Вона і Він

Іван Чендей (1922 – 2005) був одним з найбільших трудівників на закарпатській ниві словесності. Його проза складає з десяток томів. А ще три томи не менш захоплюючих щоденників (у рукописах це пів сотні зошитів). Також нині почали друкувати десятитомник його листів – за глибиною і художньою цінністю вони нагадують франківський епістолярій. Але основою творчості були таки новели й оповідання.

Дослідниця щедро цитує тексти І. Чендея, виділяючи їх курсивом. Тому з кожної сторінки відчувається безпосередній голос письменника, ніби спілкуєшся з ним напряму. А ще – сотні цитат з інших науковців (список літератури займає 32 сторінки). І при такому багатоголоссі – есеїстичне слово самої авторки, яке не сплутаєш ні з чиїм іншим – іронічне, дотепне, грайливе, безоглядно сміливе. Чендей створив сотні і сотні жіночих образів. Звісно, це погляд збоку, зріз того, як чоловік сприймає жінку, як він намагається наблизитися до її таємниць – коли більш вдало, а коли менш. І це погляд жінки на те, як виглядають її посестри у чоловічих очах, спроба аналізу оцієї суб’єктивної оптики. Такий собі подвійний детектив. При цьому авторка максимально уважна до художніх деталей. Ось як вона сама пише про це: “Вагому роль у конструюванні жіночих образів у малій прозі Івана Чендея відіграють художні деталі (що лиш на перший погляд є деталями), наявні у текстах ніби самі по собі, але те їхнє само-собою-буття творить окремий світ (не)буденних речей, які доповнюють персонажів, маскують їх, часто мовлять про/ замість них” (с. 188).

В одному розділі аналізуються різні сімейні ролі Чендеєвих героїнь. Це десятки матерів, бабусь, сестер, дочок, онучок, тіток, подруг, коханок, колегинь, сусідок. Домінують образи дружин, причому двох типів – “все для нього” і “сама собі”. Матері у Чендея самовиражаються через своє материнство, формують власну ідентичність. Р. Жаркова виділяє такі типи цих героїнь: скорботна мати, одиначка, мати на відстані, віддана мати, фанатичка, ревнивиця, самотня мати, розсудлива мати, розчарована мати. Доньки у цих новелах діляться на “батькових донечок” і “доньок-зозульок”, про яких батьки свідомо забувають. Бабусь виписано то турботливо-поблажливими то суворо-імперативними до онуків.

Інші розділи присвячені жіночим тілесності і чуттєвості у прозі майстра. Письменник без особливих табу писав про хвороби і травми, старіння, вмирання. Тут же ідеться про дискримінацію, сексизм, домашнє насильство, атрофію чуттєвості, фригідність. Але більше – про світліші речі: пам’ять тіла, дівування, косичення дівчини, пісні, вечорниці, залицяння, пробудження чуттєвості, весілля, шлюбне життя, материнство. Ще один розділ – про жінок, які виламуються з патріархального устрою, ідеалізуються чи навпаки демонізуються чоловіками, відмовляються від материнства.

Окремий розділ інтерпретує розлоге оповідання з восьми “кадрів” під назвою “Цимбаланя” – про сільську жінку-самородка, яка самотужки освоїла ряд музичних інструментів, але через цілий ряд обставин так і не змогла отримати професійної освіти та здійснити кар’єру на великій сцені, тому грає переважно на сільських весіллях. Саме оповідання теж видрукувано у додатку до монографії. Розділ є розширеним варіантом статті Р. Жаркової, що свого часу подавалася на конкурс і посіла перше місце у номінації “Чендеєзнавство”. Читаєш – і відчуваєш себе в якійсь алхімічній лабораторії, де усе кипить, піниться, вибухає, сублімується і конденсується. Дослідниця застосувала стільки літературознавчих методик, що голова обертом.

Після прочитання цього розділу зароджується єретична думка. Г.Флобер казав, що описана ним мадам Боварі – це він сам. Аналогічно можна сказати і про Чендея та Цимбаланю. Письменник так само гостро відчував власну неповну реалізованість, коли на нього тиснув тягар офіційної ідеології, навколишнього міщанства і пристосуванства, корозійної провінційності тощо. Тому то і схвилювала його так історія цієї непересічної жінки, її біблійна приреченість.

Середньовічний художник перш, ніж писати ікону чи феску, довго постився, медитував, очищував свідомість від усього зайвого, дріб’язкового, аби наблизитися до вічності. Відчувається, що авторка теж була налаштована на створення вічного твору. Віриться, що цій книжці судитиметься довге і щасливе життя. Колись обов’язково буде написано книжку-путівник по творчості Чендея, де буде обліковано усі етапи його біографії, оглянуто усі його твори, виявлено прототипи героїв, зібрано історичні і етнографічні коментарі. Наразі книжка Р. Жаркової є однією з підвалин до такого майбутнього путівника. Монографію написано з полум’яною любов’ю до автора. Вона гідно завершує нинішній календарний рік – рік століття Майстра.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати