А слоник ще живий!

Ґаздовиті сусіди

Ідея піднятися на гору Піп Іван Чорногірський (2028 м) виникла майже відразу потому, як з’явилася інформація, що колишню астрономічну обсерваторію «Білий Слон» найближчим часом законсервують і в майбутньому, можливо, візьмуться за її відновлення. Захотілося, як мінімум, зробити кільки знімків «альбіноса» до того, як його вигляд почне змінюватися.

На жаль, як уже писав «Замок», наразі Закарпаття участі в роботах на Піп Івані не бере. Принаймні ні в Рахівському районі, ні в ОДА про плани консервації нічого не знали. Ініціаторами й виконавцями проекту збереження унікальної споруди є Прикарпатський національний і Варшавський університети.

У Рахові місцеві чиновники прослухали сердиті тиради про те, чому ж «наші нічого не роблять», познизували плечима і з легким відтінком заздрощів зізналися: не дивно, що сусіди взялися за такий непростий труд, бо це вже не перший раз, коли вони наводять лад з тими ж туристичними маршрутами, об’єктами чи пам’ятками, які містяться на території Закарпаття. До речі, саме завдяки іванофранківцям біля обсерваторії з’явилася ще одна цікавинка, але про це трохи згодом.

Підйом із села Луги на Піп Іван Чорногірський не назвеш  найпростішим. До того ж жодних орієнтирів чи маркування маршруту просто немає. Тобто туристам, які вперше збираються зійти на гору з нашого боку, годилося б мати провідника. Крім того, до пункту, від якого власне розпочинається мандрівка на Піп Іван, слід пройти близько 12 кілометрів ґрунтовою лісовою дорогою. Благо, що збитися з напрямку досить важко: шлях тягнеться вздовж гірського потічка.

Нам у цьому сенсі взагалі пощастило: Микола Бочкор, сільський голова Лугів, люб’язно погодився підвезти майже до самої старої загати, від якої ми й розпочали сходження. Підйом тривав близько трьох годин. За цей час ми проминули смерекові ліси, вийшли на полонину, де розмістилася колиба й овеча кошара, зустріли невисоке хлоп’я, яке на хвацько перекинутій через плече сокирі несло чималий  ковбан, та пролізли через дряпучий, але запашний джереп. А насамкінець майже «на руках» піднімалися до вершини Піп Івана. Крутий схил гори місцями вкритий насипами великих каменів, якими й доводиться просуватися вгору. Саме на цій частині шляху змушені були знову витягувати з наплічників куртки, бо вітер тут дме з такою силою, що, здається, легко можна відірватися від землі й злетіти. Втім панорама, яка відкривається оку з вершини двотисячника, вартує всіх витрачених зусиль: навкруги тільки гори і небо, зелене і синє. Здається, до небесного склепіння можна дотягтися рукою. Особливо якщо зробити це з величної вежі «Білого Слона».

Гірська домівка Бога

Обравши для будівництва споруди місцевий камінь-піс­ко­вик, поляки виявили свою завбачливість, бо метрові стіні витримали і людей, і непогоду, й суворі карпатські зими. Незважаючи на 50 років пустки й нищення, обсерваторія все ще в досить хорошому стані. Але її потрібно перекрити наново, висушити приміщення і встановити столярку. Навіть металеві рами на вікнах збереглися, хоча місцеві мешканці й тягли з гори все, що могло пригодитися в господі. Так, мідні листи, якими була вкрита покрівля, туристи віднаходили у вівчарів. Пастухи у виготовлених із кольорового металу чанах варили сир. Також уціліли залізні кріпильні деталі, у доброму стані гвинтова драбина, якою астрономи піднімалися до телескопу у вежі, навіть частково збереглися дерев’яні балки ротонди. Але й на перший погляд роботи тут вистачить надовго, до того ж у дуже непростих умовах: на горі холодно, вітряно, часто дощить і ніде сховатися від непогоди.

Разом з нами того ж дня до обсерваторії навідався великий гурт молодих поляків. Керівник групи довго розповідав їм про насичене життя «Білого Слона» та з сумом показував, де і що тут свого часу розміщувалося та як гарно й затишно було всередині. Нині в споруді ніякого прихистку: вітер свище пустими коридорами та кімнатами ще гірше ніж зовні. Єдине місце, де бодай ненадовго можна сховатися від холоду, – це маленька капличка, що не так давно постала на самому краєчку гори. Лісівники ДП «Гринявське лісове господарство» звели дерев’яний зруб і задля надійності  закріпили його з чотирьох сторін металевими тросами.

Освячували капличку цього року  на День Святої Трійці». А кошти на спорудження духовної свя­тині на одній із найвищих вершин Українських Карпат зібрано колективними зусиллями працівників держлісгоспу, допомогли й небайдужі місцеві підприємці.

Усередині зрубу кілька ікон, маленькі молитовники, свічки та кований підсвічник. Здається, що саме тут, на вершині гори, лише й варто звертатися до небес. Втім подбали сусіди і про більш приземлені людські потреби. Неподалік – масивні лавиці й столи, виготовлені зі ще свіжої й пахучої деревини. Тепер туристам, які часто навідуються до обсерваторії, є де розкластися з нехитрим похідним провіантом. Такі невеличкі зміни в обрисах Піп Івана вселяють надію на те, що й для обсерваторії ще не все втрачено. До «Білого Слона» й нині постійно приходять «гості», якщо ж він знову поверне собі колишнє значення, на вершечку Карпат можна буде зупинитися, перепочити, а чи й побачити зірки через сучасний потужний телескоп.