Полковник Іван Сабов: "Усюди, де працював, я щось будував для міліції...!"

35 РОКІВ, 9 МІСЯЦІВ І 10 ДНІВ СЛУЖБИ

- Іване Васильовичу! Передовсім щиро вітаємо вас із ювілеєм, бажаємо міцного здоров’я та ще довгих років життя. А з чого починався ваш шлях у міліцію?

- Дякую за вітання. Міліції я віддав згідно із записом у трудовій книжці 35 років, 9 місяців і 10 днів. Такий мій міліцейський стаж роботи “чистими”, не рахуючи армії. Мав за ці роки 79 заохочень по службі. 26 років керував Свалявським, Хустським та Ужгородським райвідділами. А починав службу в ДАІ.

Родом я з с. Тур’я Пасіка Перечинського району. Після служби в армії у 1958 році за направленням Ужгородського міськкому партії я прийшов на роботу в органи внутрішніх справ. Був прийнятий на посаду державтоінспектора м.Ужгорода. У червні 59-го отримав звання молодшого лейтенанта міліції. Далі мене направили ст. інспектором ДАІ у Свалявський район. Я не дуже бажав туди йти, бо на цій посаді був фронтовик, який не хотів її передавати. Але поїхав зі мною заступник начальника обласної ДАІ, теж фронтовик, який накричав, і той мені передав посаду... (Сміється -- Авт.) Була така домовленість, що я пропрацюю в Сваляві один рік, а далі мене повернуть в Ужгород. Якщо чесно, то начальство просто хотіло позбутися того фронтовика. Але так вийшло, що з Ужгорода я їхав на рік, а повернувся туди через 29 років!

"ЗВАННЯ ПОЛКОВНИКА ОТРИМАВ ЗА РОЗКРИТТЯ УБИВСТВА"

Коли за часів Хрущова об’єднали Свалявський, Воловецький та Мукачівський райони в один Мукачівський, я став старшим інспектором ДАІ і обслуговував три райони. Далі прийшов Брежнєв, і розділив райони: окремо Мукачівський, а Свалявський та Воловецький разом. Я повернувся у Сваляву, де згодом став працювати в карному розшуку, прослуживши там півтора року. У 1966 році райони знову розділилися на три окремих, і мене перевели у Воловецький райвідділ заступником начальника, відтак був направлений керівником Свалявського райвідділу. На той час я закінчив юридичний факультет Львівського держуніверситету, мав звання старшого лейтенанта міліції. Начальником у Свалявському РВ УМВС я пропрацював 6 років, після протягом 14 років очолював Хустський райвідділ. А з жовтня 1988 року до 1994 р. був начальником Ужгородського райвідділу міліції, звідти пішов на пенсію в званні полковника.

Близько 12 років я прослужив, маючи звання підполковника. У Хусті було в підпорядкуванні 146 чоловік особового складу, а для полковника потрібно було 150. Чотирьох мені забракло... Але у 1988 році ми розкрили серйозний злочин, і мені достроково присвоїли чергове звання. Це було вбивство у Хусті на вул.Матросова двох людей, чоловіка та дружини. Злочинці, яких навів племінник убитих, навідалися до подружжя серед білого дня за грошима й обох позбавили життя. Після розкриття цього резонансного вбивства депутат Верховної Ради від Хустщини Мейгеш написав подання міністру внутрішніх справ СРСР Власову, і так мені дали полковника. На той час у закарпатській міліції було лише 4 полковники, я став п’ятим.

ОДНА БОМБА НА ДВОХ НАЧАЛЬНИКІВ...

- Які розкриті злочини вам найбільше запам’яталися за ці роки?

- У 1980 р. у Вишкові на Хустщині вбили відомого в районі чоловіка, директора місцевого підприємства. На його ім’я поштою надійшла невелика бандероль, до кілограма ваги. Забрала її з пошти дружина, принесла спершу в дитячий садок, де працювала (щастя, що там жінці не закортіло відкрити ту бандероль!). Подивилася на зворотну адресу -- місто Івано-Франківськ. Вирішила, що знайомі “технарі” прислали чоловікові якісь залізяки. Принесла додому і віддала йому. Той почав відкривати пакунок на кухні, неподалік стояла дружина. Коли розкрив першу обгортку, звідти випав папірець із написом: “Передай шефу Антоновичу”. Він давай далі відкривати, і тут як бабахне! Стіл роздробило на тріски, масивне вікно вирвало, навіть стеля піднялася від вибухової хвилі! Дісталося й дружині, правда, менше. А чоловік помер дорогою у лікарню.
На п’ятий день ми вже знали, хто це зробив. Шукали серед тих, хто був ображений на керівництво комбінату. Набралося таких чоловік 5-6. Зупинилися на одному. З’ясувалося, що той чоловік ревнував свою дружину до згаданого директора. А далі його ще й з роботи звільнили (зробив це вищий начальник, згадуваний Антонович, із подачі потерпілого). Отак убивця заразом думав поквитатися з двома, міркуючи, що вони обидва відкриють у кабінеті загадкову посилку...

Підозрюваний того ж дня кудись виїхав з села - жінка запевняла, що в Одеську область шукати роботу. Знайшли ми кінці й на пошті. За номерами вийшли на людей, котрі приймали ту посилку від замовника. Вони описали підозрюваного. Кажуть, був молодий чоловік із перев’язаною рукою. А руку (праву) він перев’язав навмисне, імітуючи перелом. Аби не розписуватися на пошті під час відправлення посилки (за почерком могли вирахувати), попросив це зробити молоду дівчину з числа відвідувачів. До слова, через це вийшла проблема з експертизою. Я був незадоволений експертом, бо коли той порівняв зразок почерку затриманого із написом адреси відправлення на бандеролі, то запевнив, що то різні почерки. Вони і не могли бути ідентичні, бо зловмисник попросив студентку написати адресу на посилці... Але коли уже хотів йти, працівниця пошти зауважила, що він не вказав вартість посилки. І тут йому вже самому довелося писати...

- Чи мав він якісь навики оперативної роботи, що вмів маскуватися? Та й бомбу сам зробив...

- Та ні, просто кмітливий попався... Працював на вишківському комбінаті електриком, вважався головним енергетиком підприємства. Закінчив Свалявський політехнікум, електронний відділ. Як головний енергетик, мав доступ до вибухових речовин, розумівся на цьому. І от коли його звільнили, вирішив підірвати обох своїх кривдників. Украв із комбінату тротилову шашку, детонатор, під’єднав звичайну 2,5-вольтову батарейку, від якої пішла іскра при замиканні контактів, і стався вибух. Саму ж бомбу поклав у півлітрову скляну банку, котра й поранила тіло осколками під час вибуху. Усе це затриманий потім відтворив на слідчому експерименті. Отримав за вбивство 13 чи 15 років тюрми.

ПРО “ЗАЛЬОТИ” НА СЛУЖБІ

- Вас преміювали за це розкриття убивства?

- Звичайно. Від міністра МВС УРСР Головченка я отримав радіоприймач “Спідола”. Загалом же за роки служби отримав 79 заохочень. Маю звання “Заслужений працівник МВС СРСР”, так званий Золотий значок від міністра МВС Союзу.
Хоча були в мене і “зальоти” по службі... Пригадую випадок, у травні 1980 року, коли з ізолятора тимчасового утримання в Хусті втекло 6 злочинців, уже засуджених. Скористалися недбалістю охоронців (ті просто забули зачинити двері камери), побили їх, забрали в офіцера пістолет. Чотирьох утікачів ми взяли в лісі того ж дня, двох - наступного. Але покарали усіх, в тому числі й мене, як начальника (хоча відповідальним по райвідділу у ту ніч був мій заступник), вліпили попередження начальнику УМВС Лучку про службову невідповідність! А я у відпустку саме збирався, вже мав путівку в Сочі...

“СВОЇМ УЧИТЕЛЕМ ВВАЖАЮ ВОЛОДИМИРА СІРИКА”

- Кого вважаєте своїми учителями в міліції, і чи маєте учнів?

- Я вважаю своїм учителем генерал-лейтенанта Сірика Володимира Михайловича. Ну, а учнів у мене багато. Це і генерал Дмитро Дорчинець, який коли я керував Хустським РВ, був у мене ст. оперуповноваженим карного розшуку. Полковник Михайло Форкош починав у мене службу з командира взводу. Іван Гузо став начальником Іршавського райвідділу. Майбутнього начальника Перечинського РВ Михайла Лакатоша я направляв у школу міліції на навчання, працював у мене в Свалявському РВ старшим “опером”.

- Як держава за вас подбала? Пенсію перерахували?

- Пенсія нормальна, зробили перерахунок. А до 2004 року я отримував, соромно було комусь зізнатися, 468 гривень. І це полковник міліції, з вислугою, що й на двох вистачило б!

КОЗАЦЬКИЙ ГЕНЕРАЛ-ПОЛКОВНИК

- Чим займаєтеся на пенсії?

- Очолюю раду ветеранів міліції Ужгородського району. А до минулого року ще працював. Відразу після міліції пішов у службу безпеки “Лісбанку”, далі 10 років працював у “Закарпатінтерпорті”. Ще трохи “граюся” в козаки...

- А це як?

- Я створював на Закарпатті козацтво. Але у 2004 році перейшов із Запорізького в Українське реєстрове козацтво, де є заступником командуючого Західним округом. Маю звання генерал-полковника, два ордени Козацької слави.

- Хобі якесь маєте, окрім козацтва?

- Можна сказати, що моє хобі - це будівництво. Де я працював начальником райвідділу, усюди щось будував для міліції. У Хусті збудував нове 3-поверхове приміщення райвідділу, із готелем, спортзалом, сауною та басейном, новий ізолятор для затриманих збудував. Виготовив документацію на два будинки для наших працівників. У Сваляві теж добудовував слідчий ізолятор. В Ужгороді хотів зводити новий 4-поверховий райвідділ міліції, на вул.Горького, де тепер ДСО. Вже була готова документація, та відправили мене на пенсію...

- Іване Васильовичу! Невдовзі ви прийматимете вітання із 70-річчям, слухатимете теплі побажання. А що б ви, ветеран міліції із 35-річним стажем, хотіли побажати своїм молодим колегам, нинішнім працівникам ОВС?

- Бажаю чесності, чесності і ще раз чесності! Бути чесними перед собою, перед сім’єю, перед людьми. Ніколи не застосовувати силові методи для розкриття злочинів. Такі способи ніколи себе не виправдовували, бо є ризик, що справа лусне в суді, як підсудний заявить, що з нього вибивали показання. Треба працювати професійно -- розумом, а не силою. Міліціонер повинен бути чесним, відвертим і правдивим.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати