Незвідані царини друкованого слова

В Іршаві живе і працює журналіст і письменник Василь Шкіря. Понад тридцять літ він віддав газетярській справі. Обіймав посади кореспондента, завідуючого від­ділом, відповідального секретаря газети «Нове життя». Уже шостий рік очолює районне видання. Член національної спілки журналістів України, лауреат обласної премії ім.Федора Потушняка.

Незвідані царини друкованого слова

– Пане Василю, що спонукало вас взятися за перо?

– Почалося усе досить незвично. Я народився у гірському селі Загаття, яке дало світові основоположника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі.

Про нього в школі часто розповідав учитель малювання Костянтин Станкович, який добре знав батьків майстра пензля. З його слів я написав матеріал і наді­слав в обласну газету «Молодь Закарпаття». Редактора молодіжки Василя Горвата, схоже, зацікавила розповідь юнака з провінції, де було розкрито справ­жнє ім’я Адальберта Ерделі – Іван Гриць. Як згодом з’ясувалося (про це свід­чить редакційна пошта), для багатьох читачів моє повідомлення виявилося несподіванкою. А для мене це був перший серйозний крок у незвідані царини друкованого слова.

Уже не віриться, що за перший гонорар я передплатив… «Молодь Закарпаття» і став її постійним дописувачем. Пригадую: написав казочку про подорожник і надіслав у молодіжку. Редактор В.Горват від­повів: «Про подорожник написано багато. Ти краще підготуй матеріал про шкільне життя, ус­пішність учнів, дозвілля хлопців і дівчат». Пропозиція Василя Михайловича припала до душі. Клас, де я навчався, був серед кращих у школі. Боявся тільки, як це сприймуть директор, вчителі, зрештою, однокласники. Дещо вагаючись, однак писав – і вийшло! Матеріали охоче друкувала молодіжка, а я став її позаштатним кореспондентом.

– А як ви пов’язали свою долю з районкою?

– У село приїхав ляльковий театр з Ужгорода. Про його виставу «На сцені Іван Царевич» написав до районної газети «Нове життя». Замітку було опубліковано вже в одному із наступних номерів. Окрилений успіхом, я продовжував писати. А тут ще одержав листа від тодішнього редактора районки Василя Звонаря, в якому писалося: «Якщо й надалі будеш працювати над словом, можеш стати журналістом». А у війсь­ковій частині, де проходив армійську службу, очолював корпункт, регулярно готував матеріали в газету «Красный боец».

Повернувшись із армії, я твердо вирішив: піду опановувати журналістське ремесло. Хоча одразу зауважу, що вступити у Львівський державний університет ім.І.Франка було нелегко. На одне місце претендувало 8 чоловік. Мене, напевне, «виручив» творчий конкурс, який я склав на «відмінно».

– Що можете сказати про студентське життя?

– Із студентів, які стали відомими, Ярослав Ткачівський з Івано-Франківська і Маргарита Меденці з Мукачева, нас дотепер єднає дружба. А з викладачів мені на все життя запам’ятався патріарх української журналістики, професор Володимир Здоровега. Він вчив, що журналістська праця – не просто вміння написати замітку чи статтю, а своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб мислення, усвідомлення себе в житті. Він ніколи не погоджувався з тим, що майстерність журналіста – це всього-на-всього вправне володіння пером та «підвішений язик». А ще досі добрим словом згадую викладачів вузу  Василя Лизанчука і Олександру Сербенську. Це люди, які ніколи не кривили душею. Вони завжди були відвертими, учили нас, студентів, писати правдиво, із розумінням справи, не зловживати друкованим словом. Бо слово – це зброя. Навчати жити можуть всі, а вчитися у життя – не кожен.

– Як співіснують Шкіря-казкар і Шкіря-журналіст?

– Одне одному не заважає. Робота в газеті підказує багато цікавих тем і сюжетів. Якось в Іршаві зайшов до одного начальника з проханням вирішити важливу проблему. Він, вдаючи мудрого чоловіка, довго розмірковував, мізкував, що й до чого, а потім сказав, що для цього знадобиться 2–3 дні. Почула це дівчина, яка там працює, люб’язно усміхнулася і вже в коридорі, щоб, бува, начальник не почув, мовила: «Це питання я вам вирішу за кілька хвилин. У мене в комп’ютері є все». Хіба це не сюжет для казки? Буду відвертим: саме з курйозних  життєвих випадків зде­більшого й складаються мої казкові оповіді. Вони – як дзеркало доби. Сьогодні казка, як і сто, і двісті, і триста років тому, відображає свій час.

– В основному журналісти і пись­менники шукають шляхи виходу з провінції у більш престижні міста. А ви не залишаєте Іршаву…

– Найперше, районна газета – це школа життя. Тут починали гострити свої пера лауреат Шевченківської премії Дмитро Кремінь, лауреат премії ім. Лесі Українки Степан Жупанин, лауреат премії імені Олександра Духновича Іван Петровцій, письменники Юрій Мейгеш, Василь Феннич. А взагалі журналістика – професія цікава. Не повірите, що в провінційній Іршаві двічі ручкався з першим Президентом України Леонідом Кравчуком, у наш район свого часу приїжджали Леонід Кучма і Віктор Ющенко. У місті над Іршавкою виступали народні артисти України Юрій Богатиков, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Іван Попович, Степан Гіга, Петро Матій… Брав інтерв’ю у знаних у минулому футболістів київського «Динамо» Василя Турянчика, Михайла Комана, московського «Спартака» – Віктора Пасулька, славнозвісного кінорежисера Григорія Кохана, актора Василя Фущича, відомого В’ячеслава Чорновола… А що вже казати про знаних літераторів і художників краю! Якби все написане й опубліковане в газеті зібрати, упорядкувати, вийшла б непогана книжка.

Нудьгувати в Іршаві не доводиться. Зразковий дитячий український музично-драматичний театр «Пролісок» іршавського районного Будинку культури інсценував мої казочки «Сила і закон» і «Супервіник», з якими, до речі, у ці зимові дні виступає перед учнями загальноосвітніх шкіл району. Тепер разом із режисером-постановником Василем Філешом працюємо над постановкою п’єси «Про золоторогого оленя і огид­ну бабусю», в якій ідеться про наше сьогодення. А пізніми вечорами продовжую писати повість-казку «Дивовижні пригоди Андрійка Незгоди», яка твориться виключно в народному стилі. Мене непокоїть те, що майже немає українських мультфільмів. З телеекрана не сходять серіали про Гаррі Поттера, Мурзилку, Чиполліно, Карлсона, Міккі Мауса… Постривайте! А де наші Котигорошко, Довбуш, Пинтя? Зрештою, сучасні письменники повинні створити щось нове, яке б зацікавило дітей. На це, зрештою, повинна бути спрямована і дер­жавна політика. На Заході, приміром, шанують казку. У Лондоні встановлено пам’ятники казковим героям, а у Лос-Анджелесі є чарівна країна, яка називається Діснейленд. А у нас…

Подібна ситуація із газетними виданнями. Щороку зменшуються їхні тиражі. Так, наклад «Закарпатської правди» сягав 180 тисяч примірників.  До того ж вона буда двомовною. Тепер усі видання області, разом узя­ті, не дотягують такого показника.

Діти тепер теж читають менше, ніж раніше. Разом із тим малеча завжди залишається малечею. Са­ме від дорослих залежить, як формуватиметься їхній характер, якими вони підуть у велике життя, чим займатимуться сьогодні і завтра. Протягом останніх десятиліть, на жаль, у люд­ських душах так нічого й не змінилося. Усюди, навіть у вищих ешелонах влади, гризня, байдужість, заздрість, намагання всіляко нашкодити ближньому.

– Багато покладається нині на лю­дей пера, які впливають на суспільство словом…

– Письменники у своїх творах повинні моделювати правдиві життєві ситуації, де б певну роль відігравали сім’я, школа, вулиця, колектив і друзі. Юні читачі мають знаходити відповіді на питання, які їх хвилюють. Зокрема, чому їхні батьки у ХХІ ст. змушені їхати на заробітки за кордон, чому в нашій країні помирає більше, ніж народжується, чо­му процвітають корупція і злочинність? Теперішнє молоде покоління є свідком того, що земля пустує, там, де колись золотом виблискувала пшениця, гуляють бур’яни. Місто годують бабусі із села, які приносять на базар молоко в пляшках. Ми поволі забуваємо смак бринзи. Усе привізне, з-за кордону. Невже ми гірші від сусідів – поляків, словаків, чехів чи мадярів? 

– Чи може в теперішніх умовах ди­тяча література впливати на юне покоління? Які твори можуть змінити їхнє ставлення до життя?

– Звісно, що може. Однак треба пи­сати доступно, цікаво, зрозуміло і не­ординарно. Письменник, як і журналіст, насамперед має думати про тих, до кого звер­тається, а не про себе.

На жаль, на даний час матеріальний аспект на кілька сходинок випереджає культурне питання. Треба, зрештою, навчитися поєднувати духовне і прагматичне. А це під силу і літературі, і засобам масової інформації. Потрібно просто тримати руку на пульсі часу. Царини друкованого слова незвідані…

Розмову записав Василь КУЗАН, Іршава

10 квітня 2012р.

Теги: Шкіря, письменник

Коментарі


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 8Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
» Всі записи