Симфонія життя і смерті

Коли на самому початку вистави бачиш, як шість дівчат у чорному зображають різні симфонічні інструменти, розумієш, що і далі буде щось незвичайне. І справді — такого ми давно не бачили. Це як мурашник чи бджолиний рій, де кілька істот зливаються в живий живий організм. Часто це нагадувало синхронне плавання чи “хореографію” парашутистів. Оцей моторошний вихід душі за межі власного тіла, злиття різних натур воєдино, їхня нестихаюча взаємоборня — було у цьому щось від шаманства з бубном навколо вогнища. І усе це під французький шансон, який додавав ще більшої психоделічності дійству. Ну і фантастичні декорації, зокрема матерія, що просвічується в одному напрямку (як тоноване скло), димова машина, якесь гіпнотичне світло.

Кажуть, ніби усередині театральних труп дуже напружені взаємини. Так от, порівняно з тим, що панує в оркестрі, актори — просто ангели пухнасті. Інший такий викид деструктивних емоцій просто тяжко уявити. За великим рахунком, щось подібне діється в усіх без винятку трудових колективах, тільки, як правило, латентно і розтягнуто у часі, закамуфльовано як лиш можна. А тут усе вивалено на публіку і перетворено на шоу — з шампанським, феєрверками і час від часу з викиданням бездиханних тушок з-під килима. При цьому усе з жіночною невимушеністю і елегантністю.

Коли жінки глузують з жіночої природи, це виявляється зовсім інакше, ніж у грубих чоловіків, але значно дошкульніше. Різні жіночі типажі продемонстровано в усіх можливих і неможливих ракурсах, у найбільш вигадливих комбінаціях, на межі і за межею можливого. Так жінки розкриваються украй рідко, то ж чоловіки-глядачі мали виняткову можливість побачити щось таке, може, єдиний раз у житті.

Шість жінок із шістьма зовсім різними, але витонченими зачісками (з-проміж іншого, це був ще й унікальний театр перукарського мистецтва). Шість дуже різних житейських історій. Шість стратегій взаємин з чоловіками, подругами, алкоголем, мистецтвом, грошима. Шість прав — кожна правдивіша за іншу. Усі вони несумісні між собою, але якось співіснують, підсвічують одна одну, затінюють, контрастують, вступають в інтерференцію. Променяться дикою енергетикою, котра не може не спалювати.

Сьомий — Леон. Це чоловік, як його уявляють жінки. Тут зібрано і втілено усі жіночсі стереотипи про нашого брата. М-да, краще би хлопцеві довічне ув’язнення в Алькатрасі (уже закритому), ніж робити у такому жіночому колективі. Чергове втілення Орфея, розтерзаного жінками (здається, є в Ануя п’єса і про нього). Ще кілька чоловіків час від часу з’являються з-за лаштунків, аби асистувати жінкам під час їхніх сольних номерів.

Публіка виходила переповнена емоціями, бо зі сцени просто струменіло протуберанцями. Це була справді реалізація заповіту класика “живи на сцені і помри на сцені”.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати