Іван і Майкл

Коли, занятий цією процедурою, підняв голову, побачив сусіда і односільчанина Майкла. Так він для всіх називається Михайлом Івановичем, а "Майклом" його іменують тому, бо немовлямбезбатченком привезла його мати-русинка із Америки на виростання і виховання у сім'ю своїх батьків. Виріс коло діда і баби, а ненька так і не повернулась на кам'янисті й знесилені батьківські телеки...

Чомусь наших панів дуже сверблять язики, руки і ноги, – каже Іван Майклу. – Може тому, що двадцять років язиками лише брехали, руками безнастанно гребли усе під себе, а ногами прудко тікатимуть за море.

Однолюб Майкл, що хвалить і любить усе американське, перевів розмову на інше – на бізнес. Він запропонував купити оптом у складчину літрову пляшку горілки, продати її на розлив, а виторг поділити порівну.

Горілку вони купили без проблем, і в ту ж мить перестали бути безробітними. За бізнес-планом почергово мали працювати кельнерами і менеджерами з реклами і продажу спиртних напоїв.

Першим мав розливати і продавати Іван, а Майкл ходив навколо приговорюючи: "Пальонка, палинка...  Дуже добра..."

Іван і Майкл, звичайно, були би мудрими і підприємливими, якби їм трапились дурні. Але таких у той день на ринку чомусь не було.

Майкл так втомився, що язик йому став прилипати до піднебіння, У такому стані він згадав про власну заначку.

Гей, Іване, – каже він компаньйонові. – Продай мені чарку горілки, ось маєш дві гривні!

Черга розливати і подавати прийшла до Майкла. А Іван кружляв поміж і приповідаючи: "Горілка, горілка... Свіжа і найліпша!" Втомившись, він теж зажадав у Майкла чарку оковитої за ті вторговані дві гривні. І так вони торгували, аж поки не закінчилась горілка. Страшенно здивувались, коли з обох кишень витрусили тільки дві гривні. Глянули один на одного, і їх серця огорнув  жаль: такі безпорадні й нещасні вони були в цю мить. Віра в ринок похитнулась у них,  але не настільки, щоб втрачати надію кінцево.

"Фірма", що мала зробити з Івана і Майкла багачів, банкрутувала. Саме на цей час уряд країни, за словами прем'єр-міністра, почав орієнтувати населення братись за лопати. Правда, не говорилося, за які: совкові, штикові чи саперні.

Іван подався в одноосібний сільськогосподарський бізнес. Він, певно, розбагатів би, якби дві його кози, впряжені в плуг, захотіли орати. Але з цього нічого не виходило, і тоді Майкл знову запропонував свої послуги. Ближче до рала він прив'язав двох своїх псів, спереду їх упряг дві кози, повісивши їм на короні хвости по шматку сала. Пси хочуть дістати сала, кози тікають від псів, а всі разом добре тягнуть плуг. Орати стало веселіше, жити стало ліпше, свободніше, отже, як казав Л.Кравчук, щасливіше.

Іван почав пропагувати, що за такої раціоналізації із псами та козами, вирощений хліб за собівартістю майже нічого не коштуватиме. Навпаки, Майкл був перекониний, що ціну на хліб спочатку треба підняти у кілька разіва а потім вона буде за саморегуляції неодмінно падати. Це передумова активізації ринку, щоб усі аграрії переходили на раціональну оранку псами і козами.

Понині невідомо, хто був мудріший – Іван чи Майкл? Бо життя і оранка внесли деякі корективи у бізнес-план ТОВ "Іван плюс Майкл".

Добре стало орати за новітньою технологією. Так добре, що за кілька днів плугарі виорали аж четверо яєць. Віднесли ті незвичайні яйця додому й посадили на них своїх жінок, котрі на той час були тимчасово безробітними. І, що ви думаєте, вони "висіділи" двійко дітей!

Тепер постала проблема, як із тими дітьми бути, чи не продати їх за файні гроші американцям? Америка усе має: і найновітніші технології, і конвертовану валюту, і наймудріших президентів та генералів НАТО, а дітей їй чомусь не вистачає. А все, чого бракує, держави купують. Не вистачало, наприклад, українцям демократії – американці їм того продукту продали за доступними цінами із власних невичерпних запасів стільки, що мало їм не буде здаватись. Відповідно в Україні теж геть усе продається іноземцям. Українець за походженням, власник хатини у Форосі Михайло Горбачов, кажуть, продався за 10 тисяч доларів, і тепер живе за кордоном на підношеннях багатих провісників усякого прогресу... Найперше – прогресу у зраді.

Іван і Майкл з американцями порозумілися і продали їм своїх немовлят. За добрі гроші купили по дві корови із тих, що не потребують ні кормів, ні пійла. Їх за часів президентства Л. Кравчука вивели на Україні за американською технологією.

Стали новоявлені фермери корів доїти, з молока масло робити. Тільки трапилась із тим маслом заковика – ніхто його не купує. Почали складати його в скирду. Навесні сонце пригріло, із скирди ріка зробилася. Збудували Іван і Майкл на тій ріці із шоколадними берегами аж два млини. Добре мелють... язиками. Про вихід із кризи, про недостатність іноземних інвестицій, про вступ у ЄС і Митний союз одночасно, про подолання корупції, про необхідність продавати українську землю іноземцям перед навалою половців і, як завжди, про реформи й так далі, й так далі...

"Далі", щоправда, ще не всі дійшли того що не можуть 45 мільйонів українців всеціло бути залежними від волі, примх, суб'єктивно егоїстично налаштованих кільканадцяти осіб, як би штудерно це не маскувалося. Соціально-політична практика за таким розкладом називається волюнтаризмом. Про наслідки такої практики красномовно свідчить історія.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати