У закарпатському селі, знаменитому водяною кузнею, стара школа й досі обігрівається піччю

Та, на жаль, відчути гли­бинну суть цього вислову лисичівські учні сповна не можуть. Їхня школа почала працювати ще 1961 року в колишніх допоміжних церковних приміщеннях (за переказами, раніше там були чи то казарми, чи то конюшні). Відтоді в старенькій будівлі влаштовували тільки косметичні ремонти. Школа й досі (єдина в районі) послуговується лише пічним опаленням. Директор закладу Марія Метеньканич каже, що взимку дітям доводиться сидіти за партами повністю одягненими. До речі, самі парти, як і решта умеблювання школи, в жалюгідному стані. Підлога про­гнила, стіни вкриті грибком, у класах стоїть затхлий, важкий запах.

 

Перебування в таких класних кімнатах не лише не спонукає до навчання, а й загрожує здоров'ю дітей. Стіни деяких кабінетів стоять без фундаменту, а старий спортзал узагалі... завалився.

 

У таких умовах сьогодні на­вчається 320 маленьких лисичівців, у більшості яких один (а то й двоє) батьків виїхали на заробітки.

 

Марія Метеньканич розповідає, що нову школу для Лисичова періодично поривалися побудувати ще з початку 90-х (на той час уже був розроблений радянський проект), проте наразі плани так планами й залишилися. 1993-го впевненість у тому, що сільська школа невдовзі "переїде" у новеньке приміщення була настільки великою, що пришкільний спортивний майданчик навіть віддали церковній громаді на будівництво нового храму. Сьогодні храм височить біля школи – красивий і величний, а заклад освіти на його фоні й справді скидається на закинутий склад.

 

Нової ж школи й досі нема. Фундамент для неї в іншій частині села заклали ще у 2001 році (на це було виділено з обласного бюджету 235 тисяч гривень), проте, незважаючи на багаторазові зміни очільників усіх рівнів та їх передвиборчі обіцянки, завершити вже розпочату й таку нагальну справу так нікому й не вдалося. Звична у таких випадках аргументація: у бюджеті немає коштів.

 

Тож наразі лисичівські школярі навчаються у холодних запліснявілих класах – без "цивілізованих" туалетів, умивальників, спортзалу й опалення. Та, попри такі жахливі умови, учні встигають брати участь у різноманітних конкурсах та олімпіадах, до того ж привозити з них нагороди й грамоти, якими рясно всіяна стіна шкільного коридору. Пані директорка гордо каже, що цього року її вихованці навіть перемогли у відомому Всеукраїнському фестивалі "Смарагдові витоки".

 

Та, на жаль, розвивати свої таланти у старій школі навіть найзаповзятішій дітворі що не рік важчає. Якщо ситуація не зміниться, то єдине, чим доведеться перейматися й учням, і педагогам – це щоб на них не завалилися стіни під час уроків.

 

Наталія Тернавська, фото автора