Донеччанин Яків Мозаїм у Мукачеві: "Двадцять хвилин обстрілу здалися вічністю"

Колишній донеччанин Яків Мознаїм — про драматичну втечу з окупованої батьківщини і небайдужість людей на новому місці.

Донеччанин Яків Мозаїм у Мукачеві: "Двадцять хвилин обстрілу здалися вічністю"

Він народився і виріс у місті Ясинувата Донецької області в родині головного інженера заводу з виготовлення вугільних комбайнів, ветерана Другої світової війни Гідалія Ісааковича Мознаїма, ім’я якого сьогодні викарбувано на обеліску Слави міста. По закінченні автомобільного інституту в Горлівці Яків понад 20 років працював на СТО АвтоВАЗ. У перші роки незалежності України здобув фах фінансиста та разом із компаньйонами створив власні страхову й аудиторську компанії, які співпрацювали з промисловими підприємствами.

Йому, як і мільйонам його земляків, після захоплення у рідному краї влади проросійськими терористами, довелося залишити все — родинне гніздо, власну справу, зароблені впродовж усього життя статки, — і рятувати життя родині. Як це відбувалося — Яків Мознаїм розповідав мені під час нашої зустрічі у Мукачевому, де він зараз мешкає.

П’ять діб просиділи у підвалі

— Після встановлення влади «ДНР», а простіше — бандитського розгулу, місто поступово скочувалося до колапсу. Ми вже не могли купити нашій молодшій онучці, яка мала всього чотири місяці, дитячого харчування. Тоді ми вирішили відправити сина і невістку з двома їхніми дітьми та доньку із зятем у напрямку Маріуполя. Самі ж, в очікуванні звільнення міста українськими військами, залишилися стерегти наші квартири. Однак ситуація стала розгортатися у протилежному напрямі, і дуже швидко. Місто перебувало під безперервним обстрілом з установок «Град», гармат, танків, мінометів. П’ять діб ми просиділи у підвалі триповерхового житлового будинку. Всі ці дні не було газу, води, світла, мобільного зв’язку, запасів їжі залишалося на добу. Нам повідомили, що наступного дня о п’ятій ранку буде автобус до Бердянська, — каже Яків. — Ніч перед виїздом виявилася болісною, щогодини обстрілювали з «Градів». Нарешті настав ранок. Ми з дружиною вибігли з підвалу і попрямували до зупинки. Раптом із сусіднього двору вийшли два озброєні чоловіки. Один із них сказав: «Ви що, не знаєте, що комендантська година?» — і направив на нас автомат. Ми пояснили, що йдемо на автобус, щоб виїхати з міста. Він відповів, що зараз почнеться обстріл міста, але, незважаючи на це, ми вирішили чекати автобус. У цей час почався шквал вогню. Ми впали на землю, закривши руками голови. Обстріл тривав хвилин 20, але для нас це була вічність. Коли вогонь припинився, ми почули якийсь рев і гуркіт. Підвівши голови, побачили танки. Один зупинився біля нас і розвернув дуло в наш бік, але пострілу не зробив. Автобуса ми не дочекалися, хоча чекали його цілу годину. Перебіжками повернулися в підвал, втративши надію, що врятуємося. У підвалі чули все ті ж залпи.

А за дві години нам повідомили, що загарбниками формується автобус для вивезення людей у безпечне місце. Щоб дістатися автобуса, нам необхідно було пробігти орієнтовно 800 метрів. Моя дружина під час бігу кричала: «Я вже нічого не хочу, у мене зупиняється серце». Я попросив її потерпіти і добігти до автобуса, бо це останній наш шанс вижити.

Перепустка від... "погранца"

Нарешті ми дісталися автобуса. Я попросив людей потіснитися, щоб дати можливість нам втиснутися. За кермом сидів озброєний водій з батальйону «Схід», який сформований з елітних офіцерів ФСБ Росії. Автобус рушив, нас повезли через місто Макіївку в Донецьк. Кожні 500 метрів бачили блокпости, оснащені БТР-ми і зенітно-ракетними комплексами. Ми зрозуміли, що два окуповані міста готують до руйнування інфраструктури.

Уявіть рівень цинізму: російські військовики видають громадянам України на бланку батальйону «Восток» перепустку з печаткою на право переміщення з однієї частини території Донецької області в іншу, а дозвіл видає посадова особа на прізвище «Погранец»! Це засвідчує той факт, що російське вторгнення, попри всі заяви Путіна, аж ніяк не було спонтанним, а добре продуманим, аж до дрібниць, та завчасно підготовленим.

Нас вивезли у напрямку Волновахи, там підвезли до воріт, які автоматично відчинилися, і перед нами постала жахлива картина. Військові люди з величезними псами, оточивши автобус, наказали нам вийти. Люди вжахнулися. Нас вишикували і сказали, що зараз нагодують і розмістять для відпочинку. Одна жінка підійшла до старшого і запитала: «А можна не залишатися і вийти за ворота?» Він відповів: «Звісно». Пізніше я зрозумів, що це було сказано, щоб не створювати паніки. Я крикнув дружині: «Іди швидше до мене». Ми вийшли за ворота і швидко побігли. Наступного дня дізналися жахливу новину: всіх людей, які залишилися, нагодували і змусили жінок прати білизну і готувати, а чоловіків — копати окопи. Подальшу їхню долю ми не знаємо, але, за чутками, їх використовували як «живий щит» на полі бою.

Блукаючи полями, ми добралися до Маріуполя. Там знайшли наших дітей, сіли на потяг і поїхали до Києва. Там стали на облік у Пенсійному фонді, оскільки наша сім’я інших засобів для існування не має. Мені спала на думку ідея їхати далі на захід України. У студентські роки я побував в Ужгороді, і ще тоді мені це місто надзвичайно сподобалося своєю європейськістю. Досі пам’ятаю липову набережну Ужа, розарій на тодішній площі Леніна, відомий ресторан «Скала» та витончено-терпкий смак «Троянди Закарпаття». Оці спогади й спонукали мене придбати квитки на потяг до Ужгорода. Чому ми їдемо саме туди — ніхто мене не питався.

Переселенські клопоти 

Зійшовши о 6.30 ранку на перон ужгородського вокзалу, ми зателефонували рієлтерам. Швидко віднайти житло для восьми осіб виявилося непросто. Це відбувалося наприкінці серпня, терміново треба було влаштувати внучку до школи. Директор школи №20 Мар’ян Комарницький люб’язно прийняв нашу внучку-відмінницю Єву до п’ятого класу. Ми були на першому дзвонику у тій школі, а урочисте дійство і ставлення педагогів та учнів до ситуації в Україні загалом та до нас особисто зворушило до сліз. Коли на привітання «Слава Україні!» майже тисяча народу одним видихом відповіли «Героям слава!» — по тілу нібито «мурашки» пробігли, а в горлі застряг клубок. Скажу вам з усією відвертістю, хоча мені й гірко це визнавати: якби ситуація склалася з точністю до навпаки, то у нас на Донбасі з таким відкритим серцем вас і ваших діток так би не зустріли.

Однак постійні побутові проблеми щодо утримання орендованої квартири змусили нас перебратися до Мукачевого. Сталося так, що голова обласного благодійного фонду «Хесед Шпіра» Михайло Галін, довідавшись про наші нові біди в Ужгороді, запропонував нам перебратися туди. Його всебічна підтримка допомагає у цих складних умовах не лише елементарно виживати, а й прагнути до повноцінного відродження життя. Тут нам тіснувато, але дуже комфортно, і ми безмежно вдячні за це. Усі дорослі члени нашої родини зареєструвалися у Центрі зайнятості і чекаємо на пропозиції. Наше найголовніше очікування зараз — почати мені й дружині отримувати пенсії.

Наразі від нашої родини хочу щиро подякувати директору Ужгородського центру зайнятості Сергію Олексійку, керівникам міських відділень Пенсійного фонду та соцзахисту у Мукачевому Вільгельму Гунередеру та Володимиру Красовському за підтримку, співчуття та розуміння проблем вимушених переселенців. Завдяки таким душевним і щирим людям Україна обов’язково переможе агресора й очистить свою землю від окупанта.

Василь Ільницький, "День" 

25 грудня 2014р.

Теги: донечаннин, обстріл, вічність

НОВИНИ: Соціо

21:41
"Вітаю вас усіх зі святом Христової перемоги", – глава УГКЦ у Великодньому привітанні
19:34
На словацькому пункті пропуску "Вишнє Нємецьке" вийшов з ладу сканер, пропуск вантажівок зупинено
19:04
/ 18
Перелік парафій МГКЄ, які святкують Великдень з усією Україною 5 травня
15:52
/ 9
Верховний Суд визнав незаконним будівництво вітряків на Боржаві на Закарпатті
17:28
Графік руху комунальних автобусів в Ужгороді на Великдень
11:04
/ 3
Графік освячення великодніх кошиків у храмах Православної церкви України в Ужгороді
10:59
У Мукачеві також відкрили центр рекрутингу української армії
13:35
Прийшла звістка про загибель на війні з росією Михайла Світлика з Королева
21:39
У "Світі велетнів" у Боздоському парку Ужгорода згорів заколотник Гроджут
16:59
/ 4
В Ужгороді розпочав роботу новий Центр рекрутингу української армії
11:00
/ 1
На Рахівщині 1 травня зустрічатимуть полеглого ще торік у липні Героя Миколу Павлюка з Верхнього Водяного
20:25
/ 1
Зупиняючи московську орду поліг Роман Халус з Розівки Холмківської громади
18:02
В Ужгороді віддали шану полеглому захиснику Івану Бенці
00:08
/ 3
Відновлення 12 місцевих мостів на Закарпатті коштуватиме 896 млн грн
23:01
/ 1
На Закарпатті в 574 закладах загальної середньої освіти 18,1 тис. педагогів навчають 164 тис. учнів – статистика
22:32
/ 1
Стало відомо про загибель на Херсонщині Олега Беци з Берегова, який вважався зниклим безвісти
22:16
У Неліпині на Мукачівщині попрощаються з Євгеном Гуйваном, що помер під час служби
16:26
/ 6
Працівники БЕБ Закарпаття відмовили Оноківську сільраду від "ризикованого" ремонту клубу за 8,8 млн грн
15:43
/ 3
Тячівські депутати через непоінформованість виступили проти розширення Карпатського біосферного заповідника
13:34
У Квасах на Рахівщині на будинку згоріли 3 електролічильники, у Топчині на Тячівщині – прибудова і дах будинку, у Тячеві – котельня
13:01
В Ужгороді минулого тижня народилося 52 малюки, а в Мукачеві – 38
11:20
/ 1
В Ужгороді у вівторок попрощаються з полеглим захисником Іваном Бенцою
21:58
/ 4
Захищаючи Україну від московської навали поліг Віталій Павлюк з Тячева
16:21
У Пастілках Дубриницько-Малоберезнянської громади попрощалися з Юрієм Карпинцем, який майже рік вважався зниклим безвісти
11:03
/ 2
Підтверджено загибель Юрія Карпинця з Пастілок Дубриницько-Малоберезнянської громади, який майже рік вважався зниклим безвісти
» Всі новини