Брати Яреми із закарпатського села Драгова чверть століття переховувалися від радянської влади, нині ж їхня доля не цікавить нікого...

У відомого режисера Еміра Кустуріци є чудова стрічка «Підпілля», яка розповідає про людей, які 50 років жили у підвалі, вважаючи, що Югославія весь цей час перебуває у стані війни з Німеччиною. Неймовірна, на перший погляд, історія, виявляється, не така вже й фантастична.

Брати Яреми із закарпатського села Драгова чверть століття переховувалися від радянської влади, нині ж їхня доля не цікавить нікого...На Закарпатті, в селі Драгові, що на Хустщині, брати Юрко та Микола Яреми 25 років жили у підпіллі, остерігаючись радянської влади..

БЕЗ ВИНИ ВИННІ

Про неймовірну історію братів Ярем «Старий Замок «Паланок» свого часу вже писав. Нагадаємо, що Юрій та Микола сховалися від радянської влади 1949 року, бо не хотіли потрапити до колгоспів. До того ж серйозно боялися за власне життя, оскільки батьки їхні були заможними людьми, тобто куркулями за тогочасною логікою. «Прогрішили» вони ще й тим, що вступили раніше до Організації українських націоналістів.

Добровільне «заслання» протривало до 1974 року. Хоча Юрій із Миколою були впевнені, що радянська влада протримається в краї максимум 5–6 років, вона виявилася живучішою. Лише через 25 літ підпільного життя брати наважилися показатися на людях, повіривши запевненням офіцера КДБ Івана Чижмаря, що ніхто на їхню свободу більше не зазіхатиме.

Власне, жодних злочинів за ними не числилося, хоча всі називали бандитами. Обоє – глибоко побожні люди, тому чітко дотримували заповідей Господніх. Не крали, і ні на кого не йшли зі зброєю в руках. «Я б ніколи не вистрелив у людину. Тому що Біблія вчить такого не робити», – стверджує Юрій Ярема. Переховувалися переважно в брата Василя, котрий провадив «легальне» життя, ночами підробляли в людей.

У колгосп брати так і не вступили, бо працювати на СРСР бажання не мали, тому мали власне господарство і призбирували грошей на старість. 1991 року найбільша мрія їхнього життя – розвал Союзу та здобуття незалежності Україною – здійснилася. А разом із цим пропали всі гроші, які вони роками збирали. Тож зосталися «голі й босі». Без пенсії, оскільки не мають трудового стажу, без сил, бо роки непростого життя не могли не датися взнаки, без розуміння з боку нової країни, ба навіть односельців. У Драгові до Юрія та Миколи ставляться зверхньо, вважаючи, що ховатися стільки часу можуть лише люди несповна розуму.

КОРИСТІ З ТАКОЇ СЛАВИ…

Брати живуть у старенькій хаті, яка, складається враження, от-от розвалиться. Хижка вся в дірках, протікає при найменшому дощику. Вони так і не завели собі світла, дотепер живуть при гасовій лампі (Юрій пояснює це тим, що в старій хаті просто небезпечно проводити електрику) У ще гіршому стані перебуває стайня Ярем. Причому хата стоїть практично в центрі селі й оточена добротними великими будинками, виглядаючи на їхньому тлі як бідна родичка.

Долею Ярем не цікавиться ніхто. Сім’ї, звісно, брати не завели, а стороннім до них байдуже. Місцевий мешканець, що погодився показати мені їхню хату, був шокований життям цих людей. Хоча живе десь за кілометр від них, але побачив їхнє лихо лише тоді, коли приїхали з Ужгорода. «Якби ж люди бодай по 5 гривень їм скинулися – і то велика допомога була б», – каже. Справді, якби...

Юрій Ярема нашому приїзду явно не радіє. Вітер напередодні наробив їм біди, тож він намагається ліквідувати наслідки стихії, а тут від роботи відвертають. «Що вам розповідати? – питає він. – Писали вже про нас, і не раз. Знімальна група з Києва приїжджала, два дні на камеру нас знімали. А що з того?» Журналісти обіцяли посприяти братам, допомогти матеріально, однак користі зі своєї слави брати не мають жодної. Тоді, років 9 тому, від держави отримували по 20 гривень кожен, нині – аж по 35.

«Як же виживаєте на 70 щомісячних гривень?» – дивуюся. Юрій знизує плечима. Якось виживають, купляють собі муку, випікають якісь коржі, допомагає город. Напевно, не раз і голодають. Проте допомоги ні від кого не просять. «Я з простягнутою рукою ні до кого не піду!» – з честю каже Юрій Ярема. Дається, напевно, взнаки, що вони – діти одного з найзаможніших селян села. І нехай було це багато років тому, але гордість нікуди не поділася.

СРСР НЕ ЗАКІНЧИВСЯ

До того ж, брати вважають, що й нині живуть у Радянському Союзі, незважаючи на те, що офіційно такої країни не існує. Пояснюють це тим, що більшість нинішніх керівників – вихідці з комуністичної номенклатури, а отже, і країна не змінилася. Кажуть, що дочекаються, коли до влади прийдуть націоналісти і збудують кращу країну. Упевнені, таке станеться ще на їх віку.

Взагалі, важко назвати братів Ярем героями. Нічого героїчного в їхньому вчинку – ховатися десятиліттями від радянської влади – немає. За великим рахунком, вони просто змінили самі собі умови ув’язнення – просиділи 25 років не десь у Сибіру, а вдома. Однак у нас часто вшановують «героїв» за значно менші заслуги. А Юрію й Миколі треба просто поспівчувати за їхню важку й несправедливу долю. І допомогти, аби бодай останні роки свого життя вони прожили більш-менш по-людськи.

Проте, очевидно, в нинішньому житті вони не потрібні нікому. Ані землякам, ані сільській владі, ані силам націоналістичного спрямування. Останні, полюбляючи багато кричати про злочинну владу, за всі роки незалежності не здогадалися бодай чимось допомогти своїм однодумцям, що за «неправильні» погляди зламали собі життя.

Ми прощаємося з Юрієм та Миколою, вони повертаються до роботи. Не чекають допомоги ні від кого, якщо й мали колись таку надію, то з часом вона зникла. А пошкоджене вітром майно потрібно полагодити власними силами, як би мало їх не залишилося...
Юрій ЛІВАК, "Старий Замок "Паланок"—Мукачевo.net
11 квітня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

16:24
/ 3
В оперативному командуванні "Захід" відреагували на заяву ФК "Хуст" щодо затримання футболіста
15:12
/ 12
Папа Франциск призначив очільником Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Мацапулу
11:44
/ 1
На Донеччині поліг Віталій Мацола з Лазів Тячівської громади
00:15
/ 1
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Юрієм Семиряжком
22:11
Плюси, мінуси й підводні камені річки Тиса. Відеорепортаж із берегів "Стікса для ухилянтів"
12:05
Учора в Тисі знайшли тіла ще 3-х потопельників, що не добралися до Румунії
11:58
/ 2
В Ужгороді завтра попрощаються із Євгеном Белкіним
21:14
На Закарпатті житель Золотоноші хотів потрапити до Румунії в спідниці, з перукою та паспортом сестри
20:14
/ 1
На війні з росією поліг Василь Головчак з Міжгір'я
19:53
У словацькому ПП "Вишнє Нємецьке" полагодили сканер і відновили пропуск вантажівок
09:18
/ 3
В Ужгороді у вівторок попрощаються із полеглим захисником Юрієм Семиряжком
23:45
/ 1
Українська мова у шкільництві на Закарпатті австро-угорського періоду (ДОКУМЕНТ)
21:00
/ 5
"Хуліганки" з циганського табора в Оноку вибачилися за свої дії біля ТЦК у Виноградові, а інші учасники безчинств власноруч полагодили ворота
10:50
Великоднє привітання предстоятеля ПЦУ Блаженнішого Митрополита Епіфанія
21:41
/ 1
"Вітаю вас усіх зі святом Христової перемоги", – глава УГКЦ у Великодньому привітанні
19:34
На словацькому пункті пропуску "Вишнє Нємецьке" вийшов з ладу сканер, пропуск вантажівок зупинено
15:52
/ 13
Верховний Суд визнав незаконним будівництво вітряків на Боржаві на Закарпатті
14:04
/ 56
Перелік парафій МГКЄ, які святкують Великдень з усією Україною 5 травня
17:28
Графік руху комунальних автобусів в Ужгороді на Великдень
11:04
/ 3
Графік освячення великодніх кошиків у храмах Православної церкви України в Ужгороді
10:59
У Мукачеві також відкрили центр рекрутингу української армії
13:35
Прийшла звістка про загибель на війні з росією Михайла Світлика з Королева
21:39
У "Світі велетнів" у Боздоському парку Ужгорода згорів заколотник Гроджут
16:59
/ 4
В Ужгороді розпочав роботу новий Центр рекрутингу української армії
11:00
/ 1
На Рахівщині 1 травня зустрічатимуть полеглого ще торік у липні Героя Миколу Павлюка з Верхнього Водяного
» Всі новини