ШКОЛА ВІВЧАРСТВА

ВЕРХОВИНСЬКІ ТРАДИЦІЇ НАГАДУЮТЬ ПРО СЕБЕ САМОТНІМИ ЗВУКАМИ ОВЕЧИХ ДЗВОНИКІВ

ШКОЛА ВІВЧАРСТВА

 "Колочаво, Колочаво, яка ти маленька. 
Яка в тобі, Колочаво, вода студененька"

Так  співають вівчарі, дивлячись з високих полонин на рідне село, що змійкою виблискує вдалині серед двох гірських рядів. По-справжньому зрозуміти весь зміст цієї коротенької коломийки можна лише там - високо в горах, торкаючись руками холодних хмар, а очима вихоплюючи крихітні біленькі будиночки у підніжжі гір серед різних відтінків зеленого. Це я збагнула, стоячи закутана у плащ-дощовик на самому вершечку Стримби (1719 м над рівнем моря) - найвищої гори Національного природного парку "Синевір", з якої відкриваються чудові краєвиди Міжгірщини та Тячівщини.

Сказати "чудові краєвиди" - це майже не сказати нічого.  Важко передати містичний танець хмар, що заграють з гордими горами і от-от готових розплакатися, ніжність і міць вітру, що куйовдить зелений оксамит лісів і трав,  велич гір, що змінюють своє забарвлення ледь не кожну хвилину.


Побачила я цю красу завдяки Школі вівчарства, яку заснував народний депутат України Станіслав Аржевітін біля гори Стримба неподалік села Колочава. На місцевих полонинах ще випасають невеличкі отари овець.

Місце розташування Школи не є стабільним, вчителі кочують разом із золоторунними створіннями. Щоб добратися до салашу (місця ночівлі овець) знадобилося  три години ходу вверх-вниз квітучими галявинами та звивистими лісовими стежками. Ось тут і починається школа...вівчарського життя.


        

"Ой, добре вівчарити, з вуцьками ходити.
З високої полонини в село ся дивити".

Процідивши молоко, 34-річний Іван  Мацола з 10-річним стажем міркою, що називається гелета (12 літрів), зливає молоко в дерев'яну діжку-путину. Вийшло 60 літрів, тобто 5 гелет. Це разом із вечірнім молоком, що залишилося від учора. До молока вівчар додає кляк - порошок із середини висушеного шлунка молодого ягняти або теляти - 1 ложка на 12 літрів. "Щоб швидше молоко "імилося", краще щоб воно було теплим +27-30° С", - пояснює чоловік.


Поки молоко кисне, говіркий та привітний Іван розповідає про життя вівчарів. За 6 місяців випасання отари за 1 вівцю власник платить 100 гривень. На полонині проводять 4 місяці – з червня по вересень, де три рази на день овець треба доїти і робити сир. Одна вівця дає від 50 до 150 грам  молока. У жовтні-листопаді доять лише 1 раз. Загалом вівця доїться 8-10 років.

Випасають овець всього троє вівчарів: брати-колочавці Іван (керівник Школи вівчарства) та Василь Мацоли та 25-річний Василь Муцик із села Німецька Мокра, який вівчарить четвертий рік. Іван з сумом розповідає, що ще років 30-40 тому на кожній полонині випасали по 2-3 тисячі овець, а тепер 8-тисячна Колочава – найбільше гірське село Міжгірщини – налічує три сотні золоторунних створінь і лише двох вівчарів. Вівчарюють брати лише тому, що мають своїх овець (Іван - 32 вівці, Василь – 20),  випасаючи яких погоджуються доглядати й за чужими, віддаючи таким чином дань традиції. "Вівчарство стало нерентабельним і занепадає, - бідкається молодий чоловік. - Державі  доводиться доплачувати людям за утримання овець, щоб остаточно не зникла ця давня галузь тваринництва. За утримання від 1 до 5 овець власник отримує від держави 50 гривень за кожну голову, якщо 6 і більше овець – 60 грн. за кожну". Але це не рятує ситуацію, поголів'я овець катастрофічно зменшується. Це ставить під питання й існування самих полонин, які починають заростати.


За розповідями незчулися  як і молоко "імилося" (стало драглистим) і пора робити сир. Іван бере баталув (дерев'яний пристрій з хрестоподібним наконечником) і починає акуратно розрізати молоко. Потім треба добре вибити, щоб маса "заговорила"  і сир почав збиватися до купи. Тоді вже до справи беруться руками і роблять один великий будз, який виймають із путини і кладуть у мішок, щоб стік, підв'язавши до ворини. Із 12 літрів молока виходить 2,4 кг сиру.


З рідини, що залишилася після сиру і називається неваркою, роблять інший продукт вівчарства – вурду. Неварку зливають у казан і годину варять на повільному вогні, помішуючи, щоб не пригоріла. В результаті утворюється сироподібна маса, яку виймають друшляком – це і є вурда – ніжна і солодкувата. Саме її смак нагадав мені босоногі літні канікули в селі з його розміреним усталеним життям. Із 9 літрів неварки виходить 500-600 грам вурди.    


І це ще не все. Жентиця -  рідина, яка залишається після приготування вурди – теж придатна до споживання. Її п'ють, жартівливо називаючи вівчарською кавою, та радять вмиватися нею жінкам, щоб бути красивими. Курс такої косметичної процедури 7-10 днів.  Впоравшись із ранішнім молоком, дивимося вже й обід на підході...разом з вівцями, яких знову треба доїти, а потім робити сир. І так з дня в день, у сонце і дощ кипить робота вівчаря.

А щоб праця веселіше йшла, до рук беруть сопілку та трембіту.


 

02 вересня 2010р.

Теги:

Коментарі

Наталка 2010-09-21 / 22:47:00
Дякую файно за розповідь. Читаючи про школу, я так само на хвилину майнула у дитинство і почула та й проспівала ті співанки косівською гірською мовою, яка виявляється живе всі ці роки десь глибоко чи в душі, чи під гіпофізом... Дякую ще раз

Faust 2010-09-05 / 11:00:00
Пані Оксано, в кололмийці, яку Ви навели як епіграф до статті, йдеться не про село (селище) Колочава, а про річку Колочавка - "Колочавка, Колочавка, як ти маленька..." В цитуванні народної творчості закарпатців не слід "халтурити", скільки би Вам не платили... А "Школу вівчарчтва" давно слід перетворити в Університет! Зараз їх, університетів в Україні більше, ніж дитсадків. Подайте ідею "Шефу"...

Автор 2010-09-04 / 18:00:00
Маріанні: дуже дякую. Вхід до Школи вільний, лиш би було бажання. А вівчарі дійсно дуже гостинні.

Маріанна Шутко 2010-09-03 / 18:42:00
Ой, Оксаночко, як гарно ти написала про Школу вівчарів! У тебе талант!
Мені аж самій захотілося попити того молока, з*їсти вурди й вівчарської кави...)))

Ярослав 2010-09-03 / 18:37:00
Років шість тому мене запросили в Колочаву. З того часу кожного літа буваю там. Знаю добре всі стежки на навколишні полонини: Дарвай, Красну, Стримбу. Ця місцина має унікальну властивість умиротворювати, тут люди вітаються і незважають на те, що поряд незнайома людина. Тут забуваються всі життєві негаразди...

Автор 2010-09-03 / 16:22:00
Так, ця місцина має властивість запамятовуватися як і обличчя :))

Алла 2010-09-02 / 21:30:00
які знайомі обличчя)
а особисто мені ще й підйом запам’ятався...)


Оксана Чужа
Публікації:
Україна-Росія: бої тривають
Дерев’яні церкви Закарпаття уже майже століття утримують цікавість чехів
Дев’ять квадратних метрів України
/ 1Чехи розвінчують криваві міфи про бандерівців
/ 1Як отримати гранти мігрантам у Чехії
У Празі відкрили пам'ятну дошку Героям Небесної Сотні
/ 1Росія програє війну з Україною
/ 9Світлина з Mайдану стала фотографією року в Чехії
/ 1Слідами Альфонса Мухи
/ 5Чеський геній, якого повинні були забути
Креативний кінозал як альтернатива кінотеатрам
ЄДИНИЙ У СВІТІ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ТЕАТР
Українська експериментальна бандура: США-Чехія
Виставки для сліпих
«Сонячність» поета Василя Вовчка
/ 2Піонер німецької барокової графіки
/ 7Шевченкова Катерина на чеський манір
/ 2Пам'яті владики Івана Маргітича
/ 4Спогади, що сповнюють гордістю
/ 4Відірватись від землі
/ 4МЕТАМОРФОЗИ
/ 4Кілька слів про сучасний архів
/ 7Європейська столиця квітів – Кейкенхоф
/ 1Така різна любов
/ 1Легенда про поліську отаманку Марусю
» Всі записи