Казка про оленів із Фінляндії, які у передноворічну ніч потрапили на Закарпаття

Міклош працює у Карпатах інструктором із гірських лиж та сноуборду. Восени минулого року він отримав від свого давнього друга, колишнього мукачівця, запрошення приїхати до нього в гості, у країну тисячі озер – так поетично називають Фінляндію, або Суомі, місцеві люди. Там же мешкає ще один наш земляк, який 20 років тому виїхав із СРСР. Зараз один із них працює підприємцем-будівельником, інший – успішний ветеринарний лікар.

Торік теплі осінні місяці були нетрадиційними для цієї північної країни, проте дозволили гостеві із Закарпаття сповна насолодитися усіма барвами природи, яка зуміла пристосуватися до важких умов Полярного кола. Там Міклош Матл, людина творча та енергійна, що не звикла сидіти без діла, у власноруч зібраній майстерні працював з улюбленим деревом і дерев’яними скульптурами.

– Мікі, мабуть, на те, що ти розмалював у такий незвичний спосіб свій будинок у Мукачеві, вплинула поїздка до Фінляндії? Розкажи, що там зацікавило.

– У Фінляндії дуже розвинута хуторна система. Будинки часто на значній відстані один від одного, а щотижневі відвідини сауни перетворюються у своєрідні зібрання за інте­ресами. У такій дружній компанії я вперше скуштував оленяче м’ясо. Після спеціальної обробки на мангалі воно не було надто жорстким, як звичайна дичина, і виявилося дуже смачним.

Трохи більше двох місяців я провів у своїх гостинних друзів. Ще 3 грудня збирав у Фінляндії гриби – лисички, які там адаптувалися і не бояться перших морозів. Аби хоч якось відволіктися від туги за рідною домівкою, я повіз із собою рецепти страв закарпатської кухні, записи нашої народної музики, книжки місцевих авторів.

– Чим відрізняються фіни від закарпатців?

– Мені сподобалися одночасний раціоналізм фінів за тієї дорожнечі будівельних матеріалів, за нашими мірками, і їхнє бажання зробити досить просте життя у тих дерев’яних будинках і кліматичних умовах веселішим. До прикладу, естонський Таллін більш привабливий для туристів своєю різноманітною архітектурою, ніж функціональний фінський Гельсінкі.

Коли сутеніє, у Фінляндії небезпечно навіть їздити. У них люди не ходять дорогами, як у нас. Але жоден із водіїв не перевищує дозволеної швидкості у 60 км/год. Якщо через неуважність за кермом фін збиває на дорозі 800-кілограмового лося чи оленя, то шансів вижити у нього майже не залишається. Додайте сюди ще чималий штраф. А такого злісного порушника їхня поліція знайде обов’язково.

Населення доволі величезної за площею країни (350 тис. кв. км) не перевищує 5 мільйонів громадян. Там можна прожити в оточенні дикої природи, маючи тільки мисливську гвинтівку, невеличку земельну ділянку, маленький баркас і вміння полювати. У місцевих озерах досить легко піймати щуку. Так, син мого друга витягнув 9-кілограмову хижачку. Я ж радів, коли на вудку мені попалася 2-кілограмова рибина. Мисливці стріляють по птахах тільки у повітрі. Але в озера для приманки випускають гумових качок, поруч із якими вичікують на здобич спеціально треновані пси. Їхнє завдання –  витягти із води упольованих птахів.

– Як мукачівці відреагували на твою фантазію, коли побачили нове «обличчя» будинку?

– Назвали його «смайликом», бо фасад ніби усміхається. Затримка вийшла через будівельників, яких хотів найняти задля свого задуму. Ще на початку грудня вони сказали, що такі роботи треба виконувати при мінімум + 5 С. Врешті, мусив братися до роботи сам, увечері 30 грудня. Малювали до 3 години ранку, трохи перепочили і о 18.00 години 31-го завершили. Нас було п’ятеро ентузіастів, часу мали обмаль. Не було жодних попередніх розмальовок – одразу малювали фарбами: спочатку – фіолетовою, потім білою і, нарешті, синьою. Тому сани у Миколая вийшли трохи приплюснутими, бо не досягав верхньої частини стіни. Коли стоїш за 40 сантиметрів від фасаду, то пропорції важко зберегти. Усе робилося інтуїтивно. Але якщо людина творча, то в неї має вийти так, як задумано.

– А домашнім твоя робота сподобалася?

– Із братом через це посварилися. Він сказав, що дослідникові Легоцькому, який жив у ХІХ столітті в цьому будинку, така новизна не сподобалася б. Але мені дуже захотілося на цей Новий рік трішечки повеселитися, тим більше, що мерія оголосила конкурс на краще новорічне оформлення будинку. Але коли потепліє, ближче до літа, намірений нормально відремонтувати фасад, на якому розміщена меморіальна дошка відомому краєзнавцю.

– Чи вийшов твій задум таким, яким ти його запланував?

– Мені здається, що олені виглядають дуже благородними. Я хотів намалювати саме їх, а не коней. Можливо, тут трохи і вплинула на мене поїздка до Фінляндії, де краще познайомився з цими тваринами.

До речі, не сприйняла мого креативного задуму й дружина. Можна сказати, моя творчість обернулася трохи проти мене, але я страшенно задоволений. Сам процес мені дуже сподобався. Як сприймуть люди – це їхнє право, але я робив для себе.

Коли справа загорілася, було весело: пили гаряче вино, їли сало, цибулю, варені крумплі. Залишалося лише вчасно командувати. Вранці ж усе було готово. Я задавав темп, нікому не залишалося часу на роздуми, усі тільки працювали. Партнерів знайшов у одному з росвигівських магазинів – продали мені потрібну фарбу навіть нижче собівартості. Якби мав більше часу, можливо, моя ідея виглядала би зовсім інакше. Але праця на одному подиху додала, у кінцевому результаті, свого шарму.

Днями мені повідомили, що за підсумками міського конкурсу цій роботі присуджено перше місце.

P. S. (від автора) Уперше мені довелося побачити розмальовування стін будинків у модерному стилі в Талліні після Московської Олімпіади. Тоді двокольорові й трикольорові яскраві композиції на бокових стінах робили польські реставратори, які ремонтували у столиці Естонії історичні будинки на березі Балтійського моря. Уже пізніше, під час ремонту площі Миру в Мукачеві, яскраві фарби міських фасадів мене не дивували, тільки чекав, коли до них звикнуть городяни.

Олексій Філіппов

Теги: Матл, різдвяний

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати