Громада ПЦУ у селі Присліп на Міжгірщині після 5 років протидії МП увійшла до с...
Мукачево виділило 12,4 млн на безпілотники для двох бригад ЗСУ...
Уряд погодив звільнення голови Ужгородської РДА Гузинця і призначення його н...
Підтверджено загибель Михайла Бадиди з Демечів на Ужгородщині, який понад рік...
На Запоріжжі поліг Петро Ганич з Кам'яниці Оноківської громади (ФОТО)...
В Ужгороді водій, зупинений патрульними, швидко купив і хильнув алкоголь, аби прих...
Громада ПЦУ у селі Присліп на Міжгірщині після 5 років протидії МП у...
П'ятниця, 26 квітня 2024
За 26 років закарпатський тамада «відіграв» майже 750 весіль
«Ідеальне весілля — це французький салат, де всього має бути в міру, а тамада – головний шеф–кухар », — каже відомий на все Закарпаття староста зі Свалявщини Василь Маровдій
Із Василем Маровдієм із села Керецьки, що на Свалявщині, познайомилася 4 роки тому на весіллі у власного брата. Його фіглі та анекдоти дотепер цитують не лише молодята, але й родичі та гості. За 26 років тамадівської кар'єри — майже 750 весіль у 100 містах і селах області та 10 — за її межами. А за цим стоїть знання різноманітних весільних традицій, одруження чи видавання заміж цілих сімейних династій, секрети міцного шлюбу. Чим не привід познайомити цікаву людину із читачами.
Розмовляємо з Василем Маровдієм в одному з іршавських кафе. "Ви знаєте, що це місце знакове?! Тут я завжди призначаю зустріч — знайомство віч-на-віч із нареченими. Маю до кінця року лишень одну вільну суботу", — фіглює співрозмовник. "Врахую", — кажу у відповідь.
Не знав, що за тамадування платять гроші
Пане Василю, як би ви себе представили читачам? На весіллях це теж доводиться робити.
— Як? Словоблуд карпатський. Знаєте, є такий фестиваль гумору в нас. Правда, він має назву "Карпатський словоблуд", але я навмисно поміняв слова місцями. Був лауреатом двох фестів у 2004 та 2005 роках. Там із колегами відіграли весілля від А до Я. А на свальбах кажу просто: "З вами тамада Василь Маровді із Керецьок, чи КНР (Керецьківської Народної Республіки)".
На тамаду десь вчать?
— Так. Принаймні вчили на філфаці УжДУ (сміється). Я ж за освітою філолог, вчитель української мови і літератури. Працюю заступником директора школи у рідному селі. Але почав я значно раніше — у студентські роки, бо треба ж було комусь на днях народження у гуртожитку тости казати та веселити людей.
І, як то кажуть, довеселили..
— Моє перше весілля, де тамадував, датується 16 лютого 1985 року. Наречена була з рідних Керецьок, поетеса. За роботу її батьки подарували мені "Ризький бальзам", який тоді лише "по блату" можна було дістати. У ті часи я працював секретарем парторганізації, ще й очолював районну "Просвіту". Якраз треба було боротися із пияцтвом, а я — по весіллях. Коли питали, то не зізнавався, казав, що їду на конференцію. Друге весілля мав у селі Кушниця (Іршавщина). Сам приніс нареченим у подарунок кришталеві келихи, бо думав, що із порожніми руками йти якось негарно. Та я тоді й не знав, що за тамадування ще й гроші платять. Тому брав пляшчину на знак подяки і йшов собі. Так провів з десяток, як я тепер кажу, любительських весіль.
А професійно "орудувати" коли почали?
— До цього була ще журналістика. Маю три десятки публікацій у "Ленінському шляху" (тепер "Вісті Свалявщини"), "Закарпатській правді". Це був підробіток до зарплати вчителя. Пригадуєте, якими були 90-ті? Криза, зарплату в школі по 5 місяців не виплачували, а у мене донька підростала. Журналістськими хлібами заробив на один чобіт. А як була грибна пора, то ще й на другий. За цих обставин мій колега-фотограф, який знімав і весілля, і підштовхнув мене на цю стежину. Перше моє професійне весілля "відгуляли" 27 квітня 1996 року в Неліпині. А торік відзначив 700-те!
Вибирають не тамаду, а його стиль
Тамаді хтось робить піар?
— Якось колега з Києва Олег Ющенко запитав: "Як ви себе пропонуєте?" Знаєте, ніколи себе не пропонував. Просто треба знати, де, коли і що сказати. Моїми ж піарниками є самі люди, наречені, гості, які передають один одному, наскільки файним було весілля. Недавно мені зателефонували із Тереблі Тячівського району і кажуть: "Знаєте, ми дивилися касету з весіллям і зрозуміли, що ви — наш тамада".
Як гадаєте, за що вас люблять?
— За язик. Але головне правило — жартуючи, не образити. Можна собі заробити дешевий авторитет, якщо когось візьмеш на сміх. Якщо ненароком так виходить, то прошу вибачення. Є море колосального гумору, що дозволяє піднести гідність людини. Люди кажуть, що у мене на весіллях спочатку плачуть від розчулення, а вже потім — від сміху.
Кажуть, що Маровді має свій стиль?
— Тому й нема конкуренції. Бо кожен обирає не тамаду, а стиль. На мій є попит. Кожне моє весілля — це експромт. Вважаю, що сила тамади у вмінні працювати із залом. Треба відчувати, коли і як слівце слід вставити. Справжній тамада — це не театр одного актора, а коли кожен із гостей є актором його театру. Тоді це опіум, нектар на душу. Бувало, що й не було контакту з людьми. Танцювати не хотіли, співати також, але ти мусиш працювати, хоч кукурікай. Тоді концентруєшся на комусь із залу. Іноді відчуваю й якусь недобру енергію. Так у мене було в Ізі Хустського району. Майже все весілля за мною хвостиком ходив один чоловік, відчував постійно його присутність позаду. А під ранок старий підійшов і приголомшив: "Дай телефон".
Кумедні історії на весіллях часто трапляються?
— Бувало. У Керецьках на весіллі дев'ятикласниця мою фіглю: "Солдат б'ється до останньої краплі крові..." доповнила: "...А наречена — до першої".
"Гуски" і "поправчата"
Практикуєте до весілля вивчати наречених?
— Обов'язково. Треба знати, де і коли познайомилися, навіть день народження тещі. Це для того, щоб відчути, що молодята хочуть. Вони ж замовники. Це їхнє свято, і воно має бути бездоганним.
Яке воно ідеальне весілля?
— Ще кілька років тому це свято було простішим — провели благословення, дарування, шарів (танець молодої). А зараз воно перетворилося на шоу. Ідеальне ж весілля — це французький салат, у якому всього має бути в міру. А тамада на ньому — головний шеф-кухар. Якщо чогось не додав чи передав, "переперчив" — вважай, провалився. Тепер ні кухнею, ні музикою людей не візьмеш. Тому маєш "пахати", як віл.
У вас широка географія замовлень. Де найважче тамадувати — далеко чи вдома?
— Я бував у Києві, Полтаві, Луцьку, Тернополі, Ковелі... От там ти повністю керуєш процесом. Бо як таких традицій майже нема. Південь, Схід — взагалі чистий аркуш паперу. У нас же є церква, віра, традиції. Тому, коли ти потрапляєш у глибинку, доводиться найважче. Там маєш достеменно знати все до дрібниць. Промах не пробачать. Якось попросив колегу провести у моєму селі весілля (я не зміг), так той добряче наламав дров. Дотепер мені згадують односельці. До речі, у Хусті й Тячеві дуже люблять, коли за нареченою ідеш із троїстими музиками. Навіть танець молодої всюди називають по-різному – на Іршавщині "меньоссонь", на Тячівщині — "золотий". Є ще "продажний", "шоровий" (від того, що всі за шором танцюють), "шаровий" (молода на шару танцює, має можливість заробити купу грошей) (сміється).
Кажуть, у деяких селах весілля триває чи не весь тиждень.
— Чого лиш варті Керецьки та Березники! У понеділок тут влаштовують "гуски" — плетуть вінки. Збирається до 100 чоловік, зазвичай газди готують чотири гарячі страви. Вівторок – весілля (200 людей), 15 дружок і дружбовів, середа – поправки, коли приходять "доїдати" (170), у четвер – поправчата, на них приходить уже 80 гостей.
Багаті весілля...
— Найбільше мав десь 5—6 років тому в Березниках на 600 гостей. В Івано-Франківську мене дуже вразило багатство гарячих страв — 10 (!), у нас — 3—4. І аби це все викласти, столи складають так, що не можеш дотягнутися до сусіда навпроти, аби "цокнутися". На закарпатських весіллях найбільше люблю голубці. Бо після них тамада іде додому із повними жебами. Та то так, трохи від теми відійшов. На тій же Івано-Франківщині дуже люблять співати! Причому, уже після першого погарчика. Переважно співочі весілля і у нас, у священиків...
"Кого я тільки не одружував..."
Хто вас найчастіше запрошує?
— Усі, хто зателефонує і скаже, що хоче бачити на своєму весіллі (сміється). У січні, до прикладу, тамадував у голови облспоживспілки Василя Цапа. Уже 4 роки "кручуся" у родині головного стоматолога Мукачева пана Піпаша. Проводив його день народження, відтак сина женив, а цього місяця — іншого. Що вам хочу сказати. Вдячний, що мене запрошують поважні люди. Однак більше ціную те, що мене за тамаду обирає той же музикант, фотограф чи весільний оператор. Бо саме через їхні очі пройшла маса старост-професіоналів. І серед тієї маси вони вибирають тебе, твій стиль. Не можу передати словами, як це приємно.
Кажете, сина женили, доньку видали заміж. Виходить, ви — сімейний староста?
— Можна й так сказати. У Греблі (Іршавський район) за 4 роки 4 рази в одній родині поєднував долі – два сини, донька, двоюрідний брат. Іноді у подібних ситуаціях кажу: "Не хочете тамаду поміняти?". Я ж себе оновити не можу, хіба репертуар. А от поєднувати покоління буду вперше. У серпні видаватиму заміж доньку нареченої, в якої вперше тамадував. Тієї, що виходила заміж 1985 року.
Є весілля, які не стираються з пам'яті?
— Повно. Чоп, 23 жовтня 2008 рік. Телефонує мама нареченої: "Василю Михайловичу, весілля буде без... наречених". Донька її в якійсь секті була. Але ж як-не-як весілля, гості солідні – митники, транспортна прокуратура. Знаєте, теща замінила всіх. Супер, одне з найкращих весіль. Чи ось таке незвичне. Торік 17 жовтня Василь Кузан у рідному Довгому влаштував вечір на честь 25-річчя своєї творчої діяльності. Одним із пунктів програми було весілля поета (В.Кузана. — Авт.) із Музою. Мене урочисто посвячували у заслужені старостови, вів весілля. А от на весіллі кількарічної давності у селі Лисичово (Ірщавщина) молодий розчулив усіх. Коли був останній танець, то хлопець ридма ридав.
Наймолодші й найстарші ваші молодята?
— 15-річна дев'ятикласниця з мого села. Має двоє діток, але із чоловіком розлучилися. Три роки тому одружував 52-річного цімбора, відомого письменника Андрія Дурунду. Весілля було в Ужгороді, друзів, колег прийшло багато, співав Петро Матій. Нині вже бігає під стіл Андрій Андрійович.
Міцність шлюбу — у спорідненості душ
А загалом ви долі наречених відстежуєте?
— Спеціально — ні, хіба на вулиці зупинять і розкажуть. Хоча мені цікаво, як життя їхнє склалося. Колишні женихи при зустрічі зазвичай питають: "Як там деца фундаментальна?" (то на весіллі я кажу, мовляв, а зараз деца фундаментальна із наголосом на першому складі). Нерідко колишніх своїх клієнтів і не пригадую з виду, тому коли питають: "Ви мене пам'ятаєте?", то, щоб не образити, маю під руками готову відповідь: "Ну як таку можна забути" або "Така, як ви, пам'ять відбирає". Зазвичай, мої весілля вдалі, дуже мало розлучень — 1 на 50. Якось мене зупинив даішник, а повз їхав міліціонер. Зупинився, вийшов із машини, підходить і каже тому: "Та ти знаєш, кого сь спер? Сись чоловік мене так удачно женив". Приємно було чути. Мав якось весілля у Берегові, за традицією вкрали молоду. За дві години, що її не було, молодий рвав і метав, хто його лише не заспокоював. Я вже почав переживати, щоб після повернення нареченої щось із нею не наробив. Скандал таки був, потім вони розлучилися. Хоч я і до того бачив, що не вийде з того нич.
У вас великий досвід одружень. Як гадаєте, у чому міцність шлюбу?
— Мене якось це питав один священик. Скажу так: у спорідненості душ. Бо можуть тертися один об одного, але то ненадовго, пристрасть швидко минає. А от спорідненість душ, коли ти розумієш другу половинку з півподиху, з пів погляду, — це на все життя.
Свою дружину ви випадково не на весіллі зустріли?
— Усе в тому ж УжДУ. Із Галиною ми вчилися разом. Є стара як світ істина: ми вибираємо тих, хто нас давно вже обрав. "Маровді, ти думаєш мене в кіно запросити", — якось запитала. Дотепер пригадую, що то був фільм "Білий башлик". І пропав Маровді. Ми одружилися на 5 курсі.
До речі, а хто у вас на весіллі тамадував?
— Батечко (хресний) одружував. Файна була свальба. А май файноє було після, коли із дружиною поїхали працювати у село Вороньки Чорнухнинського району Полтавської області, де народився письменник Г.Сковорода. У тій школі, де ми працювали, вчилися нині покійні ректор УжДУ Дмитро Чепур та професор Микола Довгошей. Та я там витримав 5 років, ностальгія замучила. Хоча і нормальний побут був, пропонували посаду завідуючого райвно, відмовився. Начальство дивувалося і все допитувалося: "Поясніть, у чому феномен Закарпаття?". А хіба це можна пояснити!? Я без гір не міг. Донька наша теж філолог, працює зі мною. Внука маємо.
Як поєднуєте школу і старостування?
— Важко. Бо іноді після 21 дня поспіль на ногах (день народження, весілля, корпоратив) на нараді встаєш і кажеш: "Шановні гості...". Школу я люблю, я дуже суворий заступник директора. У 1999 році переміг у Всеукраїнському конкурсі й став "Учителем року". Сусідка розказувала, що прибіг малий зі школи та каже: "Бабко, у нас на уроці був не лише директор, а й староста".У селі я вже 15 років тамада №1, усі свальби мої. Майже 90% замовлень в останні кілька років маю з Іршавщини. Не дивуйтеся, ми ж сусіди (райони), і у нас спорідненість душ, колосальна співпраця із чудовими народними колективами.
Коли на тамадівську пенсію?
— Такі люди, як я, на пенсію не йдуть, їх несуть вперед ногами (сміється). У Лисичові, де мав бути на весіллі, але не зміг, один гудак грав, впав і помер. Як кажуть, помер при виконанні. Скільки Бог дасть...
Староста – забезпечена людина?
— Якщо їжджу на "Шевроле", то напевно, що забезпечена. Я б сказав так — забезпечена в міру. А ще так — тамадування рятує від злиднів.
Який тамада Маровді поза роботою?
— Як на весіллі, завжди усміхнений. Я збудував хату, яка практично "висить" над Боржавою. Це моя розрада. Тут відпочиваю душею. І люблю цитувати вірші Ліни Костенко, Василя Симоненка, Василя Кузана. У нього сильна поезія про жінок.
Правда, що пишете книгу?
— Планую видати щось на зразок "Поради тамади" або "Секрети старостівського мистецтва". Помітив за стільки років, що найкращі мої перли — від народу. Просто на весіллях треба слухати не лише себе, але й інших. Назбирав десь 125 загадок, висловів, які посортував на групи: "вірність і зрада", "теща", "весілля" тощо. Мало вас посмішу — жінка, яка зранку наливає 100 г, не просто розумниця, але й фантастична красуня. Або — чим відрізняється наречена від дружини? Наречену носять на руках, а дружину — на шиї. А знаєте, що ЗАГС — це витверезник для п'яних від кохання. І про тещу: доти ваша сім'я буде щастям злита, поки теща буде повагою оповита. Радий був поспілкуватися. Знайте, що тамаду на ваше весілля вже маєте...
Оксана Штефаньо. Фото із домашнього архіву В. Маровдія
Новини Закарпаття, Закарпаття онлайн.ЗМІ Закарпаття
10 серпня 2011р.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
Валька 2013-09-16 / 22:17:02
Як можна зв'язатися із цим тамадою?
Іван Попович 2013-03-29 / 11:53:49
Дуже радий за тебе, друже! Вітання Галі.
Таня 2012-07-02 / 16:50:40
Скажіть будь ласка, як звязатися з тамадою????
tru-vfoto.com.ua 2012-04-12 / 14:05:23
як відеооператор можу сказати одне, збоку видно як реагують люди на цього спеціаліста,дуже позитивно,радісно.з захопленням,він заряджає гостей свята дуже гарним настроем ,і переконую вас після свята гості дуже довго,згадують його веселі забави.
Наталія 2011-12-18 / 18:40:40
Доброго дня!Його історії мені сподобались!У мене скоро весілля,а з тамадою не визначились!Я не бачу тут його даних...Скажіть будь ласка,як з ним зв`язатись!!!!Дякую!!!
Місцевий Русину 2011-10-30 / 20:38:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Вчіться спілкуватися цивілізовано. Адмін
Автор 2011-10-21 / 13:12:00
Дякую за те,що прочитали матеріал.І за оцінку:)
Русин 2011-10-10 / 00:18:00
Знимаю шапку.
Порядный репортаж про порядного широкого (тамаду).
Ольга 2011-10-09 / 00:01:00
Давно я не читала такого гарного матеріалу! Написано чудово - браво, Оксано - про дуже хорошу людину рідкісної професії. Стаття така доброзичлива - добре, що є в нас такі професіонали як пан Маровді і такі журналісти як пані Штефаньо, щоб так талановито представити нам цю людину.
2011-08-11 / 13:08:00
26 років - одні й ті самі анекдоти. А взагалі - веселий дядько.
Карл Смутко 2011-08-11 / 12:58:00
Працював з ним, спец! Раджу!
» Всі записи
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta