Фольклор однієї сім’ї

Записи робилися упродовж кількох десятиліть, публікувалися у пресі. Першу спробу видати їх окремою книжкою фольклорист зробив ще за життя матері — 1984 р. наприкінці нинішньої книжки уміщено три листи з видавництва “Карпати”, що висвітлюють тодішні перемовини. Але врешті-решт процес загальмувався ще на тридцять літ. Зараз книжка вже мала би вийти за підтримки з обласного бюджету, проте через воєнне лихоліття знов довелося шукати інших варіантів. Та всупереч усьому вона таки вийшла — ай зато!

Марія (1912 — 1990) і Михайло (1910 — 1967) Сеньки народили і виховали п’ятьох дітей — про це у попередній книжці І. Сенька “Рід наш красний шануючи”. А що їхній син Іван (1937 р.н.) став професійним фольклористом, по подружжя залишило і 400-сторінковий збірник народної творчості — чи не єдиний на Закарпатті видрукований корпус фольклору однієї родини. “Послухай, сину,” - так починав свої розповіді-повчання Михайло Сенько. Він встиг надиктувати 37 казок, 36 анекдотів, 16 переказів, 14 притч. Від матері записано понад 50 прозових творів і силу-силенну пісень. Частину їх опубліковано із нотними записами мелодії. Доданий словник маловживаних слів містить 600 позицій.

Матеріал у книжці згруповано у дев’ять тематичних розділів — “Дитинство”, “Кохання”, “Сім’я”, “Господарювання”, “Дозвілля”, “Віра”, “Пам’ять”, “Мудрість”, “Старість”. Розділи починаються етнологічними розповідями батьків про відповідні реалії, супровідні їм обряди та звичаї. Окрім більш звичних жанрів, книжка містить також скоромовки, описи дитячих ігор, заклички, тлумачення сновидінь, прокльони, тости, сотня народних порівнянь. Але домінують над усім казки і пісні. Окремо на сорока сторінках описано келечинське весілля. Також подано записи про 19 народно-церковних свят. Уміщено й десятки оригінальних прислів’їв, які кожен може тлумачити на свій лад. Оці явно про ремесло історика: “Де огень не кладуть, там і не куриться”; “На готовім огнищі добре огень класти”. Або ж про суперечності суспільного розвитку: “Земля чорна, а хліб родить білий”. Або ж про пропаганду: “На язику піст, а у зубах курячий хвіст”.

Книжку щедро ілюстровано світлинами з домашнього фотоархіву та графічними ілюстраціями авторового сина Олександра.

Подружжя Сеньків не виділялося чимось екзотичним на тлі своїх сусідів — та сама доля, ті самі заняття. Проте у пам’яті і повсякденному побутуванні — сотні і сотні фольклорних творів. Якби подібні збірники існували по кожній келечинській родині — це вже були би тисячі і тисячі. А по усьому Закарпаттю лік ішов би на мільйони. У фольклористиці давно вже існує приблизна оцінка, що українських народних пісень є десь пів мільйона. Після таких збірників, як даний, реалістичність такої цифри виглядає цілком переконливо. Фактично маємо тут своєрідну епопею однієї сім’ї, яка демонструє народну мораль, повсякдення і святковий побут, глибинну філософію. Попередні покоління авжеж мали сильнішу, тренованішу пам’ять, аніж наші сучасники. Вона була основою народної ідентичності, народної педагогіки, про її передачу від одного покоління до іншого особливо дбали.

Свого часу Закарпаття було лідером з-поміж усіх інших областей України за кількістю і якістю фольклорних публікацій. З часом цей широкий потік став вужчати і вичерпуватися, хоча бодай одна фольклорна книжка на рік з’являється і понині. Нова книжка І. Сенька свідчить, що є ще порох у порохівницях, що фольклорна традиція трансформується, але живе.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати