Олександр Севідов: «Побачу гравця в нічному клубі – там він і залишиться…»

"Давайте одразу домовимося: відповідаю лише на ті питання, які можу озвучувати. Зрозумійте, є інформація, яка мусить залишитися в середині команди". Саме такими словами налаштував мене на розмову головний керманич ужгородського клубу. Відверто кажучи, на той момент був переконаний, що інтерв'ю не вдасться...Та, слово за словом, Олександр Севідов усе ж поділився деякими секретами закарпатського футбольного "двору". Дещо читається лише між рядками, про окремих гравців тренер висловився більш прямолінійно...

 

 

 

– Дякую, вже навідпочивався! Потрібно працювати. Як говорили в Радянському Союзі, спокій нам лише сниться. Та все ж треба брати до уваги, що міжсезоння серйозно скоротили. Але я не скаржуся. Всі команди в однакових умовах. Ми чудово розуміємо, що у 2012 році Україна прийматиме Євро, через що чемпіонат стартує раніше і весняна його частина буде суттєво скорочена. Сподіваюся, що гравці добре підготуються до нового сезону.

 

 

– Ви намагаєтеся перевести розмову у площину Гамула-Севідов... Скажу так: із себе вини я ніколи не знімав. Команда при мені справді здобула дуже мало очок. Будете стверджувати, мовляв, винний Гамула, не підготував команду! Я ж вважаю, що Ігор зробив усе, що міг. То де ж причина? А їх цілий комплекс. Можливо, є якась одна – головна. Але про це я не можу зараз говорити...

 

 

– Ви знову провокуєте на якусь відповідь про колишнього тренера. Існує певна футбольна і людська етика, і я не можу когось звинувачувати. Ще раз повторюю: Гамула, на мою думку, зробив усе, що міг. Ви ж самі бачили. От і робіть висновки...

 

 

– Як тренер, я просто не бачив Чучмана у складі. Не було сенсу тримати його в команді. Ми вирішили відпустити гравця, аби він мав більше часу знайти собі місце для продовження кар'єри. До Бабенка як до футболіста і просто людини не маю претензій.

 

 

– Щодо кадрів приймаю рішення лише я.

 

 

– (Посміхається. – Авт). Як до людини і як до футболіста претензій до Бабенка в мене немає. А от як до гравця, який провів кілька сезонів у "Закарпатті", були певні моменти.

 

 

– Побутує думка, що команда або любить, або не любить тренера. А тренера любити не треба. Любіть своїх синів, дочок, дружин... Тренера треба слухатися, бо саме він відповідає за результат, приймає рішення, робить виснов­ки. До наставника слід ставитися з розумінням.

 

У нас же як прийнято: завжди знайдеться купа радників, у тому числі серед ваших колег, які краще знають, як має грати команда, які рішення повинен приймати тренер. Давайте я теж говоритиму, що ви неправильно пишете статті, що стиль у вас незграбний, помилок багато... А ось у "Нью-Йорк Таймс" – от там справжні кореспонденти, от там рівень! Ви ж посмієтеся і скажете: краще займайся своєю справою. Так має бути і у футболі.

 

 

– Ні, на мою думку, найкращий матч був у Вінниці...

 

 

– Програли, але команда дуже пристойно виглядала. Навіть на післяматчевій прес-конференції тренер "Ниви" Олег Федорчук сказав, що "Закарпаття" переграло Вінницю за всіма компонентами гри. Таке від наставника суперників рідко почуєш. Однак це лише епізоди. Наразі цілісної картини гри команди я ще не бачив. А найголовніше, що не помітив у гравців непоступливості. Може статися будь-що: гол на останніх секундах, програш за хорошої гри – це ж футбол. Але настрою перемагати, не здаватися у всіх мікро-епізодах, боротися на кожному клаптику поля – цього в діях наших гравців я не побачив.

 

 

 

– Відповідь справді очевидна: Прем'єр-ліга. Однак найголовніше – це створення настільки сильної команди, яку б не зупинили жодні підводні течії українського футболу. Це справді дуже важко. Ви знаєте, що сьогодні активно поширюються чутки, мовляв, "Закарпаття" у катастрофічній кризі і знімається з Чемпіонату через фінансові труднощі. Я на подібні розмови відповім одне: у жодному проханні мені керівництво клубу наразі не відмовило. Однак досягнути мети нам вдасться лише тоді, коли ефективно працюватимуть усі структури клубу – від президента до водія автобуса. Лише тоді будуть результати...

 

 

– У 14 чоловік завершуються контракти. Окрім названих, команду покинули Андрій Бойко, Богдан Хауші, Сергій Давидов, Віталій Комарницький, Володимир Олефір. Під питанням Іван Лень, Олександр Трішович, Антон Шендрік, Чарльз Невуче та інші гравці. Найімовірніше, не буде в команді Владислава Микуляка...

 

 

– Легенда? Лохнеське чудовисько – оце, я розумію, легенда! Я мав розмову із Михайлом Іваницею, поважною людиною в нашому футболі. Питаю: "Як же ж так, ваш вихованець Микуляк грати не хоче!?" На що він мені відповів: "Так він і в мене не дуже грав...". Професії "гарний хлопець", як відомо, немає. Так, він корінний ужгородець... Ну, а я – корінний донеччанин. Це ж не означає, що зобов'язаний тренувати донецький "Шахтар"! Звичайно, чим більше буде закарпатців у команді, тим краще. Але ж ви розумієте, що штучно нічого не можна створити. Я передивився усі провідні обласні команди. Там на головних ролях футболісти із солідним віком. Грають хлопці, старші навіть за мене... "Берегвідейк", наприклад, складається переважно із львів'ян – один закарпатець у команді. То що робити? Бундаша із "Мукачева" забирати?

 

 

– Я б теж був задоволений, якби мені вдалося з десяток років з себе скинути і ще пограти у футбол. Та якось не виходить. Час, на жаль, минув... От ви, всі навколо мені говорять, що в команду треба залучати футболістів із Закарпаття. Назвіть мені тих, хто останнім часом грав на високому рівні?

 

 

– Скількох ви назвали? Шістьох? Причому, більшість їх не в основних складах своїх команд. А чомусь усі говорять, що закарпатці грають повсюди, але не в нас. То де ж вони тоді? Ну скажіть, як мені переманити Кобіна із "Шахтаря" в "Закарпаття"? Ніяк. Інших футболістів немає! І це не вина молодих закарпатських хлопців. Винні можновладці, що в області немає нормальних умов для розвитку футболу. Де хоча б одна спортивна школа – ЗДЮСШОР?

 

А таки був час, коли закарпатських гравців знав увесь світ. Можливо, західноукраїнські футболісти і страждали недостатньою технікою, але характером вони відзначалися завжди! За радянських часів усі команди добре знали, що приїхати в Ужгород і вивезти звідси очки майже неможливо. А якщо і переможеш, то покинеш поле увесь у крові. А зараз команда грає так, що їхати в Ужгород уже ніхто не боїться. Приїжджають до нас, перемагають і задоволені їдуть додому. Просто перестали поважати. Тому моє головне завдання – зробити так, щоб нас боялися і поважали! Повірте, ми повернемо ці відчуття нашим суперникам...

 

 

 

– Покаже себе – гратиме, не покаже – не буде...

 

 

– А я тренуватиму "Барселону"? Ну, хоча б донецький "Шахтар"? А дідько його знає. Все залежить від людини. В даному випадку – від самого Вайди. Той же Невуче... У передостанній грі я його кличу на заміну, а він хвилини дві шкутильгає до лавиці. Тобто демонстративно показує, що не хоче виходити на футбольне поле. Значить не буде. Є бажання у Вайди чи Микуляка грати – вийдіть і загризіть суперника. Я готовий допомогти, наскільки дозволяють знання та можливості, але грати за них я не можу.

 

 

– Це цілий комплекс заходів. Звичайно ж, приїжджають гравці на оглядини, когось пропонують агенти... Є футболісти, яких я знаю, які грали в моїх командах, зокрема у "Кримтеплиці", і впевнений, що вони показуватимуть достойну стабільну гру. Одна з тем, яку ми піднімали з президентом клубу, – мінімізація помилок у селекції. Це насправді дуже важко. Адже приходить у команду ніби й пристойний футболіст, але ти ж не залізеш йому в душу і не прочитаєш його бажання – чому він сюди прийшов, як ставитиметься до роботи. Тому для нас пріоритетними є гравці, які бажають захищати честь саме "Закарпаття". Скажу відверто: окремі футболісти, які виступали в поперед­ньому сезоні, не погодилися на зменшення зарплатні і покинули команду. Натомість є потенційні новачки, навіть із Прем'єр-ліги, які не хочуть сидіти на лавці й готові втратити в грошах – лиш би грати. Такі нам підходять.

 

 

– А де вона є? У "Шахтарі" все вирішує Луческу, в "Металісті" – Маркевич із Красніковим, у "Динамо" – Сьомін. Захотів Алієва – отримав, а той не заграв. У "Волині" Кварцяний узагалі сам замінює всі структури клубу. Натомість є скаути у "Манчестері", "Аяксі", "Челсі", "Барселоні". Але ж вони можуть запросити талановитого хлопця з будь-якої точки світу! А до Ужгорода навіть зі Львова молоді не приїдуть, бо де вони житимуть, навчатимуться, тренуватимуться? На полі, яке поливається по святах?..

 

 

– Звичайно ж, є футболісти, які живуть, як у тому анекдоті: "А як ви розслабляєтеся?" – "А я й не напружуюся". Є такі кадри і в нас. Такого більше не буде. Якщо впіймаємо футболіста в нічному клубі, то він там залишиться працювати – офіціантом чи "вишибалою" – що вже йому там до душі. Але його не буде в моїй футбольній команді.

 

Я неодноразово говорив і Микуляку, і Бобалю: мовляв, вам, закарпатцям, має бути вдвічі прикро, що погано граєте, що програли. Ви ж їдете додому і дивитиметеся в очі своїм друзям, уболівальникам. Я пригадую, як ми свого часу: виграли гру – сидиш біля вікна автобуса, виглядаєш, посміхаєшся, махаєш людям рукою, а програли – опустився майже до підлоги, щоб тебе не бачили. Сьогодні такого немає. Тепер виграли матч – ну, давайте пива вип'ємо за перемогу, програли – давайте з горя нап'ємося. Тому треба змінювати менталітет. Колись же ж треба!? Хочете 11 закарпатців на полі? Хай грають – я не проти. Але на всі сто відсотків!