Нова назва, син господаря та реалізовані амбіції, або Чому "Говерла" пробилася в Прем’єр-лігу

Те, в якому стані було «Закарпаття» після Ігоря Гамули, мабуть, і згадувати не хочеться. Після скандального матчу зі «Львовом» та відставки одіозного тренера, ужгородська команда розсипалася. Захисту фактично не було, в нападі грав будь-хто, а фізична форма була на рівні учнів загальноосвітніх шкіл. Розгрібати це все взявся Олександр Севідов – між іншим, тренер, який приводив донецький «Металург» до «бронзи» чемпіонату України. Звісно, від таких справ він хапався за голову, тому вирішив будувати «Закарпаття» заново. Спочатку розігнав увесь колектив Гамули, набрав половину складу своєї колишньої команди – «Кримтеплиці», ще чимало маловідомих футболістів із усіх теренів країни. Надихнувшись революцією в складі команди від Севідова, власник клубу Нестор Шуфрич також вирішив оновити керівництво клубу. Зокрема призначив свого сина Олександра віце-президентом та надумав змінити назву клубу із милозвучного «Закарпаття» на символічну для кожного краянина «Говерлу», через що навіть виникла сварка з місцевими фанатами. І вся ця «новоспечена суміш» запрацювала. Не поспішаючи, забиваючи лише по голу за гру, але запрацювала. І, як наслідок, поки «Севастополь» та запорізький «Металург» з’ясовували стосунки, ужгородська команда достроково увійшла до Прем’єр-ліги з 1 місця.

То за рахунок чого команда добилася таких результатів? Звісно, і керівництво клубу, і тренер, і гравці дружно скажуть: «Гарна робота тренера, бажання гравців, граємо на перемогу і задля вболівальників і т.д». Тому «Закарпатка», яка уважно слідкувала за виступами «Говерли» в Першій лізі, вирішила самотужки знайти причини успішного сезону команди.

По-перше, це надійний захист команди. Олександр Севідов одразу після свого приходу вибудував захисну ланку колективу. Для цього він привіз із собою з Криму Павла Щедракова та заманив в Ужгород із Чернігова Євгена Єлисєєва. Плюс Олександр Надь, якого і мотивувати на подвиги не треба, адже корінний ужгородець нарешті став не тільки основним гравцем, а й капітаном команди. Три гравці заграли в цьому сезоні дуже впевнено, окрім виїзного поєдинку із алчевською «Сталлю», і пропустили за сезон всього 16 голів – це найменше з усіх команд Першої ліги.

По-друге, досягти успіху цього сезону дозволили амбіції провідних гравців «Говерли». Кістяк команди, а саме  Щедраков, Єлисєєв, Ситнік, Трухін, Печенкін, фактично, ніколи не виступали в Прем’єр-лізі, а Ситник, Свиридов, Муховиков, м’яко кажучи, там ще не награлися. І саме це, а не преміальні та любов до Закарпаття, додало їм мотивації в іграх. До речі, до цього списку можна додати й Олександра Косиріна, який на такому рівні останній раз грав десь 6 років тому…

По-третє, слід враховувати й амбіції тренера Олександра Севідова. Свого часу він привів донецький «Металург» до бронзових медалей чемпіонату, а ще двічі виводив цю команду в єврокубки. Але останні 6 років, не рахуючи рік у Молдавії, Севідов не тренував команди рівня Прем’єр-ліги. Тому бажання повернутися в еліту додало мотивації в його роботу. Проте існує одна проблема. Завдяки цьому успіху вже зараз Севідова називають чи не найперспективнішим українським тренером. Враховуючи це, його досить легко можуть переманити клуби з бюджетом більшим, ніж у «Говерли»…

Ну і ще один факт, без якого чемпіонство команди в Першій лізі було б неможливим, це призначення Нестором Шуфричем свого сина керувати «ґаздівством». Звісно, менеджерські якості Олександра можна піддати сумніву, хоча б через його вік та відсутність досвіду. Але дивлячись на юного віце-президента та читаючи його інтерв’ю, розумієш, що він, на відміну від його попередника Олега Мукомела, справді любить цю команду і живе нею. А значить, робить усе можливе, аби вона грала добре. Плюс ще один беззаперечний факт – син у свого батька гроші навряд чи вкраде. На відміну від інших…

До цього всього можна додати невдалу гру «Севастополя» в першому колі, через що цей багатий клуб дав нам фору 8 очок, хорошу налаштованість на ігри з прямими конкурентами та вдалу трансферну кампанію, на відміну від інших років. Усе це допомогло виконати завдання «Говерли» на сезон.

Тепер – інші настанови, не менш складні. І мова йде не тільки про підготовку домашнього стадіону, про що «Закарпатка» писала в минулому номері, а й сам склад команди. Адже Дмитро Трухін та Олександр Ситник на флангах – це ще добре через їхній вік та амбіції, а ось чи зможе форвард Олександр Косирін вигравати в захисників не тільки «Динамо» чи «Шахтаря», а хоча б «Ворскли» та «Чорноморця» в його 35 – це питання. Тому склад команди однозначно слід підсилювати висококласними футболістами, які коштують дорого та й в Ужгород ідуть неохоче. Вийти до Прем’єр-ліги справа одна, а не перетворитися знову в «ліфт» – зовсім інша. Тому сьогодні ще келих шампанського за вдалий сезон випити можна, а ось завтра слід думати, щоб не пити його з горя…