СОБАЧА РОБОТА

Як колись, кілька століть тому, собаки розпочали допомагати поліції боротися зі злочинністю, безпорядками, так і донині залишаються на варті закону. Звісно, стають вони у пригоді й Закарпатським міліціонерам. У нас вихованням майбутніх чотириногих правоохоронців займається кінологічний центр в Ужгороді. Ми відправилися туди, аби на власні очі побачити, як їх готують до служби, в яких умовах утримують і головне – вияснити, чи потрібні сьогодні службові собаки міліції.

Їхня служба небезпечна і важка

Власне, на останнє питання наш співрозмовник, інспектор-кінолог Центру, лейтенант міліції Олег Галуза відповідає однозначно: потрібні. Тому що нюх собаки у 18 тисяч разів кращий за людський і приладів, які зрівнялися б із собачим носом по чутливості, не існує. Так само пси залишаються незамінними авторитетами для по-хуліганськи налаштованих громадян – бажання влізти у бійку чи напасти на когось різко знижується, коли поряд стоїть велетенська німецька вівчарка, готова в будь-який момент взятися за наведення порядку.
Найкрасномовніше про необхідність службових собак у міліції свідчить статистика. За минулий рік тварини допомогли правоохоронцям розкрити 549 злочинів, серед яких траплялися і крадіжки, і переховування наркотиків та зброї, і вбивства тощо. А за січень цього року вихованці кінологічного центру вже встигли посприяти розкриттю аж 41 злочину.
Так, наприклад, згадує Олег Юрійович, торік у Свалявському районі молода вівчарка Інга зуміла розкрити вбивство практично самостійно – вийшла по сліду на вбивцю. А зовсім нещодавно в Берегівському районі зовсім молода нишпорка Тая знайшла три стволи і 108 куль на малокаліберну гвинтівку та 341 кулю для пістолету.
А колись у Перечині двоє підозрюваних втекли з-під варти невідомо куди. Собака Амар йшов по їхньому сліду і знайшов втікачів аж за 5 чи за 6 кілометрів. Згадує лейтенант і одне зі своїх нічних патрулювань. Якось побачив, як на вулиці один чоловік бив іншого, підійшов до них, аби розібратися і отримав по голові пляшкою з-під шампанського. Міліціонер практично втратив свідомість, тому собака взяв відповідальність на себе: наздогнав нападника, збив з ніг і утримував поки господар не прийшов до тями після удару.
Ще якось затриманий за адміністративне порушення чоловік кинувся від Галузи тікати. "Я звісно крикнув:" Стій, стрілятиму!" – каже мій співрозмовник. – Але ж не можу цілитися в людину, що не зробила нічого кримінального". Отож знову на виручку прийшла вівчарка, яка без проблем втікача наздогнала і вже за хвилину він сумирно й добровільно повертався назад під наглядом пса.
Цікава службова кар’єра склалася в німецької вівчарки, вихованки Галузи на ім’я Олві. У 1992 році міліціонери отримали інформацію про пограбування одного з торгівельних кіосків, які у ті часи стояли на кожному кроці. Крадіжка відбувалася вночі і, можливо, злодія в темряві правоохоронці й не зловили б, якби не Олві. Собака перший підійшов до злочинця, а коли той, зрозумівши, що попався, кинувся тікати, то він, по-перше, своїм гавкотінням дав зрозуміти міліціонерам, що в кіоску таки щось відбувається, а по-друге кинувся навздогін за злочинцем, котрий пробував втекти дворами житлових будинків. Завдяки затриманню цього злодія, міліція зуміла розкрити 28 (!) "глухарів", тобто нерозкритих злочинів. У тому ж році Олві затримав групу львівських "гастролерів", які... грабували продукти у дитячому садку! Однак необхідно зазначити, що нині вклад собак у пошукових роботах вже не такий значний, як років сто тому, коли талановиті пси розкривали будь-які злочини. Пов’язано це з технічним прогресом: на відміну від давніх часів, нині злочинці мають автомобілі – у таких випадках взяти слід собаки вже не спроможні.
Відзначалися міліцейські собаки і під час масових скупчень народу. Олег Галуза розповідає, як кілька років тому до нашого міста завітала група з понад 100 чоловік львівських фанатів, що приїхали на футбольний матч "Карпати"-"Закарпаття". Вболівальники, як годиться, випили, і їх потягнуло на подвиги. Проте два службові собаки дуже швидко навели лад у натовпі і запобігли бійкам. А в 2004 році, коли відбувалися пам’ятні події, пов’язані з фальсифікацією виборів, поблизу будівлі Закарпатської обласної державної адміністрації зустрілися дві маніфестації – прихильників Віктора Ющенка та його опонента. Побоюючись, аби люди не розпочали бійку, правоохоронці з собаками стали між ними кордоном. "Краще б постраждали собаки та ми, аніж мирні люди", – пояснює кінолог. Загалом, наскільки я зрозумів, коли є небезпека, що злочинець озброєний, то проти нього насамперед випускають собаку. Як би ми не ставилися до розумних тварин, але людське життя все ж таки дорожче. Та незважаючи на це, Галуза за всі свої роки роботи не пригадує жодного випадку, аби міліцейські собаки гинули при виконанні службових обов’язків.
Тож стає зрозумілим, що вклад псів у збереження порядку не менш важливий, аніж у їхніх колег-людей. Однак, якщо за успішну роботу люди отримують звання, грошові винагороди, то собаки просто повертаються до своєї будки у кінологічному центрі, отримавши хіба що подяку від інструктора.
Один собака обходиться державі в 300 доларів на рік
Але не треба думати, що живеться службовим псам погано. Зовсім навпаки. У кінологічному центрі, що знаходиться в кінці вулиці Собранецької на виїзді з Ужгороду, живуть 22 собаки, з якими працюють 16 людей. Нинішній кінологічний центр збудований у 1986 році, але тварини працювали на службі в міліції набагато давніше. Напевно, відколи існує сама закарпатська міліція. Основна порода в центрі – традиційно німецькі вівчарки, а окрім них ще є молоді лабрадор та спанієль. Виховують патрульних тварин, а також тренують шукати зброю, вибухівку, наркотики. «Собака може займатися тільки якимось одним видом діяльності?» – цікавлюся я. «Переважно так, – каже Олег Галуза, – бувають і унікуми, але ж треба враховувати і фізичні дані. Як ви думаєте, спанієлі зможуть стримати натовп?»
Звісно для таких цілей необхідні великі й сильні вівчарки. Натомість маленькі спанієлі незамінні в обшуку малих і вузьких приміщень, через що широко використовуються, наприклад в аеропортах. До речі, мій співрозмовник заперечує думку, нібито шукачі наркотиків самі стають наркоманами і живуть недовго. «Вони наркотики й не бачили ніколи, – пояснює Олег Юрійович. – Власне, нам ніхто б і не дозволив тримати наркотичні речовини в центрі. Тому використовуємо спеціальну ганчірку із запахом заборонених препаратів, від якої собакам немає ніякої шкоди». Для тварин цей процес – просто гра. Власне, метод гри, на думку Галузи – найкращий для тренування собак, прогресивнішого поки що не вигадали.
Щоб виховати нового волохатого правоохоронця, потрібно близько року. Однак на цьому процес виховання не припиняється, навпаки – триває весь час впродовж служби, адже собаку, як і людину, потрібно постійно утримувати у формі. Служать пси в середньому 7-8 років, проте бували й ветерани, що працювали більше 10.
На жаль, кінологічний центр поки що не може забезпечити себе щенятами самостійно (хоча єдиний лабрадор, що нині виховується там якраз «власного виробництва»), тому отримують їх з інших розплідників. Інколи собак передають господарі, що не зуміли власними силами виховати собаку. Але в такому випадку беруть не всіх. По-перше, аби з нього вийшов справжній міліцейський пес, потрібні якісні генетичні дані. По-друге, зрілий собака 5-6 років вже має сформований світогляд, тому перевиховати такого практично неможливо. Та й взагалі, процес селекції щенят непростий. Зі стандартного помету в 5-6 щенят навіть від самки з гарними генетичними даними, придатними до служби стають від сили 2-3. А з двадцяти маленьких песиків повноцінну кар’єру в міліції спроможні зробити 4-5. Інших тварин доводиться списувати. Але не лякайтеся – їх не вбивають, просто віддають в інші структури – для охорони територій і таке інше.
Олег Галуза пригадує, що переживали кінологи різні часи. Початок 90-х у міліцейських псів, як і в людей, був важким. Тоді міліціонери заробляли десь 12 доларів в місяць, бракувало коштів і собакам. Він каже, що друге народження кінологічної служби відбулося у 1996 році, коли Закарпатську міліцію очолив Генадій Москаль. Останній чотириногим помічникам міліціонерів надавав велике значення. То ж нині справи у центра нібито непогані. На кожного вихованця держава виділяє 300 доларів в рік, тому є змога купувати для них якісні ліки та корм. До того ж допомагають колеги, віддаючи, наприклад на собачі потреби конфісковані продукти. Так, зовсім нещодавно, кінологічному центру передали тону конфіскованої ковбаси. Тож, каже інспектор, місяців на 4 собаки забезпечені їжею. Звісно, тваринам не дають будь-який продукт, а спочатку тестують його, аби не потруїти підопічних. А така передача вигідна всім сторонам – господарю неякісного м’яса не доводиться оплачувати знищення продукту (тонна обійдеться десь в 700 грн.), а кінологи мають, чим нагодувати собак. Є в центра й деякі проблеми – насамперед відсутність водопостачання, через що воду доводиться постачати цистернами, а собакам вдень потрібно близько тонни рідини. Хоча в цілому, склалося враження, що якраз тваринам у центрі живеться краще, аніж працівникам. Посудіть самі, собаки ухожені, ситі, з ними займаються професіонали, які добре знають, як знайти підхід до кожної тварини. Натомість люди, що не мають звань, роблять все це за мінімальну зарплату. А виконувати таку роботу зможе далеко не кожен, щоб працювати в кінологічному центрі, потрібно добре розуміти й любити собак. Тому ще питання, в кого робота насправді «собача»…

Найвідоміші собаки-шукачі

Найвідомішою собакою в Росії є доберман-пінчер Треф, який діяв ще в часи Російської імперії. Вже з початку кар’єри Треф розкрив ряд злочинів і швидко став героєм публікацій, як російської, так і закордонної преси. Авторитет собаки був настільки великим, що коли він з господарем приїжджав на розслідування злочину в якусь із Російських губерній, перелякані злодії підкидували викрадене господарям, сподіваючись, що в такому випадку Трефа не випускатимуть по їхньому сліду. За великим рахунком саме завдяки успішному досвіду співпраці Трефа з правохоронними органами, виховування службових собак і розвинулося в Російській імперії, а згодом і в Радянському Союзі.

Вівчарка Дік в роки Великої Вітчизняної війни виявила 12 тисяч німецьких мін і величезну бомбу з годиннковим механізмом, заховану у фундаменті Павловського палацу під Ленінградом. Талант і витримка Діка врятували життя тисячам радянських солдатів і мирних громадян.

Вівчарка Лео протягом 9 років трудилася на митниці в аеропорті Амстердама. За цей час із її допомоги заарештували близько 300 чоловік, що перевозили наркотики. У цілому завдяки Лео було конфісковано три тонни гашишу, тонна марихуани, 28 кг героїну й 18 кг кокаїну. Після завершення служби вівчарка одержала державну пенсію й пішла на заслужений відпочинок у готель для старих собак.

Цьогоріч у Великобританії відправили на заслужений відпочинок спанієля Поллі, котрий за роки служби знайшов наркотиків та валюти на суму понад 7 мільйонів фунтів стерлінгів. Найвдалішою знахідкою Поллі стали 1,3 мільйона фунтів, сховані під дном вантажівки. Вдячні колеги подарували собаці на прощання торт і вручили приз за заслуги «Золота кістка».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати