Закарпатська моцарела з італійським присмаком

Знайти буйволячу ферму у Вертепі не надто й складно. Вона розташована на околиці села на березі невеличкого озера. О сьомій ранку ворота відчиняє охоронець. На кухні у цей час готуються до ранішнього доїння тварин. Дівчина Ольга Хоменко миє відра, готує посуд для зціджування молока. Їй допомагає місцева жителька.

«Мішеля якраз немає, – пояснює Ольга. – Поїхав на два місяці до Німеччини. Тож тепер уся ферма на мені».

У Вертеп Ольга з Мішелем переїхали зовсім недавно – усього два місяці тому. Доти жили у Стеблівці та Липовці. До речі, у Стеблівці досі знаходиться частина їхньої ферми – непродуктивні буйволи, які випасаються на тамтешніх пасовищах. У Вертеп перевезли тільки тих буйволиць, які дають молоко, та буйволят.

Історія цієї першої закарпатської буйволячої ферми закладалася близько трьох років тому, коли молодий німецький студент Мішель Якобі з Гамбурга подорожував Європою. На Закарпаття він приїхав, аби побачити екологічно чистий регіон. Під час поїздки випадково потрапив до села Стеблівка, що на Хустщині, де місцеві люди розповіли йому, як свого часу на Закарпатті розводили буйволів. А тепер, мовляв, популяція цих екзотів знаходиться на межі вимирання. Молодого німця ця ситуація шокувала. Тому, повернувшись невдовзі додому, він створив у Німеччині благодійний фонд і зібрав кошти, аби викупити від закарпатців кількох тварин. Згодом повернувся в Україну, оселився у Стеблівці й почав відроджувати стадо. Сюди ж за рік запросив і свою дівчину – випускницю Київського національного економічного університету ім. В.Гетьмана Ольгу Хоменко. До речі, вона за фахом якраз спеціаліст у сфері сільського господарства. І доглядати за буйволами згодилася залюбки.

О пів на восьму Ольга разом з місцевою жителькою починають доїти буйволиць. Ці норовливі тварини вимагають особливого підходу. Так, наприклад, під час доїння їх треба підгодовувати комбікормом. Деякі, якщо на них підвищувати голос, взагалі не підпустять до себе. Ці звички тварин Ольга і Мішель давно вивчили, тому й поводяться з ними так, наче з людьми.

«Юлко, Юлко, будь слухняною, – вмовляє одну з примхливих буйволиць Ольга. – Якщо у хліві є хтось із чужих, Юлка відмовляється давати молоко», – пояснює дівчина.

Хвилин за 40 жінки завершують доїння. Кожна з тварин дає за один раз від 3 до 5 літрів молока. Тож за день можна надоїти близько 50 літрів. Буйволяче молоко відрізняється від коров’ячого підвищеною жирністю, а ще воно багатше на кальцій та інші поживні речовини.

Свіже молоко Ольга проціджує у великий казан. Звідти наливає його у сепаратор і відбирає вершки. Вони густою цівкою стікають у півлітрові пластмасові баночки. Коли охолонуть – у сметану важко буде встромити ложку.

«Знежирене молоко, яке пройшло через сепаратор, до споживання не годиться. Тому віддаємо його собакам», – Ольга зливає близько 20 літрів молока у відро для тварин.

Видоєних буйволиць жінки виганяють на вулицю, де працівник ферми підгодовує їх сіном.

«Ну, а тепер, коли робота завершена, можемо вже й поговорити», – запрошує Ольга.

Дівчина розповідає, що до сільського життя звикла швидко, хоча сама народилася і виросла у місті. Затим навчалася у столиці й про господарювання у селі знала хіба що з університетської теорії. Коли Мішель запросив дівчину оселитися в закарпатському селі, щоб доглядати буйволів, це в Ольги не викликало здивування. Бо давно поклала собі за мету – допомогти сільському жителю налагодити ринок збуту власноруч виготовленої продукції. Власне, на цій тематиці Ольга й захищала свою дипломну роботу, бо вже тоді готувалася до переїзду в закарпатське село.
Першим завданням, яке поклали перед собою Мішель та Ольга, було підняти поголів’я буйволів у власному стаді. Цього домоглися вже за рік. Відтак молоді люди зголосилися допомогти тим закарпатцям, які тримають цих екзотичних тварин. Власне, запропонували на літній період забирати буйволів від власників на свою ферму. Тварин тут доглядають, годують, а восени повертають людям. Це неабияк підштовхнуло закарпатців не вирізати тварин, а навпаки – збільшувати популяцію. Адже літнім людям, які найчастіше і є власниками буйволів, в останні роки було доволі важко самостійно утримувати тварин. Оскільки ті – любителі добряче поласувати, з’їдають корму багато, а молоко через втрату попиту продати за реальну вартість – 20–25 гривень за літр – було дуже важко. Зрештою, Мішель та Ольга погодилися ще й за символічну плату віддавати буйвола-бичка у ті села Хустщини та Тячівщини, де є бодай 2–3 буйволиці, аби відродити на селі популяцію екзотів.
Ольга запрошує до підвалу, де дозрівають її сири. На дерев’яних полицях лежать кілька бочечок сиру маскарпоне, поруч – моцарела та фета.

«Сирний день у нас починається з п’ятниці й триває до неділі. Протягом цих днів я готую сири моцарелу, маскарпоне, фету, свіжий сичужний сир. З понеділка готові продукти доставляю до замовників. Крім цього, з буйволячого молока готую сметану, збиваю вручну масло, продаю й свіже молоко. На всі ці продукти маю постійних покупців з навколишніх сіл та міст Хуст і Виноградів».

Виручені від продажу гроші – а це близько 80 тисяч гривень у рік – Мішель та Ольга вкладають у розвиток ферми. Адже на утримання буйволів узимку потрібно декілька тонн сіна, комбікормів. Нещодавно вони знайшли спонсорів, які згодилися виділяти кошти на утримання шести тварин протягом кількох років.

Але найграндіозніші плани молодих ентузіастів фермської справи – попереду. Ольга планує, що в майбутньому ферма матиме сталий розвиток, зможе прогодувати себе сама (адже досі вони вкладають у господарство власні кошти), і, зрештою, стане прикладом для інших власників буйволів. Відтак дівчина, яка отримала диплом за фахом «економіка агропромислового комплексу», хоче створити компанію, яка допомагатиме закарпатським фермерам просувати власну молочну продукцію на полиці магазинів великих українських міст.

«Якщо власник буйвола побачить, що він може утримувати тварину, виготовляти з її молока сир моцарелу й продавати його по 200 гривень за кілограм, то це стане неабияким стимулом для закарпатців для відродження популяції тварин. Наприклад, для того, щоб отримати один кілограм такого сиру, треба усього 3–4 літри молока.

Це цілком реально в закарпатських умовах. Щоб переконати місцевих людей, я  готова навіть зібрати власників тварин і навчити їх варити цей делікатесний сир та працювати з молоком так, аби не було проблем з реалізацією цієї продукції. Але для цього, звичайно, треба інтенсивно трудитися», – каже Ольга.

Нещодавно Мішель та Ольга зареєстрували своє підсобне господарство у міжнародній волонтерській організації WWOOM, тому приймають у себе волонтерів з різних континентів. Тепер на фермі живуть четверо молодих людей зі Сполучених Штатів Америки та Німеччини. За умовами, вони повинні допомагати фермерам упродовж 7 годин у день. Самі ж власники ферми беруть на себе витрати за проживання та харчування добровільних помічників.

Робочий день на фермі завершується близько півночі. Відтак Ольга сідає за комп’ютер і напрацьовує проекти на найближчі рік-два. Вона впевнена, що вже зовсім скоро житель закарпатського села матиме стимул для відродження екзотичних буйволів.

Сніжана Русин. Фото автора

Теги: моцарела, буйволи, ферма, Вертеп

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати