Закарпатський народний хор представить в облмуздрамтеатрі неповторне етно-шоу "Д...
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Юрієм Семиряжком (ФОТО)...
В Ужгороді завтра попрощаються із Євгеном Белкіним...
На війні з росією поліг Василь Головчак з Міжгір'я (ФОТО)...
В Ужгороді у вівторок попрощаються із полеглим захисником Юрієм Семиряжком (Ф...
"Хуліганки" з циганського табора в Оноку вибачилися за свої дії біля ТЦК у Виногра...
Закарпатський народний хор представить в облмуздрамтеатрі неповторне...
У глиняній хаті на Скалці закарпатський Робінзон читає Шопенгауера, Соловйова та Канта (ФОТО)
Олег Мельниченко на прізвисько Робінзон, котрий з весни 2001-го живе, мовити б, на території університетського спортивно-оздоровчого табору «Скалка», що в селі Кам’яниця Ужгородського району, уже давно став притчею во язицех. Хтось засуджує 42-річного «самітника», хтось байдужий, а хтось і захоплений його непересічним стилем життя. Шкода, що досі нема крайової книги Гіннеса, куди Олег неодмінно потрапив би зі своїм чи то три-, чи то чотириповерховим й семиметровим дивом, оздобленим річковим камінням. А може, й способом життя, яке називає антропологічним експериментом.
– Це вже п’ятий варіант моєї хати. Спочатку ми з батьком звели дерев’яну круглу колибу, викопали колодязь. До речі, в юнацькі роки я не сприймав гуцульську культуру, вважаючи її дикою. Згодом навпаки – захопився, вважаючи її взірцем українства, його прадавніх традицій. У колибі я так старався облаштувати свій побут, як наші предки. З роману Семена Скляренка «Святослав» запозичив ідею відкритого вогнища й комина, сплетеного з лози й обмазаного глиною. По периметру хати в мене були викопані ями для продуктів. Тримав там картоплю, капусту, яблука. У видовбаній з верби ванні воду нагрівав давнім способом, розжарюючи каміння у вогнищі.
Ось у такій двоповерховій(!) глиняно-солом’яній хижці нині живе Олег Мельниченко. Листопад 2012 року…
Але взимку колибу тяжко було отоплювати та й просто набридла, тому й розібрав. І зробив меншу, обклавши її шарами сіна, букетами польових квітів. Житло виглядало ніби величезна копиця, як якась ікебана. Минув рік – воно також набило оскому. Вирішив удосконалити – обмазав і зовні, і всередині саманом, навіть дах зробив глиняним. Навесні хата проросла травою і нагадувала малесеньку живу гору. І от однієї ночі влітку мені стрілила в голову чергова ідея. Притягальна ж сила глини в тому, що її можна використовувати безліч разів. Я взявся зводити своєрідну турню: дощі часто заважали, холоди. Технологія будівництва вимагала на одну з шести підпор накласти близько 50 шарів глини. Наклав один – чекаєш мінімум півдня доки висохне, цілодобово підтримуєш вогонь, аби пришвидшити процес. А допоки не закінчиш дах із шаші (осоки), нема сенсу братися за внутрішні роботи. Також змайстрував собі всередині піч, маленький камін. Загалом ту конструкцію житла я нафантазував сам, щоправда, мимоволі орієнтувався на вежу Невицького замку, на форму отих так званих НЛО – це такий собі симбіоз. І вийшло своєрідне ноу-хау (сміється).
А два роки тому Робінзон був ґаздою такої вежі. Осінь 2010 року.
Через перший отвір, «люк» я йшов на другий поверх, через другий – на третій, а через третій – на «під». Але й цю хату я зніс. Частково через те, що нахилилася, як Пізанська вежа (я не до кінця врахував навантаження верхньої частини на нижню, словом, слабо укріпив основу), а частково просто в мені нуртував інший проект – просторіший, цікавіший. Повсякчас мене тягне на експерименти, новаторство.
– Що тебе штовхнуло отак серйозно осісти тут?
– Мене дістало міське життя, його хаос, поспіх. Та й гуртожиток остогид. Одна кімнатка, спільні туалет, ванна, кухня, а повноцінна квартира не світила й не світить. Так і вирішив перебратися сюди. Хотілося, зокрема, перенести себе у прадавні часи, пожити, як первісна людина, в екстремальних умовах, побути в її шкірі.
Дев’ять років тому Олег жив у такій хижці. Весна 2003 року
Так, я раніше щоосені й щозими відпочивав на «Скалці», коли навчався в університеті на біофаці. Тут нема такого будиночка, кімнати, де б я не жив, де б я не спав. Фанати «Скалки» були і серед медиків, фізиків, філологів. Чимало разів з Кам’яниці до Ужгорода і назад я пробігав. Два роки працював тут сторожем, кочегарив. Тоді ж табір, його аура, природа, буковий ліс, повітря назавжди полонили моє єство. Я збагнув, що це енергетичне місце, місце світлої сили, що нема куди вже бігти, що нема чого шукати.
Тут я познайомився і зі своєю майбутньою дружиною-математиком Наталією. Звідси головний лікар «Скалки» на своєму авто терміново віз її в родильний будинок. Нині нашому синові Марку вже 17 років. Регулярно навідують мене, особливо коли вимагає робота на городі, і рідко – взимку. Бувало, якась шпана обкрадала мене, розбивши закладені глиною двері. Пропали тенісні ракетки і всі інструменти – сокира, пила, молоток, відро, лавори…
Нині на городі стоїть і гора висушеної папороті, яку Олег постійно застосовує в будівництві. Листопад 2012 року
– Будь ласка, трохи біографії.
– Хіба що трохи, бо не люблю озиратися, зациклюватися на минулому. Народився в Рахові (звідси в чоловіка ще одне прізвисько Рахівський. – М.Ф. ), де й живуть мої батьки. Маю ще трьох братів: один – у Росії, один – у Львові, а наймолодший – постійно на заробітках у Чехії. Рахівську школу закінчив із золотою медаллю, університет – із червоним дипломом. Активно займався спортом.
Мріяв про стаціонарну аспірантуру – взяли лише на заочну. А це різні речі, тому й залишив її. Працював кілька років і в Інституті захисту рослин. Свого часу об’їздив на велосипеді майже все Закарпаття, побував майже на всіх горах, полонинах. Своє майбутнє бачу на «Скалці», бо злився з нею. Вважаю, що таким чином продовжую свою наукову діяльність. Адже спілкуюся з природою в режимі нон-стоп, біологія оточує мене зверху й донизу, зліва і справа. Тут мій рай – земний і небесний.
Це – глиняні кухонні меблі Олега Мельниченка, між «ногами» яких уже цілодобово горить вогонь. Серпень 2012 року
– Чим займаєшся цілими днями?
– Це залежить від пори року. Приміром, літо пішло в основному на будівництво житла. Це ж принести, нарвати, замісити, сушити. А треба і їсти собі готувати (здебільшого варю собі квасолю, печу дині, смажу картоплю, наминаю перець, помідори) на городі покопирсатися, по гриби піти, одне слово, робота завжди знайдеться. Кілька років тому тримав тут і кіз, і баранів, і овець. Ходили всюди за мною, ніби приручені. Мусів відмовитися: тяжко їх було прогодувати. Та ще трапилася оказія. Пішов у ліс, повернувся на полянку, а чотирьох кіз і двох баранів – нема. І тиждень ні слуху, ні духу. Далі виявилося, що два барани і одна стара коза пасуться собі у Невицькому, неподалік готелю «Камелот».
Зазвичай стелю на землю вовняні ковдри, такими ж накриваюся, ноги до вогню і засинаю, дивлячись на зорі, слухаючи крики хижих птахів. Справжня романтика! Світлом не користуюся принципово, мобілкою також. Майже цілком відмовився від пластика. (сміється).
Влітку в Олега на городі – квіткова поезія. Серпень 2012 року
Обожнюю дивитися на природні речі – камінь, глину, дерево, землю, зелень. Нині продуктово до зими готовий. Картоплі, капусти, фасолі, яблук маю вдосталь. Інтенсивно доробляю подвійну стелю, аби в будь-які морози наверху мені було тепло спати…
Я називаю себе ще й санітаром лісу. Якщо люди зазвичай навколо смітять, рубають дерева, то я все, все прибираю. Слава Богу, що на «Скалку» веде лише підвісний міст, тобто на авто не потрапиш нізвідки. Бо інакше тут був би великий смітник, клоака. Наш народ здичавів, живе психологією невихованого туриста, мовляв, не моє, отже, й плювати можна. Та я собі не дозволяю бичок, недопалок будь-де викинути – це також наруга над землею. Курю, на жаль, доволі давно. Десь пачка йде на день. Люблю й каву пити, улітку пиво – що вдієш. До речі, зуби мию, а точніше чищу попелом. Це давній, як світ, спосіб. (демонструє. – М.Ф.)
– Випадково не ведеш щоденник? Очевидно, народжуються різні філософські думки – варто б їх якось фіксувати.
– Моє життя – це є і мій щоденник. Зрештою, щоденник у мене в пам’яті, у голові.
– Але пам’ять має властивість зраджувати, стиратися, а голова барахлити.
– Раніше я тут читав Шопенгауера, Соловйова, Канта, Джойса, Набокова. Неможливо щось ліпше написати. Та й не маю до цього хисту. Наразі читаю і перечитую «Золоте Місто» Джона Твелфа Гоукса, «Син вовка» Джека Лондона, «Магічні паси» Карлоса Кастанеди. Це так, до слова. Інакше я прихильник пантеїстичної філософії, тобто вірю в те, що Бог усюди і у всьому.
Автор матеріалу Михайло Фединишинець: «Оригінала Олега Мельниченка треба включити в закарпатські туристичні маршрути»
Михайло Фединишинець, Мукачево.net, фото автора
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
Зуб 2016-02-07 / 16:15:18
Все тече, все мiняеться, крiм Олега,
цього лiта постараюсь заiхати в гостi
Іван 2012-12-06 / 11:13:30
Від цієї влади, цього державного дурдому хочеться піти подальше і стати Робінзоном
Михайло Фединишинець - М-ду 2012-12-05 / 23:57:01
Якщо дуже відверто, то мені все паралельно. Я просто розважаюся...
м-да 2012-12-05 / 22:06:30
Мішку! Епатаж - то понятно. Тіпа Мумій-Тролль. Але хамити людям нащо? Аргументи кончилися? Тогди йди робити у морг - там тя всі будуть "слухатися" мовчки.
Михайло Фединишинець - Точнутому, чи то пак Чокнутому 2012-12-05 / 19:26:38
А чому ви своїм кривим перстом переводите стрілки на мене? Слухайте, чмо чокнуте, я тут при чому? Знаєте, психологи стверджують, що аби упродовж дня бути в тонусі, то треба обійняти вісім чоловік або дати одному по є**лу! Ви зараз для мене віртуально граєте роль того одного...
точно 2012-12-05 / 18:56:25
Адміне, а чого Фединишинця не трете? У його коментах немає хамства і тролінгу?
Михайло Фединишинець - Hungi 2012-12-05 / 16:46:46
Слухайте, Ганґі, виявляється, ми ще й знайомі. Правда, не здогадуюся, хто ви. Якщо відверто, це мене мало шкребе. Знаєте, одна дура на початку намагається провести паралелі між нашим 42-річним Олегом Мельниченком та австалійським 80-річним(!) Майклом Фоменком, друга коза називає Олега неформалом-трутнем, котрий не наповнює український бюджет, третьому гівнюку болить, що Робінзон курить, жує хліб і п"є каву, мовляв, звідки гроші, четвертий підар, якому вдалося хитропопо пристосуватися в суспільстві, обзиває його боягузом і теде, і тепе. Хто захистить Олега, як насамперед не автор матеріалу? Правда, всім удячний, хто розуміє Олега. До речі, в Робінзона вже своєрідна оскома на журналістів. Набридло давати інтерв"ю за "дякую" як телевізійникам, так і газетярам. Пригадую, як у серпні Олег казав мені, що якось читав коменти на одному зі сайтів про себе. "Знаєш, я був шокований, скільки там було злості, брехні, фантазії. Хіба я в когось украв щось, хіба я комусь заважаю?" - риторично запитав мене. Я йому пояснив, що це звичайне явище, коли люди в коментарях фантазують, по-своєму інтепретують і теде, мовляв, мають право. "Пишайся, що про тебе вже складають легенди, ти часто в багатьох на устах", - у такому дусі переконував я його. До чого гну? Ось і випала реальна нагода захистити Олега від таких, як і ви, Hungi. Завважте й те, що ви лише вмієте, мовити б, коментувати коменти, гейби обсмоктувати їх. А що хотів сказати, приміром, той же Психіатр, котрий сам себе називає притомним? Це чмо хотіло насамеред мене ущинути, а заодно й Олега. Вибачте, ліпше б най щипав свою жону за цицьки й за гузицю. Таким моральним виродкам треба відповідати по-хамськи - і баста! І наостанок: Олег Мельниченко - істинний оригінал, який заслуговує на глибоку повагу. Крапка!
Р.S. Якщо завдяки моїм коментам бодай один (одна) гівнюк (гівнючка) змінив (змінила) своє ставлення до Олега, то я свого досяг. Якщо ні, то на*** з пляжу. Два слова, а скільки філософії й смислу!..
Hungi 2012-12-05 / 15:37:14
Михайло Фединишинець - Hungi 2012-12-05 / 14:43:03
Я не збираюся ОПУСКАТИСЯ до твого примітивізму, бо там ти, звичайно, мене побореш ... :)))))
Михайло Фединишинець - Hungi 2012-12-05 / 14:43:03
Слухайте, шановний, ви вже вдруге тут з"являєтеся на горизонті зі своїми убогими, а точніше даунівськими коментами. Вас також послати чи самі підете?
Hungi 2012-12-05 / 10:13:04
Михайло Фединишинець - Психіатру 2012-12-05 / 00:50:30
"На*** з пляжу!"
Схоже діагноз псіхіатра ("...агресія, вульгарщина, хвороблива емоційність...") підтверджується ...
Можете прийняти, або ні, пораду, пан автор : думки стосовно теми можуть бути або позитивними, або негативними, але ерудований журналіст має сприймати критику дипломатично ...
Михайло Фединишинець - Психіатру 2012-12-05 / 00:50:30
О, з"явився, як чорт із табакерки, невизнаний Пазуханич! На*** з пляжу!
Психіатр 2012-12-04 / 22:39:52
Так, Михайле, ви ані дружини, ані дітей не мали, і, думаю, не матимете, тому не варто давати оцінку тому, у чому ні чорта ся не розумієте. Якби цей чолов’яга від суспільства втік як Гоген, але був талантом хоч у чомусь – то ще півбіди, а так звичайний боягуз, який і на Скалці всього на всього боягуз. Вибачте, але ви маєте свій стиль, але рідко маєте "вміст". Вічне хамство, агресія, вульгарщина, хвороблива емоційність і плачі. Притомну людину ви стомлюєте, якби одразу побачив, що це ваш матеріал – не читав би.
Михайло Фединишинець - Слов"янинови 2012-12-04 / 19:45:28
Шановний пане Слов"янине, щось слабо доганяю запитання. Ви що - натякаєте, ніби Олег не має сім"ї, ніби є нікудишнім чоловіком, батьком? Я правильно розумію? Якщо так, то ви помиляєтеся. Олег Мельниченко є для свого сина Марка оригінальним предком. Підкреслю: не таким, як усі! Бути батьком - це не обов"язково щодня й щогодини коконіти над своїм чадом, постійно читати лекції на тему "что такое хорошо и что такое плохо". Син виріс, навідує батька, а отже, й шанує. Це прочитується в інтерв"ю, як кажуть, між рядками. Дружина щороку всю відпустку там проводить. Хіба це не любов? Шановний Слов"янине, мені здається, що, приміром, Стася, пан Баклажан і я вже все сказали. Навіщо далі розжовувати? Ось ви нині, я переконаний, дивилися телевізор, наразі сидите в теплі, ситі, читаєте коменти дебілів і вундеркіндів, самі щось коментуєте від нічогоділя, натомість Олег кожний день і саме в цю хвилину ніби бореться за себе... Б***ь, ви мене просто дивуєте...
Слов'янин 2012-12-04 / 18:32:19
Шановний пане Михайло, описаний Вами "Робінзон" мав сім"ю?
Пан Баклажан 2012-12-04 / 17:05:12
Так, Михайло, проблема в тому, що більшість людей навіть не усвідомлюють, що вони є паразитами.
Наприклад, людина все життя (ну, хай 30-40 років) пропрацювала в якомусь відділі культури, чи сільського господарства тощо в місцевому "Білому домі". Що корисного вона зробила? Отримувала бюждетні гроші і витрачала їх, вважаючи себе гідним членом суспільства. А чи була від її роботи хоч якась користь?
Пам"ятаю, як мене, тоді молодого, дивувала байдужість простих робочих на Мужієвській горі. Їм плювати було, що золото буде збитковим, що в цю гору гатять тоннами цемент, ліс, метал - головне, аби робота була. І так само вважають шахтарі збиткових вугільних шахт, лісоруби, які знищують довкілля навколо себе.
А скільки поганих вчителів, які нічому не вчать дітей і тільки бідкаються на малу зарплату (при цьому до смерті не бажаючи залишити цю невигідну справу)? Я вже не кажучи про "ворогів суспільства" типу прокурорів тощо.
А тут чувак нікого не чіпляє, живе собі в глиняній халабуді - і такий негатив, як сміє?!
Михайло Фединишинець - Еммі 2012-12-04 / 14:04:44
Знаєте, яка різниця між вами і Олегом? По-перше, ви правильні, себто такі, як усі, а він - "неправильний". По-друге, якщо чоловік так живе вже понад 10 років, то це його внутрішня потреба. Саме в обіймах природи Олег почувається комфортно. По-третє, якщо за 17 років Наталія не кинула Олега, то це про щось говорить, тому бажано, аби не такі, як ви, судили про її долю. По-четверте, яким би нудним і сірим був світ без таких, як Олег. Його спосіб життя і хатки - це мистецтво, яке зворушує до глибини душі. По-п"яте, пані Еммо, дозвольте поцікавитися, ким ви працюєте, що так самі про себе пишете, мовляв, добросовісно працюєте, виконуєте свій обов"язок перед собою, близькими, суспільством, Богом, наповнюєте український бюджет? У вас або латентна форма маразму, або латентна манія величі. А якщо копнути глибше, то відкрита форма боягузтва, бо ви навіть коменти пишете лише під іменем. Я відволікся: отже, ким ви працюєте? А ким ви б не працювали, я вам цілком серйозно й аргументовано доведу, що саме ви - трутень суспільства...
Емма 2012-12-04 / 12:56:35
Якраз такі елементи просто добросовісно працюють ,виконують свій обов"язок перед собою,близькими,суспільством,Богом... Наповнюють український бюджет ,коби літні люди мали пенсію в т.ч.,і неформали-трутні,які себе вважають "надталановитими". Дружина бідна,важкий хрест.
Михайло Фединишинець - Стасі 2012-12-04 / 12:30:42
Дякую за стислий і місткий комент!
Михайло Фединишинець - Еммі, Спостерігачу і т.п. 2012-12-04 / 12:27:30
Господи, що ви за люди! Куриво, кофе, хліб, лимони - хіба це якась розкіш? Так, Олегу це все приносить дружина. І головне: я на сто відсотків переконаний, що саме такі, як ви, є трутнями суспільства. І найголовніше: таким обмеженим і примітивним елементам, як ви, щось пояснювати - це що глухому грати...
Стася 2012-12-03 / 22:16:17
А мені подобається і стаття, і чоловік цей. Кожен має право жити так як хоче. кому він заважає? тим, хто не можуть вийти за рамки, бачать єдино правильний спосіб жити - "як усі". За відповідальність пишуть. А ви попробуйте без звичного комфорту -машина, тепле крісло, душ, в магазині все готове для життя - без всього прожити, самому собі все шукати, ростити, і ще чи буде з того щось - а потім кажіть кому легше! А для експерименту телевізор виключіть на 3 дні - чи не почуєте десь в голові СВОЮ думку, хоч одну, не чужу..
Жінка і син відвідують, отож розуміють його і самі за себе турбуються. якби в мене був такий батько - я б гордилась.
НОВИНИ: Соціо
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta