Іванка Мелай — про успіх у Грузії та дружбу з Михаїлом Саакашвілі

Під час канікул на Закарпатті «Новинам» вдалося поспілкуватися із землячкою і розпитати, чому ж вона покинулаУкраїну і як їй ведеться на новому місці.

Іванко, а як, власне, так сталося, що ви перебралися жити в Грузію?

— За останні чотири роки у мене не було в Україні аж надто багато роботи. А до цього я відчувала підтримку, мої пісні знали і любили. Й от за таких обставин зі мною зв’язалася Етеріла Моріс, відома оперна співачка з Іспанії. Їй потрібно було ведучу для «Українського Різдва в Грузії» (проходило воно минулого року). Пропонували багатьох наших телезірок, але вони з якихось причин не підійшли. Тож пані Моріс почала сама шукати в інтернеті. Й так вийшла на мене. Але перед тим, як остаточно вирішити, захотіла особисто зі мною зустрітися.

Під час тієї розмови вона просто засипала мене компліментами. Мовляв, що я дуже розумна і талановита. Мені тоді було 23 роки. Коли ж почула про мій вік, сказала: «Ну, вас із Грузії не відпустять». Я, звичайно, посміялася, а згодом таки поїхала в цю країну вести свято. Це був не просто концерт, а ще й відкриття дуже великого гірськолижного курорту в Сванетії. На цю подію приїхали всі їхні політики і навіть президент. Я ж цього не знала. Тож для мене було дуже великим здивуванням, коли на вечері, куди мене запросили, познайомилася з грузинським шоу-бізнесом, їхньою елітою, в тому числі й з Михаїлом Саакашвілі.

Тож після того концерту і залишилися в Грузії?

— Ні, це, як виявилося, був лише початок. Десь через місяць мені зателефонували з грузинського телеканалу ПІК (перший інформаційний кавказький) і запросили приїхати на серйозну розмову. Оскільки Грузія мені дуже сподобалася, а в Тбілісі я ще не була, вирішила, що треба скористатися запрошенням. Мені запропонували створити свою авторську програму. Контракт було укладено на рік. На довше не захотіла сама, бо на той час мала дуже багато пропозицій і з Москви, і з Астани, де я могла б розвиватися більше саме в співочому напрямі.

Чому ж тоді не пристали на ці пропозиції?

— А грузини просто підкуповують своєю гостинністю. Вони в цьому відношенні схожі на закарпатців. Тож залишити цю країну і справді дуже важко. Але, звичайно, не лише це мене переконало наважитися на переїзд. Річ у тім, що я вже давно виношувала ідею про свою авторську програму. Мені здавалося, що після «Козирного піпла» на М-1 я ще не все сказала як ведуча. Хоча серйозно про повернення на телебачення вже не думала. Тому, коли мені запропонували авторську телевізійну програму зі своєю командою, з’явилося відчуття, що знайшла саме те, чого мені не вистачало. Як сказав мені опісля Потап, коли ми летіли з ним та Настею в Астану, подібні речі випадково не стаються. Напевно, так і є. І я ніколи ні за чим не шкодувала і не боялася ризикувати. Завжди могла відмовитися від вигідного у фінансовому плані контракту, якщо було таке відчуття. Тому що сьогодні артист без свободи – не артист. Незалежність йому дуже потрібна. Але не жінці (сміється. — Авт.). Жінкам не можна давати незалежність, інакше вони сідають на голову.

Крім того, я завжди роблю те, що відчуваю. І Божа воля була на те, щоб я переїхала в Грузію.

Але я не можу сказати, що там живу. Там живуть мої речі. Тому що у нас зйомки програми проходять майже по всій Європі. Зараз збираємося у Нью-Йорк. Щойно повернулися з Парижа. А поміж тим ще й концерти. До речі, я почала писати книгу – коротесенькі есе з тих країн, де вже побувала. Словом, воно тільки здається, що день довгий. Мені ж треба 48 годин на добу, аби я встигала все зробити.

Іванно, а яку передачу ви ведете – це якийсь путівник мандрівника?

— Ідея передачі – 5 причин, через які людина має приїхати до тієї чи іншої країни, в те чи інше місто. Темами стають культура, традиції, духовні, історичні місця, галереї, мода, вечірки, інтерв’ю з відомими особистостями, концерти. Зі своєю командою я вже побувала у Вірменії, Казахстані, Туреччині, Греції, Франції, у всіх куточках Грузії. В гостях у мене були Енріке Іглесіас, Шарон Стоун, Ян (соліст гурту «Modjo»), перший у світі ганста-репер Куліо, Араш, Тіматі. З грузинських – Нані Брегвадзе, Ніно Катаматзе, гурт «Mgzavrebi», Maйя Качкачішвілі — композиторка, яка пише для «A-studio», Діани Гурцкої. У нас із нею, до речі, склався чудовий творчий тандем. Ми з Майєю створили вже 2 пісні, одна з яких стала хітом у Грузії – «Мама, а я люблю грузина». Причому кілька днів тому я якраз отримала свою першу нагороду в Грузії. В номінації «Пісня року» найкращою стала саме ця композиція. Мене на врученні, на жаль, не було. Але мені зателефонували і привітали з цим успіхом – ми якраз сиділи за святковим столом у батьків.

Тобто грузини відповіли вам взаємністю?

— Ви знаєте, такого завантаженого графіка, як там, у мене в Україні не було. Я брала участь в усіх новорічних шоу. Мене запрошують на їхні різноманітні проекти. В той же час на Закарпатті у мене концертів не було вже 7 років. Щоправда, влітку мене запросили на віп-вечірку, але… тернопільці. Словом, нема пророка у своїй вітчизні. Зате в Грузії все по-іншому. У нас же, аби тебе помітили, треба досягти чогось за кордоном. І тоді скажуть – оце наша! Але це вже такий наш менталітет, нікуди не дінешся.

І не образливо вам це?

— Я давно вже забула, що таке образи. Це ж безглузде витрачання часу. Для чого гаяти на це життя? Є ж набагато цікавіші речі. Я займаюся самовихованням вже досить тривалий час, тому не дозволяю собі подібні почуття.

Поза тим, я завжди з гордістю кажу, що є закарпаткою. Бо це моя земля, мої рідні тут живуть. Я пишаюся також тим, що у наших людей є такі якості, які ні американцям, ні європейцям навіть не снилися. Їм ніколи не зрозуміти, що таке наше закарпатське «ідемо на кавічку», що особливого в тому, що сусідка виходить заміж. Такому ж не можна навчитися. Тому мені нема на що ображатися. Не запрошують. Може, побоюються, чи зберу зал. У Грузії ж збираю... Але менше з тим.

Стосовно вашої телевізійної кар’єри – не плануєте перекваліфікуватися?

— Телебачення – це, звичайно, хобі. Мені це дається дуже легко, притому, що ніколи не вчилася журналістиці. Я не роблю інтерв’ю, просто спілкуюся з людьми, причому з тими, з ким мені цікаво.

Завдяки цьому познайомилася з багатьма видатними людьми – Нані Брегвадзе мені взагалі мою бабусю покійну нагадує, тому стала для мене дуже рідною. З Енріке Іглесіасом ми потоваришували, через що мені швиденько приписали роман із ним. Він і справді був моїм кумиром в юнацькі роки, я йому казала про це. Але не більше. Енріке вважає, що довго в Грузії не затримаюсь і що моє місце в Лос-Анджелесі. Зараз якраз планую полетіти в США – на запис альбому. До слова, дуже вдячна своїм батькам за мою добру англійську. Можливо, саме через це я ніколи не відчувала себе гіршою за когось. Разом з тим є можливість спілкуватися з президентами, артистами. З тою ж Ларою Фабіан – моєю доброю знайомою.

А дуетом з нею не хочете заспівати? Або з тим же Іглесіасом?

— Хочу, але справа в тому, що я нікого ні про що не прошу. Комусь це легко зробити, а я не можу. Якось звикла вирішувати свої проблеми сама. Всі думають, що в неї обов’язково має бути той, хто допомагає. Це не так. Хоча, з одного боку, дуже важко чогось досягати в житті самій, а з іншого – я незалежна людина. Тому сама в друзі не напрошуюся, але коли мені пропонують цікавий проект — із задоволенням погоджуюся. Ось незабаром, сподіваюся, зробимо щось спільне із «Сухішвілі».

Ви згадали про своє знайомство з Михаїлом Саакашвілі. Можна сказати, що дружите?

— Так, дружимо. Він, до речі, служив на Закарпатті, в Чопі. Каже, що я русинка, називає «файною дівкою».

Це — сильна особистість. Він зажди усміхається, розповідає смішні історії. Його в Грузії люблять, бо насправді дуже багато зробив для своєї країни. І що мені імпонує, Михаїл Саакашвілі не боїться експериментувати. Він нерідко ризикує, але йде до кінця, поки не досягне мети.

У спілкуванні президент — дуже проста людина, він вільно спілкується українською і знає кілька фраз по-закарпатськи.

Ми часто бачимося на різних заходах, завжди цікавиться, як мої справи. Словом, у нас справді дружні стосунки.

Іванко, сьогодні ви вже можете сказати, що є щасливою людиною?

— Так. Бо у мене є чудові батьки, яких полюбило пів-Грузії, маю можливість працювати з відомими грузинськими композиторами, є багато друзів.
А ще чітко знаю, що мені подобається, яку музику маю робити, куди йти. Я отримую задоволення від творчого процесу. Тому музика робить мене щасливою. Не кажу, звичайно, про глобальні речі, такі як сім’я. Коли вийду заміж і у мене будуть діти, то музика може відійти і на другий план. Хоча цілком творчістю, певно, ніколи не покину займатися.

Теги: Іванка Мелай, співачка

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати