Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8

Продовження. Початок - Політичні трансформації Закарпаття, Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5 ,Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6, Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7

Виборча кампанія 2002 року лише формально завершилася в березні, а по суті країна вступила в безперервний виборчий процес, який тривав до 2006 року й далі. Зумовлено це було тим, що в державі склалися дві майже однаково великі електоральні групи, які створювали рівновагу як у парламенті, так і загалом по країні. Тому розгорнулася тривала боротьба за кожний депутатський голос, кожну посаду й територіальну громаду. З одного боку, це сприяло розвитку демократії і громадських інститутів, а з іншого – тримало український політикум в надзвичайному напруженні, не даючи змоги проводити будь-які стратегічні реформи. Яскравим прикладом такої хиткої рівноваги виявилася вже спікеріада 2002 року.

Хоча опозиційні партії досягли явної переваги на виборах, однак завдяки перетягуванню мажоритарників та окремих депутатів із партійних списків владі вдалося створити більшість у парламенті. Після кількамісячної спікеріади В.Литвин став головою Верховної Ради завдяки 226 голосам, тобто мінімально потрібним. До процесу створення більшості були залучені й «губернатори», які особисто мали стежити за кожним голосом безпосередньо у залі Верховної Ради. Тому цю більшість цілком слушно назвали «адміністративною», а її головний архітектор В.Медведчук став головою Адміністрації Президента й дістав важелі для прямого впливу як на «губернаторів», так і на депутатів, міністрів, суддів, тобто всієї державної машини.

Разом із цим і далі тривала боротьба на виборчих дільницях. Вже в червні відбулися довибори в кількох округах. Оскільки кожен мандат мав величезне значення, то навіть у локальні вибори залучали величезні ресурси головних політичних гравців, таким чином, перетворюючи ці змагання на партійні перегони. Після поразки на Закарпатті Нестор Шуфрич пішов на довибори у Черкасах, де застосував зовсім іншу виборчу технологію – купівлю голосів через систему мережевого маркетингу. Однак, коли навіть уся країна знала й говорила про масовий підкуп, бо в систему було залучено понад 30 тисяч виборців і приховати це неможливо, то в суді справу довести не вдалося, і Верховний суд визнав вибори в Черкасах правочинними. Однак народ закріпив за 20 гривневими купюрами назву «шуфрики» ,і нині це виглядає сміхотворною ціною за голос. Сам Н.Шуфрич на радощах дав велику прес-конференцію в Ужгороді й активно переконував й оточення, і себе, що ключ до повної перемоги на виборах знайдено і він в кишені його патронів.

Не оминули нові вибори й Закарпаття. Оскільки відразу два мери найбільших міст – Ужгорода та Мукачева – одночасно стали й депутатами Верховної Ради, вони мали визначитися й обрати постійне місце роботи. Обидва віддали перевагу Верховній Раді. Та якщо в Мукачеві, де абсолютна більшість міських депутатів підтримувала В.Балогу, не поспішали з новими виборами і призначили їх аж через рік, то в Ужгороді більшість депутатів міської ради бажала обрати мера негайно. І вибори призначили на 8 вересня 2002 р. Попри те, що Г.Москаль вже став явно небажаним для СДПУ(о) керівником краю, він мав виконати останнє завдання – провести лояльного чинній владі керівника обласного центру. Вибір зупинився на Вікторі Погорєлові, який у березні посів друге місце після С.Ратушняка. Опозиція не мала в обласному центрі сильного, розкрученого кандидата й підтримала відомого поета-гумориста і власника культової корчми «Деца у нотаря» Павла Чучку, який, утім не мав практичного досвіду ні в політиці, ні в державному управлінні. Однак це вже були змагання не лише персоналій, а насамперед великих команд, тому ці два кандидати явно випереджали всіх інших. На підтримку П.Чучки приїхав В.Ющенко з командою депутатів Верховної Ради. На боці В.Погорєлова був адмінресурс і «губернатор», який зробив усе, щоб залучити до підтримки свого кандидата й С.Ратушняка. Хоча вже через кілька місяців й Г.Москаль, й С.Ратушняк жорстко розсваряться з новообраним міським головою Ужгорода.

У всякому разі 8 вересня 2002р. В.Погорєлову вдалося перемогти з перевагою у майже 5 тис. голосів. Відразу після цього був змінений і «губернатор». Тепер СДПУ(о) вирішила обійтися без зайвої дипломатії та маневрів, зосередити всю владу в одних руках і перейти до відверто силової тактики розгрому опонентів. Таку роль було відведено Івану Різаку, яка згодом привела його до політичного краху та особистої трагедії. 

Для цього треба було подолати проблему Мукачева. Справа полягала не лише в тому, що місцеве самоврядування залишалося острівцями, куди адміністративні призначення з Києва чи Ужгорода не поширювалися. Проблема була значно глибшою. Слід було подолати морально-психологічний бар’єр і довести, що «влада сильна, як ніколи». В умовах тотального тиску на депутатський корпус величезного значення набувало й персональне з’ясування стосунків із В.Балогою. Його треба було або змусити увійти до провладної більшості й відмовитися від підтримки В.Ющенка, або знищити як важливий політико-економічний фактор на теренах області. Саме тому мукачівський двобій згодом перетворився на епопею, що набула світового резонансу, а в коментарях оглядачів її назвали «Сталінградом для СДПУ(о)».

У пресі багато дискутувалася роль «Барви» в закарпатському житті. Але фактом залишається те, що економічно спрямована команда В.Балоги свого часу стала до жорсткого протистояння з олігархічними структурами В.Медведчука, на однозначну підтримку котрих скотилася виконавча влада на чолі з президентом Л.Кучмою. Власне на лінії «олігархи – прихильники європейських принципів» сформувалася українська не ліва опозиція в загальнодержавному масштабі.

У політичному бутті між цими силами перший бій відбувся на парламентських виборах 2002 року. За прозорою пропорційною системою олігархи зазнали нищівної поразки, але в мажоритарних округах адмінресурс виявився міцнішим. Мукачево в цьому ряді залишалося особливою територією. На довиборах різних рівнів у період 2002-2004 років виконавча вертикаль випробовувала всілякі способи маніпуляції виборцями. Здебільшого це їй удавалося. Десь просто знімали неугодних кандидатів, десь вибудовували фінансові піраміди підкупу, десь вистачало адміністративного тиску. Однак чим далі на захід країни, тобто ближче до Європи, тим виборець виявлявся вибагливішим. Тим більше В.Медведчуку слід було довести свою всесильність Л.Кучмі. А поряд із великими центрами, вільними від есдеків – такими, як Київ або Львів – непідконтрольне Мукачево у вотчині СДПУ(о) – Закарпатті – взагалі розвіювало міф про «владу сильну, як ніколи» і могутнього кризового менеджера. Перше випробування було призначене на 29 червня 2003 року.

Команда В.Балоги мала кілька реальних кандидатів, але зупинилася на підприємцеві Василеві Петьовці. СДПУ(о) вибору не мала ніякого. Тому змушена була застосувати випробувану тактику вербування вже сформованих політиків. Єдиним варіантом виявився заступник голови обласної ради, досвідчений і розкручений господарник Е.Нусер. Попервах боротьба велася доволі пристойно. Е.Нусер мав рейтингову первагу, позаяк довгі роки працював у міському господарстві і пройшов не одні вибори. Хоча злагоджена робота молодої, але не менш досвідченої команди «нової хвилі» швидко вивела свого висуванця вперед і за три місяці до виборів В.Петьовка вже випереджав конкурента і не втратив переваги до кінця. Бруд почав виливатися в останні тижні перегонів. Однак адміністративний тиск обласної й центральної влади врівноважувався владою місцевого самоврядування. Чорний піар, прямий підкуп, судові війни бажаного для СДПУ(о) результату не дали і В.Петьовка випередив Е.Нусера на 2,5 тис. голосів.

У відповідь був задіяний варіант маніпуляцій, випробуваний свого часу у Берегові, щоб забезпечити перемогу І.Гайдошу. Сихівський суд Львова скасовує результати на 8 дільницях, де найбільша перевага у В.Петьовки, щоб вивести вперед Е.Нусера. Однак Мукачівський суд ухвалює аналогічне рішення, і статус-кво відновлюється. Піврічна судова тяганина приводить В.Медведчука до висновку, що треба зруйнувати всю систему місцевого самоврядування в Мукачеві, інакше перемоги не буде. І йому вдається переконати в цьому Л.Кучму. Під Новий рік президент видає указ, яким фактично скасовує волевиявлення мукачівців і дає СДПУ(о) повторний шанс. Але тепер уже й місцеве самоврядування підпорядковане «кризовим менеджерам». До виборів залучено всю державну вертикаль. Кабмін терміново виділяє кошти для міста. І.Різак зобов’язує райони області виділити гроші на Мукачево, що зазвичай називається рекетом. Під тиском частина депутатів міськради переходить на бік облдержадміністрації. Протизаконно міняють склад виборчих комісій, а рішення суду з цього приводу ігнорують. Наказом із Києва реорганізовують навіть місцеві суди. Власне, на цю тему написано вже кілька книжок, в яких зібрано реальні факти порушення норм закону, моралі й здорового глузду.

Звичайно, це привертає до містечка у центрі Європи увагу всього світу. У таких умовах В.Балога вирішує йти на вибори сам, сподіваючись, що його зняти з перегонів буде важче. Виборча кампанія його командою практично не ведеться, щоб не було підстав для зняття. Жодного білборда, плаката, виведена з ефіру М-студіо. У день виборів на вулицях задіяний не лише місцевий кримінал, який співпрацює з міліцією, а й присутні найманці з гарячих точок Придністров’я, Балкан інших регіонів. Та мукачівці однаково голосують за «свого хлопця», остаточно підриваючи імідж режиму Медведчука-Кучми в очах світу, одночасно підносячи імідж України.

Далі буде

Теги: Балога, Шуфрич, Москаль, Петьовка, Ющенко, Мукачівські вибори

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати