Жебрацтво – потреба чи непоганий бізнес?

«Вони били мене дошками за те, що приніс мало грошей»

Кілька років тому до мукачівських міліціонерів підійшов 17-річний хлопець. Він розповів історію, схожу на справжній детективний фільм. За словами Крістіана (саме так звали хлопця), у 5-літньому віці батьки продали його і старшу на 6 років сестру Марину циганам. Ті відвезли дітей до Москви, де впродовж багатьох років змушували жебракувати.

«Пам’ятаю, як батьки торгувалися з ними у кафе за нас. Тоді мама сказала: «Поїдеш з цими людьми на поїзді, й вони куплять тобі за це велосипед». У Москві Корчі, який нас купив, наказав йти у метро просити гроші. Аби більше давали, повісив мені на шию табличку з якимось написом».

Крістіан з сестрою та ще двома інвалідами на візках, котрих роми привезли також із Закарпаття, щодня виходили жебракувати на станції московського метрополітену. Сам Корчі з дружиною увесь час стояли неподалік, слідкуючи, щоб завербовані не втекли.

«Вони били нас дошками, солдатським ременем, палицями, коли ми приносили мало грошей, — пригадував Крістіан. – Якщо то було 200 рублів чи менше, нас били навіть до крові. Дружина Корчі кусала нас за руки, щоб більше просили».

Влітку, за словами хлопця, усі завербовані жили у лісі в наметах, узимку сучасні рабовласники винаймали житло у столиці. Годували жебраків добре тільки тоді, коли вони приносили багато грошей. Якщо бачили, що ті ховають кілька рублів на їжу, то лупцювали. До міліції Крістіан потрапляв не раз. Але, за його словами, дружина їхнього «роботодавця» завжди знаходила спільну мову з міліціонерами. Правоохоронцям Крістіан не скаржився на жебраче життя тому, що боявся потрапити до інтернату чи колонії. Коли зважився втекти, знайомий таксист вивіз його з Москви і допоміг потрапити в Україну. Мукачівські правоохоронці передали юнака до обласного притулку для неповнолітніх, а самі взялися розшукувати циганського барона, який тримав хлопця у рабстві, та батьків Крістіана.

Інша історія жебрацького життя пов’язана з росіянином Віталієм. Цей чоловік довгий час жебракував на вулицях Ужгорода. Поспілкуватися з ним вдалося, коли чоловік відморозив собі ноги і потрапив до міської лікарні. За словами Віталія, в Україну він приїхав до батька, який після розлучення з мамою проживав у Києві. Та коли чоловік помер, комунальну квартиру відібрали, а Віталія «попросили» піти. З власної волі чоловік вирішив зайнятися жебракуванням. Тоді ж і познайомився із закарпатськими ромами, які розповіли про те, як на Закарпатті добре живеться. Це й підштовхнуло Віталія приїхати до Ужгорода. Тут деякий час жив у мікрорайоні Радванка, потім перекочував до підвалів, де перебивався з місцевими безхатченками. Жебракував переважно на світлофорі біля магазину «Україна». Розповідав, що заробляв сам на себе. За день міг випросити від 70 до 100 гривень. Цього йому вистачало на прожиття. У лікарні після того, як медики ампутували йому обидві ступні, зарікся жебракувати. Казав, що мріє повернутися в Росію – до матері та сестри. Після того Віталія на ужгородських вулицях не видно…

Ці історії – долі лише двох жебраків. А таких – сотні, тисячі. Багатьом з них подобається існування у такому світі, і чимало жебраків навіть не думають відмовлятися від свого способу життя.

Жебрацтво – своєрідна професія…

У світі жебраків є свій поділ на різні категорії. Від цього, власне, й залежить їхній заробіток. Давно відомо, що найбільше із жебраків заробляють жінки з маленькими дітьми та вагітні. Цю категорію правоохоронці давно вже назвали «мамами». Часто (це стосується особливо великих міст) такі люди жебракують із чужими дітьми. Їх «орендують» у батьків-алкоголіків або ж навіть крадуть. В Ужгороді серед «мам» — переважно циганки із тутешніх таборів. Заробляють зазвичай на пішохідних переходах, на світлофорах, де зупиняються автомобілі й маршрутки, на вокзалах. Перестріваючи людей, вони розповідають про важке життя-буття з дитиною на руках. Шкодуючи в першу чергу немовля, люди й подають таким жебракам.

Не менш популярною є категорія жебраків-«калік». Вони сидять у інвалідних візках на пішохідному мості або на центральних вулицях міста і просять милостиню. Цих людей по-справжньому шкодуєш. Утім, нерідко калік використовують ті ж роми, які щоранку вивозять інвалідів (нерідко вдаваних) на візку в найбільш велелюдні місця і залишають там на весь день. А увечері разом з грошовим «ужинком» забирають. Каліці від цього перепадає хіба що їжа. Решту грошей забирають ті, хто утримує їх.

Є категорія жебраків-дітей – від 12 до 15 років, яка не стоїть на вулиці з простягнутою рукою, а йде по домівках. Їх ще називають «біженцями». За словами заступника начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Ужгородського МУ УМВСУ в Закарпатській області Василя Шовака, такі жебраки заходять у багатоповерхівку і проходяться по кожній з квартир. Так, тихенько пробують, чи відчинені вхідні двері. Якщо так, тоді заходять і виносять з коридорів усе, що приглянулося. Якщо ж їх упіймали – починають жалісно плакати і просити шматок хліба. Є й такі, що просто дзвонять у двері і просять милостиню. Однак останнім таланить рідше, оскільки мешканці квартир, навчені самими жебраками, просто не відчиняють двері.

Інша категорія – це «гастролери», або ж «мігранти». Це безпритульні, які гастролюють з одного міста в інше. А щоб їх не вигнали місцеві, такі жебраки віддають їм частину зароблених грошей, так званий «податок». Часто «гастролери» зупиняються в одному місті на рік-два, а то й більше. До Ужгорода, за словами Василя Шовака, приїздять зазвичай «гастролери» з Ужгородського та Перечинського району. Наші ж жебраки найчастіше їдуть заробляти у великі міста країни – Київ, Львів, буває, навіть у Східну Україну та до Москви.

Не менш популярною є категорія жебраків-«інтелігентів». Вони доволі ввічливі й грамотно мотивують своє прохання про допомогу. Часом навіть показують «липові» офіційні листи – довідки про хворобу чи смерть родича. «Працюють» зазвичай на автостанціях, біля церков, монастирів. Часто з уст таких людей лунають завчені слова: «Вибачте, що я така молода, прошу від вас допомоги…».

На противагу їм є категорія жебраків-«хамів». Це зазвичай ромські діти. Вони прямо вимагають від перехожих гроші або їжу. Якщо на них не реагують, то обіцяють вимастити брудом. Часто вони дозволять собі навіть вирвати з рук людини їжу або принаймні плюнути, якщо їй відмовили.

Жебраки-«церквушники» переважно «промишляють» біля церков та монастирів. У неділю зранку вони вже з сьомої-восьмої години, як кажуть, «на роботі». Біля храмів найчастіше можна зустріти калік, ромських дітей або ж вагітних жінок і матерів з немовлятами. Вони заробляють тим, що під час церковних відправ випрошують гроші біля входу у храм. Часто навіть демонструють парафіянам згадані вже «липові» довідки про різноманітні хвороби.

Добре запам’ятовується така категорія жебраків, як «артисти». Це переважно діти ромської народності. Раніше циганчат з гітарами, баянами та іншими музичними інструментами можна було почути на вулиці Корзо, площах Театральній і Шандора Петефі. За словами Василя Шовака, довгий час в центрі Ужгорода жебракував 12-річний хлопчик з Ужгородщини. Нерідко він був «гостем» міського управління міліції. Там розповідав, що походить із бідної родини, в якій, крім нього, ще шестеро дітей. Оскільки мати, яка, до речі, вже відбувала покарання за те, що втягувала дітей у жебракування, сидить у декреті з молодшими, а батько помер, то дитина таким чином утримувала всю родину. За день цей малолітній артист заробляв, як мінімум, 60—70 гривень, бувало й 100—150. Цих грошей на хліб і до хліба йому та молодшим братам і сестрам вистачало. Коли ж підлітка розпитували, чи примушує його жебракувати мати, він, звісно, заперечував. Однак в останній рік його у місті не видно. Не виключено, що дитина могла виїхати до Києва чи Львова. Адже у великих містах є можливість заробити більше.

…Але не злочин

Жебрацтво в Україні не заборонено законом, тому не вважається злочином. А до відповідальності притягуються тільки ті, хто примушує інших займатися такою діяльністю. У Кримінальному кодексі є кілька статей, які передбачають відповідальність дорослих за втягнення малолітніх дітей у жебракування. Як адміністративну, так і кримінальну. Однак діти не завжди можуть сказати, що їх змушують жебракувати, особливо, якщо це немовлята. А більш дорослі й кмітливі навряд чи стануть свідчити проти своїх батьків. За словами Василя Шовака, в Ужгороді в останні роки спостерігається тенденція до зниження рівня жебрацтва, особливо серед дітей. Якщо раніше жебраки стояли чи не на кожному кроці в центрі міста та на «перспективних» околицях, то тепер зустріти їх можна набагато рідше. Щокварталу міліціонери складають відповідний графік, за яким «прочісують» різні мікрорайони міста. Найчастіше, каже мій співрозмовник, виявляють жебраків ромської народності. Це зазвичай мами з маленькими дітьми. З початку року затримали трьох таких жінок. У міському управлінні на них були складені протоколи за те, що втягують у жебрацтво дітей. Однак це, на жаль, їх не лякає. І вже завтра вони «працюватимуть» у інших мікрорайонах міста чи навіть виїдуть до іншого населеного пункту. Василь Шовак каже, цього року був випадок, коли в одному з супермаркетів міста правоохоронці затримали двох хлопчиків із більш-менш благополучних родин. Діти посперечалися, хто із них випросить найбільше грошей від перехожих. Так невинна забавка закінчилася для підлітків візитом до міліції. Усього за три місяці 2012 року міліціонери зафіксували тільки 4 випадки жебрацтва в обласному центрі, в які були втягнені діти. Що ж стосується дорослих жебраків, то, якщо вони не скоїли злочин, притягти їх до відповідальності тільки за те, що випрошують в перехожих гроші, не можна. Через це й маємо сприятливе підґрунтя для процвітання цього неофіційного виду «бізнесу». У відділі боротьби з кіберзлочинністю та торгівлею людьми УМВСУ в Закарпатській області натомість кажуть, що з випадками, коли дорослі чи діти потрапляли у жебраче рабство, вони не стикалися. У нас жебрацтво хоч і процвітає, але ситуація, запевняють правоохоронці, відносно спокійна.

Попри ці запевнення навіть неозброєним оком видно, що це явище досить популярне. І зупинити його важко. Принаймні до тих пір, поки не буде прийнято відповідний законопроект, який би викоренив жебрацтво як соціальне явище.

Сніжана Русин

Теги: жебраки, бізнес

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати