоплення. Актор створив дійсно персонажа, в якого постійно вдивляється безодня, гризе його зсередини, а він не дається. Головний герой Юзеф — романтичний, екзальтований, жертовний, ніби і не від світу цього, а водночас так міцно прив’язаний до нього. Дуже яскраві жіночі образи, особливо мати сімейства, яка відпочатку задає тональність усьому дійству.

Технічно складна постановка вражає різноманіттям залучених засобів. Димові машини посилюють враження містичності і загадковості цього богословського детективу, практично стирають хитку грань між релігійним чудом і банальним криміналом. Божевільна гра світла наче переносить глядача в якусь середньовічну містерію, коли вже не знаєш, чи ти ще на цьому світі, чи вже десь в емпіреях, серед безтілесних тіней. Дуже потужний стереофонічний звук перетворює популярну музику і польський шансон на щось ледь не літургійне.

Режисеру вдалося перетворити тривалі концептуальні монологи героїв на щось максимально видовищне, ігрове, десь навіть циркове. Драматург фактично розклав філософсько-богословський трактат на різні голоси, встромив у нього детективну пружинку, а режисер матеріалізував ці голоси у плоть і кров, примісив нас співпереживати їм, посилати кожному підживлюючі імпульси.

Спектакль справляє велике враження, його герої сняться тобі, проlовжують сперечатися про те, чого так і не з’ясували на сцені.

Теги: вистава, прем'єра, театр, Фіщенко, Гемар, п'єса

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати