Тихий американець

Зрідка я перечитую рядки його останнього листа 10-річної давності: "Моя мати завжди повторювала мені дві речі: Спочатку – дами (Ladies first). І завжди кажи "дякую"!".

"Тихий американець". Саме так я назвав років 20 тому передмову до однієї зі збірок у моєму перекладі оповідань американського письменника, що оселився на межі тисячоліть у нашому Ужгороді. Його звали Сенді. Це – один з варіантів імені Alexander. Отже, він мій тезко. Тоді йому було під 70. Хоча він стверджував, що біологічно років на 20 молодший. Йому можна було вірити, за фахом він – біолог, випускник Університету Берклі, знаного наукового центру. У далекі 60-і там вирували студентські заворушення. Нас познайомила його жінка. Четверта за ліком... З трьома попередніми він покінчив ще до свого сорокаріччя. Покінчив настільки, що за вироком одного з американських федеральних судів йому було заборонено наближатися до своїх дружин та дітей ближче за 500 ярдів. Ярд – це не мільярд, це трохи менше метра. А чим закінчилося його чергове подружнє життя – трохи згодом...

Сенді купив будиночок у старому кварталі Ужгорода. Ззаду будинку був невеличкий задвірок. Він його називав на американський манер "courtyard". Там стояв мангал, біля нього ми випили чимало. Але не з'їли. Сенді не з надто гостинних господарів. Якось я прийшов на його запрошення пообідати, прихопивши пляшку горілки та баночку оливок. Цим все і закінчилося, до кухні хазяїн так і не дійшов. Пив він виключно лікери. Одного разу я "алаверди" запросив його на свою дачу, узяв вина, горілки, приготував шашлики. Він прийшов із курячим стегенцем, вже смаженим, та недопитою пляшкою лікеру. Аличевого. Вони такі, "тихі" американці. Чужого не візьму, своє не віддам.

За 6 чи 7 років, прожитих в Україні, Сенді засвоїв лише декілька іншомовних слів. "Да", "добрий день", "водка", "спасибо". Його життя проходило у нетрях нашого міста. Він був знайомий з безліччю ромів, багатьох знав на ім'я. Дні він проводив у "кнайпах" базару "Білочка", з безхатьками, п'яницями, злодіями, іншими маргіналами. Ні, він не пиячив, аж ніяк. Він спостерігав. Усі його короткі ужгородські оповідання – саме про "дно" нашого з вами міста. Не знаючи мови, він все сприймав на слух, при тому – напрочуд вірно. Йому дуже імпонували українці, та й, загалом, слов'яни, хоча мусульманський Стамбул залишив у ньому величезний і світлий слід. У нього був багатий життєвий досвід. Колись він тримав маленький готельчик, десь там, у своєму Орегоні. Довгий час жив на островах грецького Середземномор'я. Кіклади, так називалися ці острівці. Спогади про той час він виклав у своїх "Середземноморських історіях", з притаманною йому мальовничістю, втіленою у коротких фразах. Сенді обожнював Моема, густо його цитував напам'ять, а от за манерою письма він, як на мене, скоріше нагадував Селінджера. Прочитав чи не всього Достоєвського, фразу про "дитячу сльозу, якої не варте щастя усього світу", він часто цитував у наших розмовах. Ні, Сенді не був великим письменником, скоріше, у ньому перемагало графоманство. Але його короткі історії чимось магічно притягують. Особливо та, де у палаючій стайні гине кінь.

Писав він виключно на білих аркушах чорними чорнилами. Правки робив червоним. Стіни його кабінету рясніли виписками, цитатами, просто окремими фразами на жовтих паперових клаптиках, причеплених стрічкою. Він загалом був снобом, одягався просто, але зі смаком, і його футболки та сорочки завжди сяяли чистотою. А на шиї висіла фотокамера. Справжня, з хорошою оптикою. Дідусь називав мене своїм другом, і я колись пожартував, що він – єдиний мій американський друг. Згодом, після американського "туру", у мене з'явилися інші заокеанські приятелі. Одному з них, затятому "Трампівцю", я нещодавно надіслав свого післявиборчого листа зі "співчуттям". Але Сенді – він залишився першим.

... Того вечора Польща грала з Еквадором. Різкий телефонний дзвінок роздратував – хто це у пізній час, у мене футбол! "Александер, пробачте, що псую вам суботній вечір. Надя вкоротила собі віку". У його жінки було інше ім'я, але у своїх оповіданнях він називав її "Надя". Я залишу це ім'я і надалі. Хоча ми з нею були не просто сусідами (двір у двір), але й ходили разом до школи.

Я був у його хаті за півгодини, ми живемо у різних куточках міста. Надя вже лежала на підлозі під трубою, з якої звисала смужка мотузки. Її білизна визирала з-під домашнього флашрока. Вона, ця білизна, та й петля на Надиній шиї, були надто чорного кольору на тлі надто білого тіла…

Невдовзі Сенді продав будинок і повернувся у свій Корваліс. Частину грошей залишив, вклавши їх у якусь кредитну спілку. Він дійсно любив Ужгород і збирався час від часу проводити тут декілька місяців. Чи варто говорити, що спілка ця луснула, не давши літаку Сенді і приземлитися у Орегоні? Наступні два роки я присвятив добуванню з неї американського капіталу. Зізнаюся, роль колектора я відіграв з успіхом. Ці гроші вже в Америці, навіть з процентами.

Сенді ще дзвонив мені пару років по тому. Писав листи. Потім перестав. Недавно я знайшов вісточку про нього в Інтернеті. Він сидів на вулиці з плакатом "Шукаю жінку". Сенді залишився Сенді. Сподіваюсь, ніхто не відгукнувся на його заклик. Мені було б шкода цю жінку.

Останнє повідомлення, яке я відшукав у мережі – Сенді заарештований за спробу порушити недоторканість житла якоїсь престарілої американської леді… (Ladies first!). Плейбой таки справді шукав жінку! П'яту, чи, може, шосту? Він дійсно молодий, цей "тихий" американець, молодий душею та й "біологічно."

А я ловлю себе на думці, що часом мені бракує цього дивакуватого дідугана. Я вірю, що він живий-здоровий. Що пише свої захоплюючі графоманські "stories". От тільки шкода, що ми вже ніколи разом не вип'ємо кави, яку він дуже любив. Не перехилимо чарчину, я – горілки, він – свого клятого лікеру. Аличевого. І все ж... А раптом у трубці ще пролунає звичне: "Александер? Як завжди, завтра о 9-й, біля пішохідного мосту? Я дещо принесу з новенького". Він же написав тоді, у останньому своєму листі: "Я дуже сподіваюся побачити вас колись ".

Теги: МакКаллох, письменник

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати