Федір Шандор: "Мені цікава саме динаміка туриста як особистості"

— Ти давно займаєшся екскурсоводством? Не набридло тобі роками робити одне й те саме: водити приїжджих заяложеними як для ужгородця місцями, розповідати їм однакові історії?

— Давай домовимося так: я тебе особисто із сім’єю найближчим часом запрошу на індивідуальну екскурсію, і до того ж абсолютно безкоштовну (сміється — авт.). Щоб ти зрозумів: незважаючи на те, що живеш в Ужгороді, багато чого про своє місто не знаєш.

Із 1996 року я стабільно працюю екскурсоводом зимово-літніх сезонів краю та обласного центру. Відтоді ж почав активно співпрацювати з однією місцевою туристичною фірмою, яка “підганяла” мені туристів. Окрім того, зараз маю ділові зв’язки і з австрійцями, швейцарцями, німцями. Не виняток і столичні турфірми, що організовують відпочинок на Закарпатті для VIP-персон та невеликих груп. Здебільшого це високоповажні люди, прізвища яких я називати не буду (на фото знизу — авт.).

Скажу одне. Мені як людині, котра хоче, щоб на Закарпатті розвивався туризм, цікава саме динаміка туриста як особистості. Те, що зараз пишуть у мас-медіа та книжках про історію Ужгорода чи Закарпаття, часто-густо не відповідає дійсності. До того ж автори переписують інформацію один від одного, і це вже набридло перечитувати. Не секрет, що світ змінюється, — із традиційного він перетворюється на глобальний. Що в такому випадку цікавить сучасного туриста? Він хоче повернутися до коріння своєї історії, йому набридло все гламурне і перформансне, бо це гидко. Він хоче чогось істинного та традиційного. А це саме те, що йому можуть запропонувати Ужгород та Закарпаття. Це й чудова готика, бароко й еклектика наших міст, це легенди та міфи краю. В Європі кожен куточок має свою легенду, а Ужгород просто переповнений неймовірною кількістю оповідок, яких, на жаль, нема назовні. До слова, нинішнього туриста не цікавлять сухі факти про будинок, який був побудований такого-то року таким-то архітектором. Їх цікавить особисте життя цього архітектора-оригінала, який полюбляв із самого ранку випити сто грамів сливовиці, щоб добре творилося, та поспівати на вулиці сороміцьких пісень. Непогано, якщо будівельники замурують у будівлю шухлядочку з секретом. Така інформація затягує людину в історію, бо вона добре запам’ятовує подібні факти. До того ж це додає до оповіді певної родзинки. Тому я не просто проводжу екскурсії, а й постійно, так би мовити, “підчитую свіжі новини”. Щодня, щомісяця, щороку про кожен об’єкт в істориків з’являються нові матеріали, дослідники старожитностей постійно відшуковують певні, невідомі досі загалу, деталі та відомості. Таким чином, відкривається історія, яка разом із туристами динамічно змінюється новими фактажами та нюансами.

— Доводиться трошки прибріхувати туристу для того, щоб йому було цікавіше гуляти?

— “Прибріхувати” — неправильний вислів. Добре підходить слово “міфологізувати”. Я обов’язково, міфологізуючи, прибріхую.

На це є виправдання, бо порядний чоловік ніколи із першого побачення не скаже жінці: “Я тебе кохаю, тому пішли до мене…”. Він назбирує чудові слова про те, яка вона гарна, дарує їй подарунки, квіти і т. д. Така сама ситуація і з туристом, котрому необхідно розповісти певні міфи, які, звичайно, завжди базуються на фундаментальному історичному факті. Саме тому ми, люди, є соціальними, а не біологічними істотами.

— Усі знають легенду про білу діву, котру батько заживо замурував у стіну Ужгородського замку. Таких побрехеньок, як на мене, маса. Ти можеш розповісти читачеві якусь цікаву історію або ж легенду з однією умовою: про неї ще ніколи не писали в книжках, і вона не відома широкому загалу.

— Перша оповідка… В Ужгороді за чехо-словацьких часів усі до єдиного адміністративні будинки знаходяться саме на правобережній частині Ужа в районах Малий та Великий Галагов. Не запитував у себе, чому так? А тому що за військовими та дипломатичними правилами тих часів кордони між державами після історичних перипетій завжди мали проходити по природних перешкодах. Це були гірські хребти, річки тощо. Вже тоді чехо-словацький уряд добре усвідомлював, що Сталін рано чи пізно прибере до рук слов’янську територію Закарпаття, і сподівався, що остаточна лінія кордону між чехами і “совєтами” пройде серединою Ужа. Уявіть: у центрі пішохідного чи транспортного моста Ужгорода нині стоять митні пости? Але Сталін думав не так.

Звернімо увагу на поруччя, що починаються від пішохідного мосту і тягнуться вздовж Київської набережної. Вони там встановлені років вісімдесят тому. Уявляєте, який там шар фарби після півсотні суботників?! За кількадесят метрів від мосту вони в кількох місцях прострілені кулями з ППШ радянських бійців, які штурмували правобережжя Ужгорода. За 60 років їх ніхто не заварив, не відрізав флексом…

Друга оповідка… Що б ви сказали, якби Закарпаття зараз було підмандатною територією Сполучених Штатів Америки? А таке могло статися в 1918 році, коли велися Паризькі договори у Сен-Жермені та Тріаноні. Закарпаття не входило до складу жодної держави, бо тодішні політики боялися, що Угорщина матиме спільні кордони із Польщею, що спровокувало б чергове їхнє протистояння з Антантою або ж Лігою Націй. Терміново слід було вирішити, кому віддати нашу область, яка клином вбилася у тодішню політичну мапу Східної Європи: румунам або чехам, зробити її незалежною чи надати особливий статус. І була пропозиція зробити наш край підмандатною територією США на зразок Маршалових островів. Американський конгресс ідею відкинув, а могло би бути й по-іншому…

— У 1999 році, коли розбирали старий млин біля “Молочарні”, я бачив, як ти порпався на споруді та пхав до свого гатижака сторічні цеглини. Навіщо?

— Був період, коли я колекціонував цікаві та старовинні речі. Багато будинків в Ужгороді збудовані з цеглин, кожна з яких має власне клеймо того цеху, де була виготовлена. Свого часу, коли проводилася реконструкція та перебудова історичних будинків старої частини міста, збирав колекцію цеглин. Але тепер усі роздарив. Хочу, щоб вони жили, бо в мене вдома, коли вони закриті у шафі, це неможливо…

— Ти завідувач нещодавно відкритої кафедри туризму при географічному факультеті УжНУ. Цей факультет, без сумніву, освітянська новинка. Які основні предмети вивчають у вас студенти, і яких спеціалістів випустить кафедра через три роки?

— Нині на Закарпатті є вісім закладів, котрі так чи інакше готують спеціалістів туристичної справи. Це як філії деяких немісцевих вузів, так і наші коледжі — колишні ПТУ. Але відверто, об’єктивно і без перебільшення скажу: найякісніші викладацькі кадри, які тільки можуть дати студентам достойні знання, знаходяться саме в Ужгородському національному університеті. Це логічно та нормально. Наш вуз — історично класичний. І поважний за статусом. Хто б не похвалив своє дитя? (сміється — авт.).

Ми даємо знання за такими основними “гвіздками”: готельно-ресторанний бізнес; міжнародний, активний, спортивний, екологічний туризм; професія гіда-екскурсовода тощо. Всього 12 різних напрямів та спеціальностей, які кожен із студентів зможе собі обрати на 4—5 курсах нашого стаціонару.

До речі, нині на Закарпатті існує близько 800 постійно діючих туристично-рекреаційних об’єктів. Засади їхньої роботи базуються на кадровому ресурсі, який, не будемо приховувати, до цього часу не працював у туристичній галузі. А ресторан чи готель, нехай навіть той, котрий знаходиться на перехресті найпопулярніших туристичних шляхів, не можна назвати словом “туризм”. Вони — лише компонент туризму. Акцентую: всі, починаючи від власника готелю і закінчуючи його прибиральницею, повинні знати все про своє рекреаційне місце, про його знаходження, про внутрішні послуги їхнього об’єкту і т. д. Без цього туризм не розвиватиметься. А на нашій кафедрі все це позиціонується науково. Часто до нас звертаються власники деяких туристичних центрів для перепідготовки та підвищення кваліфікації своїх кадрів до рівня нинішніх європейських вимог. Ми з радістю надаємо такі послуги, бо маємо для цього належний ресурс викладачів та тренерів.

— Якщо не помиляюся, цього навчального року на вашу кафедру був найвищий в УжНУ конкурс. З чим, на твою думку, це повязано?

— Чесно сказати, ми теж не очікували такого напливу. Класично найбільшу кількість абітурієнтів в Ужгороді мають юридичний чи медичний факультети, спеціальність “Міжнародні відносини” або ж “Економіст”. Останнім часом саме вони були пріоритетними. У нашому ж випадку найбільший конкурс на “Туризм” — це пряма реакція на попит ринку, тенденція його зростання в цій галузі. Він створює нові пропозиції, потребує інтелектуальну масу спеціалістів, яких ми намагаємося йому зараз запропонувати.

— Не хочу тебе підколоти, але студенти хімічного чи фізичного протягом 5 років отримують колосальну кількість точних знань. Невже, щоб стати досвідченим туристознавцем, теж необхідно навчатися так довго?

— Доречне питання, але несправедливе. Зайдімо сьогодні в будь-який готель чи ресторан області або міста. З перших секунд на обличчі ресепшіоністки чи офіціанта бачимо, що ми їм одразу щось винні. Наші ж студенти вчать психологію, аби такого не було. Вони опановують суть соціуму, вчаться його правильно розшаровувати, професійно та якісно надавати послуги. Їм треба знати і правові відносини в туризмі. Їм також треба вміти працювати з іноземними туристами та VIP-персонами, правильно прогнозувати, щоб вчасно осягнути зміни в новітньому туризмі та знати про його майбутній розвиток. Треба розумітися на інформаційних технологіях, аби змогти надати послуги туристу із “золотою” пластиковою карткою, а не тільки готівкою, як це у нас заведено. Слід знати екологію, щоб не перевантажити туристів у конкретному рекреаційному місці, поняття безпеки туризму, що є найважливішим чинником. Окрім того, їм треба знати бухгалтерський облік туристичної діяльності, менеджмент, туроперейтинг та особливості технології харчування. Не останнє місце займає і країнознавство, бо наші гори знаходяться у семи державах і бренд “Карпати” ми мусимо розкручувати. Мало? Думаю, я дав вичерпну відповідь.

До речі, багато готелів на Закарпатті пишно декларують свою “зірковість”. Не слід плутати міжнародну систему готельних “зірок” із нашою, українською, якість якої на кілька порядків занижена від першої. Зверніть увагу на неймовірну міграцію офіціантів в ужгородських кафе, барах та ресторанах. Висновків маса: або ж власники недопрацьовують зі своїм колективом у питаннях заробітної плати чи тренінгів, або ж існує величезний попит на цю професію, коли офіціанти дозволяють собі “переби-рати харчами”. По правді, можна припустити й інший варіант: кваліфікація цієї обслуги настільки низька, що вона не задовольняє адміністрацію закладу. Тоді ж, через нестачу кадрів, вони знаходять собі роботу в сусідньому закладі й періодично “дрейфують” містом.

Порахуйте, скільки кав’ярень останнім часом відкрилося в центрі міста? Немало. Але з усією відповідальністю за свої слова можу сказати, що в центрі Ужгорода не вистачає кав’ярень… Нонсенс? Повірте: якщо на Корзо із розумом відкрити ще десять, всі вони будуть завжди заповнені. Поясню чому. В нашому місті багато закладів, орієнтованих на сегмент населення “вище середній” і “багатий”. Але в Ужгороді 90 відсотків людей середнього класу. Чому ніхто не зважає на це? Чому, наприклад, у місті практично нема розважально-рекреаційних послуг для дітей, скажімо, віком до 3-х років чи від 3-х до 10-ти? А Боздоський парк усіх бажаючих не вмістить…

До того ж туристознавець має знати елементарні речі, які багато хто із нинішніх “спеціалістів цієї галузі” не відає. Більшість із тих, хто працює в туристичних агенціях міста, ніколи не підіймала голову на вулиці Корзо, щоб побачити незрівнянну еклектику Ужгорода. Основний туризм для них і для загальних мас — Туреччина й Єгипет. У цьому варіанті не треба глибоко роздумувати, досить продати “гарячу” путівку до екзотичних країн. На жаль, на Закарпатті всього декілька турфірм, які розвивають внутрішній туризм краю.

Додам: не треба забувати, що Закарпаття знаходиться на роздо-ріжжі п’ятьох держав. Саме у нас зустрічаються залізничі колії Європи та країн колишнього СРСР, саме у нас найміцніша східна логістична зона, саме через нашу територію із часом пройде автомагістраль “Лісабон-Київ”, саме у нас є унікальні ресурси геотермальних та мінеральних джерел, які, на жаль, абсолютно не розвинені.

— Днями ти мені за кухлем пива сказав, що туризму на Закарпатті нема. Це було досить різко кинуто, тому за можливості проаргументуй.

— Усім слід зрозуміти, що туризм є не лише економічною галуззю, а й соціальною та екологічною. Для правильного та логічного розвитку туризму будь-де важливі чотири позиції. Це, по-перше, магістрально-дорожня та транспортна галузь (шляхи, літаки, потяги, маршрутки, таксі). По-друге, інформаційно-трансферна галузь (довідникові центри, путівники, дороговкази). По-третє, реальна ситуація навколо рекреаційного місця (практично завжди вказані в туристичному проспекті чи на веб-сайті умови проживання не відповідають дійсності на місцях). І, по-четверте, додаткові послуги (сувеніри, альтернативні розваги, які, по суті, у нас відсутні). Тому на Закарпатті туризм є лише у зародку.

Коли настане час і всі ці вищенаведені пункти буде реалізовано, я ще раз вип’ю з тобою пива за мій рахунок і заявлю, що туризм на Закарпатті таки повноцінно існує.

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати