«Під лежачого пасічника мед не тече», – каже голубинський художник, різьбяр, читальник і фіґляр Михайло Циганин

До господаря мене проводить його донька Аліна. У дворі зупиняюся: знову впадають в очі «мансардні» вулики, правда, вже біло-голубо-жовті, які ніби сховалися у виноградних заростях.

А неподалік голубинець якраз бджолярить на вже, мовити б, класичній земній пасіці. Оригінал – він у всьому оригінал. Упродовж розмови, що відбувалася в двох кроках від вуликів, Михайло Циганин постійно фіґлював і сміявся. Особливо сподобалися самоіронія чоловіка, його простота і доброта.

– Я ся родив 15 октовбра (жовтня) 1944 року, туй, на сьому місці. Ще москаля не було, через тиждень прийшов, – з гумором акцентує співбесідник. – Мої няньо й мама мали між собою майже двадцять років різниці. Ростили двох синів – мене й Василя. Закінчивши голубинську семирічку, вступив у художнє училище в Ужгороді, на різьбу по дереву. Складав іспити у відомого скульптора, цімбора Адальберта Ерделі – Івана Гарапка. Мистецьких азів мене навчали Вільгельм Берец, Віталій Звенигородський, Павло Балла, Золтан Баконій. Довго примудрився не бути комсомольцем (сміється). Але, йдучи в армію, мусив стати таким, як усі. Три роки в зенітно-ракетних військах у навчальному центрі під Москвою загартували. А далі де лише й ким не працював: на Драчинській художній сувенірній фабриці, художником-оформлювачем у Палаці культури в Сваляві, на виробничо-художньому комбінаті в Мукачеві, охоронцем свалявської філії Ощадбанку. 

Нині і пензлик, і різець беру до рук рідко, бо все якась робота на ґаздівстві є. Перед сном звик читати щось історичне. Ось щойно осилив нашумілий тритомник «Країна Моксель» Володимира Білінського. Дуже цікава штука про так звані «спільні корені» російського та українського народів. Рекомендую…

Бджолярством захопився у далекому 1969 році. Ні, не скрута спонукала, а інтерес. Цімбор хотів спалити кілька «празьких», двокорпусних вуликів, тобто старих, не совєцьких стандартних. Передумавши, запропонував їх мені. Правда, я тоді був баран бараном (сміється), ні в чому не розумівся.  Але помалу, помалу… Як кажуть, крізь терни до зірок. Якщо чимось зацікавлюся, то намагаюся добити до кінця, витискувати все, що в моїх силах. Бути пасічником – це безконечне вдосконалення, безконечне усвідомлення різних нюансів роботи. Хоча для многих я професіонал, але сам себе й через сорок років вважаю любителем (сміється).

Переконаний, що карпатський мед ліпший, поживніший, ніж в інших регіонах України. Це моя думка, яка може не збігатися з офіційною (сміється). Наразі маю 33 вулики. У радянські часи часто в мене купували мед московські туристи, нині – кияни, львів’яни. Звичайно, й односельці турбують. Усяке бувало.  Приміром, паводок 1998 року знищив мені чи не всю пасіку. Оцей невинний потічок перетворився на невпинну ріку – і вулики плавали по селу. Довелося засукати рукави й майструвати нові, двокорпусні, вертикальні. На балконі, мансарді також розмістив заради економії місця, аби сад залишався просторим.

Років десять тому бджоли мене сильно покусали. Я намагався зібрати рій на старій дичці. Оскільки не досягав, то вер (кинув) мотуз. Гілка вломилася – і всі бджоли ринули на мене. Стрибати з висоти восьми метрів не наважився, тому помалу, терплячи укуси, зліз із дерева і, як навіжений, побіг у хату. 90 жал витяг з тіла. Усю ніч мене морозило. Наступного ж дня вже нічого не відчував, але температура зашкалювала за 39 градусів. 

Три роки тому завдяки чудовій погоді мав апрільський мед, точніше травневий. Це справжня рідкість. Специфічним вийшов на смак, правда, надзвичайно приємним. Бо майський – це насправді той, який збирається в червні. Це ж давним-давно календар посунули, а назва лишилася. Описувати смак меду – те саме, що описувати смак горілки (сміється). Цьогоріч два тижні поспіль ішли дощі, тому меду допоки замало. До речі, лише минулої ночі вперше було реально чути запах пасіки. Вдихаю його якомога глибше, коли лягаю спати. Займатися бджолярстом – це треба любити і серцем, і розумом. Я люблю так казати: під лежачого пасічника мед не тече. Е, та я можу тут казкувати півдня, ліпше пішли за стіл,  я вас пригощу медом і вином...

Лише вимовив Михайло Циганин «медом і вином» – як мене вкусила у ліве вухо бджола. Я аж засичав від болю! «Не хвилюйтеся, укус бджоли має лікувальні властивості. Мабуть, ваша зачіска їй не сподобалася», – резюмував співбесідник. «Та до біса таке лікування!» – віджартовуюся. Після обіду ознайомлююся з пейзажами Михайла Циганина, різьбярськими роботами – мовити б, у натурі і на фотографіях. А на прощання ще й отримую за дякую півлітра. Звичайно, меду.

Михайло Фединишинець, фото автора