Там, де народжується молодша сестра Дунаю

Представники України, Угорщини, Словаччини, Румунії й Сербії – країн, через які до Дунаю тече Тиса, біля її витоків у суботу, 25 червня, урочисто презентували встановлені символічні таблички. Їх відкриття демонструє важливість співпраці задля збереження Тиси – притоки однієї з найбільших водних артерій Дунаю.

 

Так годилося б почати інформацію про втілення однієї з домовленостей конференції міністрів охорони довкілля Тисянських країн у квітні цього року в Ужгороді. Але хочеться розповісти багато більше...

 

Вкотре журналістів різних видань на виїзд зібрав Ужгородський прес-клуб. Серед тих, хто вирушає до далекого Ясіня і... крихітне кошеня. Уціліле, хоч було викинуте на вулицю ще сліпим і врятоване одним із ужгородських громадських активістів, воно їде аж на Франківщину. Рятівник спорядив худющій, на непропорційно довгих лапах і зі щурячим хвостиком киці потужний посаг – пісочок, консерву для кошенят відомого бренду, крихітну пляшечку з пипкою та картонний будиночок практично ручної роботи. Поки журналісти піднімаються в гори, кошеня кілька годин чекає в мікроавтобусі...

 

Майже півдороги нас супроводжує Тиса. Як писав Петро Скунць, справді "на  вигинах пружна,  як  тисовий  лук". Ясіня зустрічає дощем, а тому й позаплановим для всіх учасників обідом – салатиками й шашликом. Ми, оскільки приїхали найпізніше, вдовольняємося легким перекусом. Згодом кухонні майстрині бази відпочинку "Едельвейс" "відіграються" на всіх гостях вечерею – з холодною закускою, першим, другим і... токаном на десерт.

 

"Едельвейс" уже оновлений – особливо вражає тих, хто пам'ятає його ще глибоко совдепівським. Хоча до "зірок" далеко, та тішить, що нові власники, які придбали колишню "закарпаттуристівську" базу вже в новому тисячолітті, зберегли її цікаву первозданну архітектурну зовнішність. Дерев'яну, у традиційно гуцульському стилі чотириповерхову споруду почали будувати угорці 1939 року для вищих військових чинів. Під час війни фашисти проходили тут реабілітацію після фронтових жахіть і поранень.

 

А потім було "диво" техніки – всюдихід. Аж п'ять красенів на величезних колесах, з драбинками, які, наче в літаку, приставляються для сходження пасажирів й відкидаються перед рушанням. І подекуди – з фанерками замість вікон або ж пляшками, які фіксують даховий люк – джерело повітря. Великі цифри на паркані неподалік свідчили, що до витоку Чорної Тиси 17,7 км. Зі швидкістю 8–9 км за годину ґрунтовою лісовою дорогою, точніше бездоріжжям, подекуди уплав, над урвищами – подорож якраз на дві години. Щоправда нам, журналістам, поталанило ще більше – на одному з пружних, мов тисовий лук, вигинів у машини обірвався якийсь ремінь. А оскільки ми замикали колону, то мали час порозглядати краєвиди вже не з вікон всюдихода, та ще й послухати спів під гітару актора однієї з ужгородських студій, аж доки водій знайшов точку, де "ловив" зв'язок і відправив sos-смс. Звісно, всі інші учасники на горі мусили терпляче нас чекати.

 

600 метрів, анонсовані провідниками, які треба подолати від зупинки транспорту до самого витоку пішки, багатьом здалися добрим кілометром із гаком – бо проходили мокрими галявиною, лісом та ще й угору. І от, нарешті, скромна табличка про те, що тут, на висоті 1265 метрів, бере свій початок могутня притока Дунаю. Вимурована стінка, у ній металева трубочка, якою у дерев'яний жолоб тече цівочка – годі повірити, що це та ж Тиса, яка робить на Закарпатті часом стільки біди.

 

П'ять табличок – угорською, сербською, словацькою, румунською та українською – кожна зі своїм месиджем. Акція свідчить, що представники всіх п'яти держав беруться до співпраці, аби Тиса та її довкілля були чистими, щоб спільно проектувався й зводився протипаводковий захист, а ще – аби мудро використовувався її транспортний, енергетичний та інший потенціали.

 

Українську  табличку презентував начальник Закарпатського облводгоспу Володимир Чіпак, від румунської делегації виступив головний інженер водного управління Марамурешу Богдан Стелян Івачу, сербської – енергійна представниця Міністерства сільського господарства, торгівлі, лісового й водного господарства Міліца Міленкович, словацької – фахівець гідрометеорологічного інституту з міста Кошиць Беата Деметрова, угорської – головний консул Берегова Іштван Тот.

 

Теплі слова сказали науковці Київського національного університету ім. Т. Шевченка й керівник відділу інфраструктури та охорони довкілля Представництва ЄС в Україні Ханс Райн. Особливий респект дуже кваліфікованій перекладачці пані Світлані – крім чудового перекладу, вона вразила всіх тим, що тряслася й піднімалася в гори, усміхаючись... на останніх місяцях вагітності.

 

Доки проходили урочистості, знову полив дощ. По руках швиденько пішли пакетики з пластиковими плащиками: хвала передбачливим організаторам, які не дуже повірили Інтернету, що дощ буде лише до третьої по обіді. Відтак ще більше смакував "фуршет", накритий трохи вище витоку на полонині. Особливо гарно на дошкульному вітрі йшли сливовиця й грушівка. Поряд найдопитливіші виявили ще одну табличку – про те, що угорці знайшли цей витік Тиси ще понад півтора століття тому. І навіть за часів Австро-Угорщини проклали сюди дорогу – з мостами й підпірними стінками.

 

До речі, за свідченням все­знаючої Вікіпедії, саме Чорна Тиса претендує на звання витоку Тиси, бо її посестра Біла Тиса утворюється злиттям двох річок – Стоговець і Бальзатул – на південно-західних схилах масиву Чорногора. Разом у власне Тису вони зливаються неподалік Рахова. 

 

А далі – спуск до всюдиходів. І тоді стало зрозуміло: ще не знати, що важче – судомно хапати повітря на підйомі чи сунутися вниз мокрим схилом. Багато хто впав, а промокли й забруднилися   геть усі.

 

А наступного дня був дитячий фестиваль "Тиса – молодша сестра Дунаю". Бо саме малятам мусимо передати любов і повагу до довкілля – на них вся надія на збереження Тиси, а відтак і Дунаю.

 

До далекого Ясіня дісталися навіть "артисти" з Баранинців. І один із них, Віталій Кічера – переможець у конкурсі художніх виробів з матеріалів, знайдених на берегах річок "Митець  Дунаю", поїде в Будапешт. За екологічні рекламні ролики відзначили також команду з Ясіня – вона розробила "екологічні дорожні знаки", наприклад, "Не бити струмом рибу", "Не кидати сміття з вікон", "Не під'їжджати на тракторі близько до води" – з відповідними познач­ками. А ще намалювали непотріб у річці й рибу з приставленим до скроні пістолетом і написом: "Якщо я все це сміття з'їм, то краще застрелитися".

 

У конкурсі "Тиса має талант" були аж два перші місця. Рахівський будинок творчості здобув перемогу за композицію "Хай живе Дунай" (хлопчик і дівчинка самі склали пісню, а їхні друзі різного віку, виступаючи з ними на сцені, імітували голубі річкові хвилі). Друга команда, яка також посіла перше місце, – екологічна бригада Чорної Тиси.  Судді були незалежні – науковці, київські чиновники, журі ж очолював сам представник ЄС Ханс Райн.

 

Ну й остання крапка дводенної подорожі під знаком Тиси – зупинка в символічному центрі Європи. З традиційно китайськими "гуцульськими" сувенірами. І навіть популярними на київському Подолі радянськими медалями й "старожитностями", які сатирично презентують нас світу. Єдине – добру бринзу привезла місцева жіночка...