Співати пісень на голодний шлунок пропонують закарпатським нацменшинам депутати

Окрім традиційних коригувань уже існуючих програм, було прийнято ще кілька нових, зокрема Програму забезпечення розвитку освіти, культури,  традицій національних меншин області на 2011–2015 роки, на яку виділено близько 4 млн. грн. (на поточний рік – 513 тисяч). Сума не надто велика, оскільки в нас діють 62 громадські організації національних спільнот, 118 шкіл і 74 дитсадки, 114 бібліотек, 94 клубні заклади, 455 колективів художньої самодіяльності. Усе це, звичайно, дотаційне, тому така сума там розчиниться практично непомітно.

Зазвичай політики згадують про національні потреби меншин у ході виборчої кампанії, обіцяють їм гори і доли, а потім дають не гори, а так – горбки. От і названа програма  передбачає не так несення культури у маси, як нескінченні моніторинги, фундаментальні і прикладні дослідження, розробку методик, експертні оцінки, придбання квітів для різних урочистостей. Найбільш адекватний рядок у програмі – це виділення коштів на квитки для художніх колективів, аби ті могли їздити на міжнародні, всеукраїнські і обласні акції. Переважно ж гроші виділяються на утримання апарату і завантаження його паперовою роботою, користь від якої дуже умовна. Між тим проблем у наших нацменшин чимало, хоча коріняться вони не так в культурно-освітній царині, як в соціально-економічній. Через ці проблеми національне різноманіття Закарпаття звужується з кожним роком і через десятиліття від нього може нічого не залишитися. Принаймні кошиком квітів цьому аж ніяк не зарадиш.

Хоч закарпатська статистика оперує цифрою "понад 100 національностей і народностей", усі прекрасно розуміють, що це один із красивих міфів. Реально на Закарпатті є дві великі національні меншини – угорці і румуни. Одних близько 150 тисяч, інших близько 30 тисяч. Обидві спільноти мають як місця компактного проживання, так і представлені у райцентрах поза цими територіями. Чимало і угорців, і румунів Закарпаття живуть на дві країни – заробляють по той бік кордону, де робоча сила цінується вище, а витрачають гроші тут, де товари дешевші. Румунам трохи складніше, бо оформляти візи доводиться аж у Чернівцях, міст із Тячева через Тису не функціонує, а міст між Солотвином і Сиготом теж переважно закритий. У статистиці цих двох спільнот сам чорт ногу зламає, але судячи з кількості давно закинутих хат на Берегівщині чи у румунських селах  Тячівщини і Рахівщини, їхня чисельність таки зменшується.

Що ж до росіян, то Закарпаття – єдина область України, де вони не друга за чисельністю національна група (як у більшості інших регіонів) і навіть не третя, а вже четверта. За переписом 2001 року їх було близько 30 тисяч, нині  значно менше. Свого часу росіяни оселялися на Закарпатті як військовослужбовці та інженерно-господарські кадри. Проте армія невпинно скорочується, виробництво розвалюється, тож біль¬шість колись затребуваних кадрів ви¬їхала з області.

З тих же причин, що і в росіян, відбувається також форсований відтік словаків, чия присутність на Закарпатті стає все більш і більш символічною. Найактивніше виїжджає молодь, приваблювана у десятки разів вищими стипендіями і зарплатами, меншим рівнем злочинності, кращою екологією і вищою культурою побуту. Що ж до німців, то хоч перепис-2001 зафіксував їх аж 0,3% серед наших краян, нині їх вже кілька сотих процента. Дещо зростало останніми роками число уродженців Кавказу, але це в основному дрібні підпри¬ємці, а малий бізнес сьогодні масово згортається (за неофіційними даними, щодня в області закривають свою справу по 30 приватних підприємців), тож у них тепер два шляхи – або перехід у відверто кримінальні структури, або еміграція. Решта із тої міфічної сотні національностей реально давно вже асимільовані – русифіковані або українізовані. Відроджувати їхні традиції ні з чого, можна хіба що створювати заново їх з нуля.

Всередині України Закарпаття має чи не найбільшу "внутрішню діаспору" – нашого цвіту по всіх областях. Зазвичай це трактують як прояв особливої талановитості і мобільності краян, але більшою мірою це свідчить про неможливість реалізуватися вдома. Чергова епопея з паспортами для закордонних угорців особливо скандалізувала ситуацію. Тікають аж ніяк не через незадоволеність культурних потреб, а зі значно складніших причин. За цих умов відділу у справах національностей ОДА (де-факто – у справах угорців) належить особливо запекло доводити свою необхідність і плодити все нові і нові папери. Шкоди від них особливої немає. Реально ж збереження національного багатоманіття області залежить не так від моніторингів і експертиз, як від реалізації тут масштабних виробничих чи хоча б туристично-рекреаційних проектів, які створять нові робочі місця. 

Сергій ФЕДАКА для "ФЕСТу", Ужгород.
 

Теги: нацменшини, депутати, облрада

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати